Війна – це, перш за все, витрати. Масштабні витрати. Наприклад, один день війни коштує Україні приблизно 170 -175 мільйонів доларів – майже 7 мільярдів гривень. Кожен день.
Ці цифри включають зарплати, премії, спорядження та харчування військових, боєприпаси, техніку, обладнання, лікування поранених, компенсації сім’ям загиблих солдатів, пальне, логістику та забезпечення армії 24/7 усім необхідним для проведення ефективних бойових операцій. Левову частку витрат складає закупівля озброєння. Тривалий процес розробки й виробництва озброєння, доставки його на передову, обслуговування та фактичного розгортання щодня стає Україні в десятки мільйонів доларів.
Війна в Україні показала, що «дороге» не завжди означає «ефективне». Навпаки, у багатьох випадках невеликі, прості та доступні пристрої виявилися набагато ефективнішими, ніж складні системи вартістю в десятки мільйонів доларів, які розроблялися десятиліттями.
Гелікоптери, літаки та броньовані машини раптово стали вразливими до пристроїв, які коштують у сотні, а то й тисячі разів дешевше. Наприклад, FPV-дрон коштує в середньому 400 - 1 000 доларів, тоді як більший ударний БПЛА — близько 20 000 доларів. Для порівняння: танки оцінюються в 2 -10 мільйонів доларів, броньовані машини — до 3 мільйонів, а ракети коштують від десятків тисяч до кількох мільйонів доларів за одиницю.
Дивлячись на ці цифри, висновок очевидний: відносно недорогий дрон може знищити в сотні разів дорожчу техніку. Але не плутаймо ефективність із дешевизною. Зброя не стала «дешевою» — кожна одиниця все ще має значну вартість. Україна продемонструвала, що цілі можна нейтралізувати без багатомільярдних оборонних бюджетів.
Як формуються ціни на зброю
Виробники зброї — зокрема, й українські компанії, такі як BlueBird Tech, яку я заснував, — не беруть ціни «зі стелі».
Цифри, вказані на офіційному веб-сайті, — це лише верхівка айсберга. За кожним пристроєм стоїть величезний обсяг роботи – від початкової ідеї до моменту, коли він потрапляє на передову. По суті, ціноутворення на оборонну продукцію принципово не відрізняється від ціноутворення на смартфон або мікрохвильовку, що продаються в магазині електроніки. Але є кілька важливих нюансів.
Кожен продукт проходить п’ять ключових етапів ціноутворення.
Закупівля
Значна частина витрат припадає на закупівлю комплектуючих. Сьогодні Україна все ще закуповує більшість мікросхем, процесорів, двигунів та електроніки в Китаї. Варто зазначити, що виробники, зокрема BlueBird Tech, щомісяця все більше локалізують виробництво та переходять на вітчизняні комплектуючі. Проте робота з китайськими постачальниками не така проста, як вибір деталей на AliExpress та їх отримання в місцевому поштовому відділенні.
Замовлення високоякісних компонентів для тисяч або десятків тисяч пристроїв вимагає твердої валюти. Це означає купівлю іноземної валюти на десятки мільйонів гривень та 100% передоплату китайським постачальникам — інакше відвантаження не відбудеться. Ці кошти часто позичають під значні відсотки, що створює фінансовий тиск і ризик ще до початку виробництва.
Далі настає найважча частина: очікування.
Доставка може тривати тижні або навіть місяці. Більшість вантажів перевозиться морем, що означає затримки через шторми, заблоковані протоки, ризики піратства або незастраховані судна. Будь-які геополітичні потрясіння — міжнародні конфлікти, санкції, регіональна нестабільність — негайно впливають на ринки комплектуючих та логістику. Наприклад, останні події на Близькому Сході та занепокоєння щодо Ормузької протоки миттєво та непропорційно вплинули на ціни в усьому світі.
