Минулого тижня я виступив на виставці оборонних технологій SAHA у Туреччині з доповіддю про виклики у сфері оборони, що стоять перед Європою, та про те, як їх вирішувати. Я вирішив, що, можливо, буде корисно опублікувати свої нотатки, особливо з огляду на те, що в липні в Туреччині відбудеться саміт НАТО.
По-перше, Європі потрібно тверезо оцінити ситуацію та усвідомити революційні зміни в європейському стратегічному безпековому ландшафті, з якими вона зараз стикається.
У цьому контексті, на мою думку, Європа має тверезо поглянути на реальність і зрозуміти, що Росія становить головну екзистенційну загрозу миру, безпеці, стабільності та процвітанню на всьому континенті та за його межами.
Росія продемонструвала цю загрозу не лише своїм абсолютно невиправданим вторгненням в Україну, а й своїми постійними зловмисні діями проти Європи – кібератаками, польотами дронів над європейськими аеропортами, диверсіями на європейських оборонних об’єктах, загрозами критичній інфраструктурі, застосуванням зброї масового знищення на території НАТО (Литвиненко і Солсбері), підтримкою екстремістських ультраправих та ультралівих політичних рухів по всій Європі, втручанням у вибори (Румунія, Brexit) тощо.
Путін має проблему з європейською моделлю — він втручається, щоб спровокувати зміну демократичного порядку в Європі, оскільки у ньому він бачить загрозу своєму правлінню вдома (росіяни, ймовірно, хочуть того самого). Треба визнати, що Путін веде війну не лише проти України, а й проти Європи.
Отже, перед Європою постав цей неймовірний і нагальний виклик з боку Росії, а над континентом більше немає американської парасольки. Це мало би бути очевидним для європейців з огляду на зазіхання Трампа на Гренландію і його загравання з Росією, а також на те, що в миротворчих переговорах із Україною і Росією він діяв як адвокат останньої.
Думаю, всім стало зрозуміло, що тепер інтереси США і навіть цінності (принаймні цінності Трампа та MAGA) не збігаються з інтересами Європи Цю розбіжність інтересів чітко продемонстрували удари США та Ізраїлю по Ірану, яких вони завдали, не порадившись із європейськими союзниками по НАТО. Їхня війна проти Ірану непропорційно та негативно впливає на Європу через вищі ціни на імпорт енергоносіїв, і європейська економіка вже стикається з труднощами.
Для Європи війна в Україні є пріоритетом, а війна Трампа в Ірані відвернула обмежені ресурси протиповітряної оборони від підтримки України. Також, через підвищення цін на нафту і пом’якшення американських санкцій проти «Роснєфті» та «Лукойлу» війна в Ірані наповнила казну Москви, давши їй змогу продовжувати війну проти України, а отже, і проти Європи. Окрім того, розпалюючи мусульманський світ, ці удари зробили Європу більш вразливою до терористичних атак ісламських екстремістів.
Головними загрозами національній безпеці США Китай та Іран. Однак я би поставив обидві ці країни набагато нижче у списку загроз безпеці Європи, в якому на першому місці стоїть Росія.
Окрім того, навіть з точки зору цінностей, коментарі віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки свідчать про те, що США мають інше бачення Європи, в якому їхні цінності «білих християн» здається, є кращими за усталене європейське бачення більш соціально ліберального, інклюзивного та мультикультурного суспільства.
Схоже, що США просувають свою програму перетворення Європи на свій лад, підтримуючи ультраправі, соціально консервативні рухи по всій Європі, зокрема EDL у Великій Британії (нещодавно лідер EDL Томмі Робінсон відвідав Державний департамент США).
Неймовірно, але з усього видно, що США підтримують розкольницькі сили у Великій Британії та ЄС, що може дестабілізувати їхніх колишніх союзників. США вже майже стають загрозою безпеці самої Європи.
Питання для Європи насправді в тому, чи дотримуються зараз США своїх зобов’язань за статтею 5 НАТО. Якщо Росія нападе на Естонію чи Польщу, чи стануть США на захист Європи?
