20 травня 2022 року останні захисники Маріуполя склали зброю та вийшли з руїн металургійного комбінату «Азовсталь». Переможені, але не зломлені, вони потрапили до російського полону та увійшли в історію.
Як довго тривала облога Маріуполя та у чому була головна складність для гарнізону?
Два місяці, три тижні і п’ять днів українські бійці Національної гвардії, морські піхотинці, прикордонники, поліцейські, цивільні добровольці, спецпризначенці та залишки щонайменше чотирьох армійських бригад тримали оборону, захищаючи Маріуполь від росіян, яких було щонайменше вп’ятеро, а ймовірно у вісім-десять разів більше.
Маріуполь штурмували добірні війська. Улюблениця Кремля 150-та мотострілецька дивізія вела свою історію ще від Другої світової війни, коли брала Рейхстаг. Елітна 810-та дивізія морської піхоти, яка щойно повернулася з успішних десантних операцій під Бердянськом, була частково сформована з українців, які перейшли на бік Росії у 2014 році. Обидві дивізії регулярно показували на державному телебаченні як зразки російської військової могутності. Їх підтримували тисячі лояльних до Москви військових, набраних в окупованій Донецькій області.
Наземні штурми росіяни проводили за підтримки авіації, що мала повну перевагу в повітрі, та артилерії, яка не просто переважала українську у співвідношенні десять або двадцять снарядів до одного, а й стріляла безкарно. Приблизно на третьому тижні облоги в українців повністю закінчилися артилерійські снаряди.
Ще гірше для українських сподівань у Маріуполі було те, що на початку (другого) вторгнення впала українська оборона на північ від Криму. Замість очікуваного нападу зі сходу захисники Маріуполя опинилися в оточенні майже з першого дня війни. З кожним днем, що вони трималися, шанси вижити, щоб знову воювати, зменшувалися. Маріуполь боронили здебільшого чоловіки та жінки, які знали, що єдиний вихід – або смерть, або російський полон.
Хто очолив оборону «Азовсталі» та які підрозділи стали основою опору?
Несподівано кільцеву оборону міста з майже мільйонним населенням взяв на себе 12-й полк Національної гвардії «Азов». Проти його бійців була найбільша вогнева потужність, яку російські військові, навіть станом на 2026 рік, колись зосереджували на одній цілі з 1940-х років. Командир «Азова», колишній студент-філолог Денис Прокопенко, як і багато його побратимів, пішов на війну добровольцем ще в 2014 році, тож умів воювати, але не мав досвіду командування об’єднаними силами. Він і його «Азов» імпровізували, що, з огляду на результати, було геніальним рішенням.
Протягом 2015–2021 років – років «перемир’я», коли світ вдавав, що російська агресія проти України закінчилася, в «Азові» кожному новобранцю викладали той самий урок, який майже рівно два з половиною тисячоліття тому (в 2501 році) продемонстрували 300 спартанців, що захищали Фермопіли: сильного ворога зупинять лише професійні військові навички, воля до боротьби та, перш за все, готовність до самопожертви.
Другий оплот оборони Маріуполя — 36-та бригада морської піхоти — чинила опір майже так само, але в традиціях безкомпромісних морських піхотинців.
Навіть коли на початку 2022 року міжнародні спостерігачі прогнозували крах українських збройних сил перед набагато більшою російською силою, загартовані піхотинці, танкісти та мінометники 36-ї бригади знали, що вони — досвідчені бойові ветерани, яких атакують недосвідчені росіяни, більшість із яких ніколи не бачили бойових дій. Бункери морських піхотинців у Маріуполі були глибокі, кулемети були пристріляні й наведені.
Український героїзм був звичним явищем. Медична сестра морської піхоти, не маючи можливості лікувати поранених через брак медикаментів, не зважаючи на артилерійські та мінометні обстріли навколо, готувала їжу для своїх пацієнтів. Хірурги та піхотинці добровільно зголосилися летіти до Маріуполя на гелікоптері, прориваючись крізь російську ППО, без надії на повернення. Медики, ймовірно, врятували життя сотням поранених.
Двоє грузинських офіцерів, обом за 60, зголосилися командувати втричі молодшими за них бійцями у протитанкових рейдах за російськими лініями. Один загинув, інший був важко поранений. Офіцер прикордонних військ, який вийшов на пенсію і більшу частину часу проводив, рибалячи поблизу Маріуполя, курсував на невеликому катері вздовж берега Маріуполя, який перевозив бійців, припаси та поранених. Жоден із його молодих матросів раніше не ступав на борт катера, тим паче під обстрілом. Вони навчилися.
Лейтенант «Азова», якого відправили організовувати оборону в аеропорту Маріуполя і який виявив, що більшість гарнізону переховується, взяв ситуацію під контроль і наказав людям повернутися до роботи. Деякі з них мали вище за нього звання. Це не мало значення. Ветеран морської піхоти, який зголосився очолити загін непідготовлених озброєних цивільних, вів майже особисту війну проти російської армії в центрі міста. Він зміг вибратися звідти лише за кілька місяців.
Як спадщина Маріуполя змінила структуру сучасних Збройних сил України?
За чотири роки після закінчення облоги 36-та бригада морської піхоти розширилася вп’ятеро до цілого корпусу, а один із найбільш нагороджених українських морських піхотинців — Андрій Гнатов — став генерал-лейтенантом і очолив головний військовий мозок України, Генеральний штаб ЗСУ. Зараз «Азов», чисельний склад якого приблизно у вісім разів більший за той, яким Прокопенко командував у Маріуполі, воює переважно на Покровському напрямку. Обидві сторони вважають 1-й корпус одним із найбільш боєздатних підрозділів на всьому фронті. Але це лише частина спадщини облоги Маріуполя.
Кожен день, поки Маріуполь тримався, через «Азовський Starlink» Маріуполь показував світові, але насамперед українцям, що Путіну та Росії можна протистояти. Тут захисники Маріуполя показали, що українці будуть битися, якщо потрібно, на смерть, що їх можна перемогти, але не зламати. Ті в Росії (та на Заході), хто заявляли, що Україна мусить здатися й капітулювати, і що вона не може й не буде захищати свою свободу та незалежність, брехали.
Найбільша спадщина Маріуполя, здобута ціною української крові, полягає в наступному: кожен, хто вірить у цю брехню і ступає на українську землю, дуже ризикує.