Зрештою, комплектуючі прибувають до порту — але не українського. Зазвичай судна причалюють у Польщі або країнах Балтії, а потім вантажівками проходять митницю і потрапляють до України. Після цього відбувається розвантаження та внутрішнє транспортування до виробничих майданчиків, розкиданих по всій країні. Загалом від моменту оплати до того, як компонент потрапляє на робочий стіл складальника дронів в Україні, може минути до двох місяців або й більше.
На цьому етапі, ще не отримавши жодної гривні від продажів, виробники вже витратили сотні тисяч доларів і незліченну кількість робочих годин. А ланцюги постачання мають залишатися стабільними.
Виробництво не може зупинятися на китайський Новий рік чи через інші перебої. Щоб уникнути простоїв і забезпечити щоденне надходження пристроїв до військових підрозділів у достатній кількості, компанії утримують резервні запаси на випадок затримок, форс-мажорних обставин або доставки бракованої продукції. Це означає ще більше капіталу, зв’язаного на складах, — і ще дорожчу фінансову модель.
Виробництво
Зібрати базовий FPV-дрон не дуже складно. Кваліфікована людина може це зробити на кухні чи в гаражі. Але виробництво сотень одиниць на день з незмінно високою якістю — це зовсім інший виклик. Це вимагає десятків виробничих майданчиків у різних містах, часто в засекречених місцях.
Робити це на великих централізованих заводах неможливо — вони одразу стануть мішенями для російських ракет і дронів. Секретність і децентралізація коштують дорого. Ще одна значна стаття витрат — контроль якості. Один бракований пристрій може призвести до того, що вся партія з тисяч одиниць буде відхилена під час процедур приймання Міністерством оборони. Потрібно відремонтувати приміщення з укриттями, обладнати їх меблями, технікою та інструментами і зробити їх безпечними для роботи.
Співробітників потрібно не тільки найняти, а й навчити, забезпечити обладнанням, офіційно працевлаштувати та надати соціальні гарантії. Звісно, що конкурентна заробітна платня становить значну частину витрат. Далі йдуть податки.
Великі технологічні компанії, такі як BlueBird Tech, працюють повністю прозоро, а це означає, що кожен тендер і кожна фінансова операція несуть додаткові витрати, які відбиваються на кінцевій ціні продукту.
Логістика
Нарешті пристрої готові. Але витрати на цьому не закінчуються. Їх потрібно ретельно упакувати, надрукувати інструкції, доставити клієнтам, забезпечити гарантійне обслуговування та процедури заміни.
Спілкування з державними органами, військовими підрозділами, волонтерами та потенційними покупцями вимагає наявності спеціальних команд, які працюють цілодобово, щоб відповідати на запити та вирішувати проблеми. Це ще одна постійна стаття витрат. Насправді оборонний продукт не просто продається — він підтримується протягом усього свого циклу експлуатації. І є ще один критичний фактор: зовнішні комунікації.
Недостатньо просто створити ефективний пристрій. Про його існування повинні знати різні аудиторії, розуміти, як він працює, і хотіти ним користуватися. Це вимагає витрат на PR, маркетинг та участь у міжнародних оборонних виставках.
Майбутній розвиток
Мабуть, найменш помітною, але найважливішою складовою ціни є дослідження та розробка. Кожен пристрій, що сьогодні працює на передовій, частково фінансує те, що з’явиться завтра. Розробка часто займає місяці чи роки роботи, випробування в різних погодних умовах, невдалі прототипи, знищені корпуси, секретні польові випробування поблизу активних бойових зон, тривалі розгортання, помилки та експерименти. Більшість цих прототипів ніколи не потраплять у бойове застосування. Але без них не буде прориву.
BlueBird Tech інвестує в майбутні інноваційні системи, які, можливо, ще не потрібні на полі бою, але про які інженери думають вже сьогодні. Фактично, покупець платить не тільки за поточний продукт, а й за здатність компанії розробляти майбутні рішення.
Швидкість коштує грошей
З огляду на величезні потреби військових, українські розробники працюють у постійному авральному режимі. Часто понаднормово. Часто під сильним часовим тиском. Це автоматично збільшує витрати.
