7 травня на шпальтах «Української правди» з’явилась колонка Валерія Залужного «Розумна мобілізація як частина нової доктрини й складової стійкості держави в умовах сучасної війни». Власне це текст його виступу на Defence24 Days conference у Варшаві.
На тлі ажіотажу навколо можливого обміну ударами на 9 травня, а також нової хвилі скандалу «Міндічгейт», цей текст не викликав великої уваги. Але мабуть вперше В.Залужний торкнувся у своїх публічних виступах гострої внутрішньополітичної проблеми. Зазвичай його колонки стосуються воєнних і безпекових питань. Із зрозумілих причин, пов’язаних з його статусом посла України у Великобританії, він уникає в своїх виступах і текстах конфліктних внутрішньополітичних питань. Однак тема мобілізації напряму стосується нашої спроможності продовжувати спротив ворогу в умовах довготривалої війни. І дуже добре, що Валерій Федорович звернувся до цієї актуальної теми. Для порівняння, абсолютна більшість наших політиків, в тому числі опозиційних, уникає публічного обговорення цієї проблеми. Занадто вона складна і ризикована. Якщо виступати проти мобілізації, то тебе будуть звинувачувати у зриві військової спроможності країни, а якщо підтримувати примусову мобілізацію, то ризикуєш втратити голоси потенційних виборців.
Валерій Залужний визнає критичний стан проблеми. На його думку «питання мобілізації і методів її проведення все більше стають центром конфлікту населення країни з органами державної влади України». Торкнувся він і теми демобілізації, навколо якої виникає чимало спекуляцій. Він делікатно нагадує, посилаючись на історичний досвід, що «аналогії та логіки масової демобілізації саме під час війни знайти неможливо». Важко з ним не погодитись.
Проблему мобілізації Залужний пропонує вирішувати як складову формування нової доктрини війни. На його думку система мобілізації має змінюватись внаслідок зміни зброї та форм і способів ведення війни. Це логічний висновок. Додам від себе, що в умовах нинішньої війни, наприклад, все більше потрібно операторів бойових дронів і систем FPV. Хоча навряд зараз можна відмовитись і від класичної піхоти.
Не буду переказувати текст Залужного, читачі самі можуть з ним ознайомитись. Головний сенс я бачу в необхідності дискусії навколо теми мобілізації, і не лише її методів, а суті і структури цього процесу.
Валерій Залужний пропонує «розумну мобілізацію» і формулює в загальних рисах три її можливих типи.
Перший тип мобілізації, на думку Валерія Федоровича, передбачає поступову передачу функцій війни, наприклад приватним військовим компаніям, або фінансову мотивацію тих, хто добровільно залучається до війни. Схожі ідеї висловлюються і з боку нинішньої правлячої команди. Однак, на мою думку, ключова проблема полягає у відсутності достатніх фінансових ресурсів для реалізації цієї ідеї. І навряд приватні військові компанії можуть повністю компенсувати всі наші оборонні потреби.
Другий тип мобілізації у викладенні В.Залужного – «загальнонаціональна мобілізація з визначенням чітких об’ємів і головне – термінів для усіх категорій громадян. Особливістю такої мобілізації будуть високі вимоги до персоналу у плані їх інтелектуалізації та максимально відкритого самого процесу». При цьому колишній главком ЗСУ підкреслює, що «без реформування Збройних Сил, системи підготовки мобілізаційного резерву та всієї системи бойової підготовки, без радикальної реформи військово-промислового комплексу та термінового переходу до виробництва озброєння, необхідного для зменшення втрат серед людей, такий розумний підхід буде неможливий». Все це правильно, але що робити з нинішніми ТЦК (як і ким їх замінити)? І головне: як проводити масову мобілізацію під час війни, яка так чи інакше залишиться примусовою?
Валерій Залужний зазначає, що «імовірно, існує третій тип мобілізації, як тимчасовий, – це часткова передача окремих функцій приватним компаніям та продовження удосконалення існуючої системи через відкритий діалог з суспільством, а особливо молоддю, про нову систему проходження служби, чіткі терміни підготовки і чіткі терміни служби та перспективи у подальшому». В даному випадку важливо з’ясувати, які саме функції доцільно передавати приватним компаніям і як це вплине на корупційні проблеми, які в широких масштабах існують навколо процедур мобілізації.
Власне, я закликаю до ретельної експертної дискусії і тих ідей, які висловив Валерій Залужний (а їх бажано конкретизувати), і пропозицій Міноборони України та інших варіантів розв’язання проблем, пов’язаних з мобілізацією. Простих рішень тут взагалі не існує. А існуючі проблеми треба вирішувати якомога швидше.
Передруковано з дозволу автора. Оринігал публікації тут.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.