З 6 по 8 травня у Баранові-Сандомирському відбувся Польсько-український історичний конгрес, організований Центром Юліуша Мєрошевського та Українським інститутом національної пам’яті. Подія має особливе значення, адже суперечки навколо спільної історії Польщі та України останніми роками стали джерелом суспільної напруги, а відтак — і політичних конфліктів.
Під час конгресу історики з обох країн обговорювали теми від історії Польщі та Русі між X століттям і ранньомодерною добою до національно-визвольних рухів і конкуруючих національних проєктів XIX століття, а також питання методології та права. Окрему увагу приділили темам, які викликають найбільше емоцій не лише серед науковців, а й серед політиків та ширшого суспільства — подіям Другої світової війни.
Однією з головних тем цих дискусій є Волинська трагедія — якщо використовувати українську термінологію — або Волинська різанина, відповідно до польського наративу. Протягом багатьох років невирішені питання довкола цих подій підігрівали емоції в польському суспільстві й зрештою стали політичним інструментом.
Водночас варто зазначити, що Україна поступово видає більше дозволів на пошукові роботи та ексгумацію останків убитих польських цивільних. І ці адміністративні рішення, ухвалені за політичної підтримки Києва, і сам конгрес допомагають знизити напругу навколо цієї теми.
Мета конгресу — не створити єдину спільну версію історії. «Йдеться про те, щоб створити простір для серйозної розмови між істориками Польщі та України. Дослідники, які займаються періодом від раннього Середньовіччя до сучасності, отримали можливість окреслити, у чому вони погоджуються, а в чому — ні. Передусім важливо знайти спільну мову, якою можна говорити про історію. Саме так ми можемо спробувати знешкодити цю міну», — заявив під час конгресу співорганізатор заходу та директор Центру Мєрошевського Ернест Вичишкевич.
Історична пам’ять як складова колективної ідентичності не може бути однаковою для двох різних народів. Розбіжності та суперечки в цьому контексті не обов’язково є чимось шкідливим
«Історики мають брати участь у формуванні суспільної свідомості й не залишати цю тему виключно політикам. Принаймні вони повинні спонукати політиків використовувати спокійнішу та більш зважену мову», — додав Вичишкевич.
Сам факт проведення такого конгресу вже є позитивним сигналом для подальшого діалогу. Водночас знайти повністю спільну мову, ймовірно, буде неможливо, адже історичні наративи двох народів не можна повністю уніфікувати без втрати їхньої окремої ідентичності. Історична пам’ять як складова колективної ідентичності не може бути однаковою для різних народів. А розбіжності та суперечки довкола неї не обов’язково є шкідливими.
«Історики хотіли б, щоб теми, які вони досліджують, залишалися в межах фахової наукової дискусії, але у випадку сусідніх народів це неможливо. По обидва боки кордону історія викликає сильні суспільні емоції, а політики намагаються ними керувати. Саме тому роль істориків виходить за межі досліджень і включає також формування громадської думки. Перед конгресом було багато тривоги та побоювань щодо можливих суперечок. Але, як бачимо, дискусії відбуваються на дуже професійному рівні», — сказав Вичишкевич.
Чиясь втрата — чийсь зиск
Не дивно, що конфлікти довкола складної спільної історії поляків та українців є вигідними для Росії. Загострення історичних розбіжностей цілком відповідає звичній тактиці Кремля. Росії не обов’язково вигадувати нові проблеми — достатньо взяти вже наявну тему, розпалити її й таким чином послабити союзи та співпрацю між державами.
«Кремль не завжди вигадує нові конфлікти — зазвичай він використовує ті, що вже існують. Щоб проблема переросла у конфлікт, потрібна сильна суспільна емоція. У випадку з історією така емоція вже є — її потрібно лише підігріти. Суперечності між Польщею та Україною миттєво підхоплюють у Москві відповідні структури. Але ми не можемо просто перекладати відповідальність на Кремль, адже тоді фактично знімаємо її із себе. Вирішення польсько-українських проблем — у наших руках, зокрема й тут, на цьому конгресі. Якщо ми цього не зробимо, то залишимо простір для внутрішніх і зовнішніх сил, які охоче цим скористаються», — сказав Вичишкевич.
Конгрес — так само, як і продовження пошукових робіт, ексгумацій та готовність відкрито говорити про складні теми — допомагає знижувати напругу й зближувати два суспільства. Це підтверджують і соціологічні дослідження. У міру просування ексгумацій ставлення поляків до України почало покращуватися після помітного й тривалого погіршення, яке спостерігалося приблизно з 2023 року.
Окрім істориків, у конгресі взяли участь дипломати та політики з обох країн. Саме від них значною мірою залежить майбутнє історичних відносин, а також їхній вплив на суспільну, економічну та оборонну співпрацю. Відкрита й конструктивна дискусія завжди є корисною, особливо коли йдеться про такі чутливі теми. Польські спецслужби вже попереджали, що Росія може використовувати спільну польсько-українську історію для розпалювання сучасних суперечностей між двома країнами.
Головним результатом конгресу стало те, що попри всі суперечки його учасники погодилися: пошукові роботи, ексгумації та спільні історичні дослідження потрібно продовжувати.