Співробітники можуть працювати лише з одним вихідним на тиждень. Підрядники підвищують ціни на термінову роботу. Ринок праці страждає від гострого дефіциту кадрів. Україна просто не має часу на традиційні тривалі цикли розробки. Рішення мають впроваджуватися негайно.
Швидша закупівля коштує дорожче. Швидше впровадження виробництва коштує дорожче. Швидша доставка створює додаткові логістичні витрати та ризики. І це стосується не лише створення нових продуктів, а й постійного оновлення існуючих. Жодне приладдя для передової ніколи не є справді «довершеним».
Воно постійно модифікується та адаптується до мінливих вимог поля бою, які можуть змінюватися кілька разів протягом одного місяця. Кожна така модернізація спричиняє додаткові витрати.
Масштаби традиційної оборонної розробки
Для порівняння: система протиповітряної оборони Patriot розроблялася понад десять років. Перші прототипи з’явилися в 1969 році, а система була введена в експлуатацію в 1981 році. Загальні витрати на її розробку, модернізацію, виробництво та підтримку протягом життєвого циклу становлять сотні мільярдів доларів.
Винищувач F-16 розроблявся з початку 1970-х років і був запущений у серійне виробництво лише наприкінці того десятиліття. Загальні витрати на програму також становлять сотні мільярдів доларів за весь термін її існування.
Крилата ракета Tomahawk постійно вдосконалюється з 1970-х років, а її створення та модернізація коштують мільярди. Кожне оновлення досі вимагає окремих масштабних програм фінансування з боку Пентагону.
Традиційні військові системи — це багаторічні програми вартістю в мільярди доларів. Реалії України зовсім інші. Рішення потрібно створювати набагато швидше та в умовах бойових дій, що автоматично збільшує вартість кожного циклу розробки.
Локалізація виробництва
Поширене запитання: чи можна повністю локалізувати виробництво?
Формально — так. Практично — це довгий і складний процес.
Стратегічною метою України є повна локалізація. Але побудова виробництва напівпровідників — це не те, що можна зробити за місяць. Світові гіганти, такі як Тайвань, десятиліттями інвестували мільярди у створення такого виробництва. Проте Україна має величезний потенціал для виробництва всього — від компонентів до складних систем.
Навіть з урахуванням промислової спадщини радянських часів це вимагає часу, інвестицій та повноцінної виробничої екосистеми. Багато українських компаній вже виготовляють контролери, двигуни для дронів, камери, мікрочіпи та інші продукти. Чесно кажучи, багато з них не лише не поступаються китайським аналогам, а й перевершують їх.
Переваги очевидні: нижчі логістичні витрати, вища якість і ціни в гривнях.
Однак цих потужностей поки що недостатньо, щоб повністю задовольнити внутрішній попит. І ще одна проблема залишається гострою: нестача кваліфікованих фахівців через війну, міграцію та викривлення на ринку праці.
Чи здешевлює пристрої масове виробництво?
На перший погляд, великомасштабне виробництво має знижувати ціни. І це дійсно так — за певних умов. Виробництво в промислових масштабах знижує собівартість одиниці продукції.
Коли виробляються десятки тисяч, а не десятки одиниць, закупівля стає ефективнішою, логістика — оптимізованою, а автоматизація — реальним варіантом. Але більшість українських виробників працюють у зовсім інших умовах. Часто вони випускають десятки або сотні одиниць на місяць, а невеликі регіональні команди працюють у майже польових умовах.
Справжній серійний виробник повинен враховувати офіційну заробітну платню, управлінські структури, кібербезпеку, сертифікацію, логістику, сервісну підтримку та безперебійне виробництво. Міністерство оборони не може покладатися на нестабільних постачальників. Йому потрібні гарантоване щомісячне постачання десятків тисяч систем із передбачуваною якістю. Теоретично великі виробники могли би тимчасово знизити ціни. Але це витіснило би дрібних інноваторів і сповільнило би розробку нових продуктів.
Висока ціна не означає надприбутки
Існує поширений міф, що високі ціни означають величезні прибутки для виробників. Багато хто вважає, що компанії, які займаються оборонними технологіями, «гребуть гроші лопатою» під час війни. Це просто неправда.
Високі ціни відображають технологічну складність і реальні витрати на виробництво систем, які повинні працювати швидко, точно, безпечно та надійно. Більше того, прибутковість у багатьох секторах оборонної промисловості суворо регулюється державою. В Україні максимальна націнка обмежена 25%. Ця маржа — це не надприбуток. Це те, що дозволяє компаніям виживати, розширювати виробництво, навчати фахівців та інвестувати в нові дослідження й розробки.
Ці кошти постійно реінвестуються у виробничий цикл. Компанія, яка не реінвестує, швидко втрачає здатність надавати ефективні рішення для військових.
Західна зброя коштує ще дорожче
Порівнюючи українські та західні системи озброєння, особливо безпілотники, різниця в ціні може здатися шокуючою. Наприклад, ціна на БПЛА від великих європейських оборонних концернів, таких як Rheinmetall, часто стартує з 20 000 -30 000 євро (23 500 - 35 000 доларів) за одиницю — і це ще не враховуючи ракет, які коштують мільйони.
Чому? По-перше, західні оборонні галузі працюють за зовсім іншими економічними та регуляторними системами.
На відміну від України, немає жорстких меж норм прибутку. У США та Європі націнка може сягати кількох сотень відсотків. Це частина їхньої бізнес-моделі.
Такі системи формувалися десятиліттями навколо величезних бюджетів, складних механізмів закупівель та геополітичного лобіювання. Значна частина витрат йде не лише на виробництво, а й на:
- тривалі цикли досліджень і розробок
- наукові програми
- розгалужені адміністративні структури
- дотримання соціальних та екологічних вимог
- юридичну та політичну підтримку
- лобіювання уряду
Лише потім з’являється сам продукт. По-друге, витрати на робочу силу значно вищі. Заробітна платня інженерів, соціальні виплати, податки, оренда та загальні витрати на проживання підвищують кінцеві ціни. По-третє — бюрократія. Великі оборонні корпорації — це масивні, повільні організації зі значними внутрішніми накладними витратами. Їхня перевага полягає в глибокій інтеграції з державою та довгострокових контрактах.
Україна змінює економіку війни
Довгий час провідні західні гравці оборонної галузі ставилися до українських рішень скептично. Україну не вважали серйозним інноватором у сфері оборони. Це змінилося. Українські виробники кардинально змінили мислення в оборонній сфері. Великі корпорації, природно, чинять опір швидким, недорогим і високоефективним рішенням, які загрожують їхнім усталеним системам. Але реальність змушує їх адаптуватися.
Досвід України під час війни доводить, що:
- простіші рішення можуть бути дуже ефективними
- адаптивність важливіша за складність
- дешевші системи можуть виконувати ті самі завдання, що й дорогі
Західні компанії починають інвестувати в менші фірми, зокрема українські, або створювати спеціальні гнучкі підрозділи. Але їхній масштаб та інерція ускладнюють швидку адаптацію. Саме тому світ дедалі частіше звертається до України як до головного гравця у сфері оборонних технологій.
Не лише дрони: дешевші ракети та важка техніка
Дронова революція в Україні — це лише перший етап набагато глибшої трансформації. Будь-який технологічний прорив в одній галузі знижує витрати в ширшій оборонній екосистемі.
Швидше, простіше та дешевше виробництво дронів знижує витрати на електроніку, датчики, системи зв’язку та, зрештою, на більш складні системи, такі як броньовані машини, артилерія, ракети та протиповітряна оборона. У найближчі роки оборонна галузь зазнає багаторівневої трансформації, зокрема фінансової.
Системи протиповітряної оборони стануть більш автоматизованими та доступними завдяки штучному інтелекту. Ракети стануть більш стандартизованими та дешевшими у виробництві. Броньовані машини стануть простішими у виробництві завдяки модульним конструкціям і сучасним матеріалам. І Україна стає одним із головних рушіїв цієї глобальної трансформації.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією Kyiv Post.