Вищезазначене, а також скарги Трампа на те, що європейські союзники не підтримують його війну проти Ірану, наводять на думку, що відповідь на це запитання — ні. Якщо це дійсно так, то НАТО мертве, і Європі треба діяти за планом Б.
Яка ж тоді альтернатива підтримці з боку США? І, з огляду на екзистенційну загрозу з боку Росії, як Європа може захищатися без США?
Що ж, Європа повинна якнайшвидше перейти до розвитку власних оборонних можливостей. З огляду на масштаби європейської економіки — 35 трильйонів євро, що за розміром порівняно з США та Китаєм — це має бути цілком можливо. З такими масштабами та економічною потугою Європа має бути більш ніж здатною захистити себе.
Однак через нехтування цим питанням у минулому та надмірну залежність від США на відновлення цього потенціалу — будівництво заводів, необхідних Європі для виробництва танків, літаків, кораблів і дронів – знадобиться 5–10 років. І починати потрібно вже зараз.
Гадаю, очевидні питання такі: що відбуватиметься в цей час і чи є у Європи способи розбудувати цей автономний оборонний потенціал швидше?
Це залежить від кількох факторів:
По-перше, Європа мусить сподіватися, що США продовжуватимуть продавати їй боєприпаси, необхідні для переозброєння. Припускаю, що навіть адміністрація Трампа не відмовить європейським країнам, які хочуть виписати великі чеки на американську зброю, тим самим створюючи або забезпечуючи безліч цінних робочих місць у США.
Але, підписуючи ці контракти, Європа має уникнути посилення своєї залежності від американських систем і технологій, а для цього вона має розвивати власні оборонні технології та виробничі потужності.
Це має бути паралельний процес: купувати у США те, що потрібно для захисту зараз, планувати якнайшвидше створити це самим і намагатися не надто інтегруватися в американські системи озброєння, щоб у майбутньому можна було відокремитися.
Сподіваюся, генеральний секретар НАТО Рютте, коли називає Трампа «татком», говорить це не буквально, а дійсно розуміє реальний стан Альянсу, і що його підігрування его Трампа — це лише спосіб на даний момент зберегти потік американських систем озброєння.
По-друге, Європі потрібно, щоб Україна якомога довше протрималася у війні з Росією. Чим довше Україна протримається, тим більше часу матиме Європа, щоб навести лад у своїй обороні. Думаю, що Європа нарешті зрозуміла важливість України для своєї власної оборони, звідси й надання їй кредиту на суму 90 млрд євро для покриття її бюджетних потреб на найближчі 2–3 роки.
Шкода, що знадобилося три роки війни в Україні і промова Венса в Мюнхені, щоб Європа нарешті почала реально збільшувати видатки на оборону та інвестиції у свій військово-промисловий комплекс. Це були три змарновані роки.
Але я вважаю, що зараз у Європі змінилося розуміння того, що дискусія про членство України в НАТО є дещо неактуальною, оскільки, ставши світовим лідером у галузі безпілотних технологій, вона стане центральною для оборони Європи. Зараз – у певному сенсі – Україна потрібна Європі більше, ніж Європа Україні. Але навіть якщо США відмовляться від підтримки України у війні з Росією (що фактично сталося за правління Трампа), у Європи просто немає вибору – зараз, за відсутності США, Україна відіграє центральну роль в обороні Європи.
І справді, єдиний спосіб, яким Європа може захиститися від Росії без допомоги США, — це засвоїти всі отримані Україною уроки сучасної війни. Україна може допомогти Європі зробити стрибок у розвитку своєї оборони, щоб мати змогу захищатися від Росії без підтримки США.
По-третє, це визнання військових, оборонних технологій та військово-промислового потенціалу Туреччини, відмова від минулих упереджень, расизму та ісламофобії в Європі та поглиблення оборонної співпраці з Туреччиною. Туреччина має багато чого запропонувати – зокрема, найбільшу в європейській частині НАТО армію з досвідом бойових дій, безпілотний потенціал тощо. Туреччина має велику виробничу базу, яка може взяти європейські та українські оборонні технології та інновації й вивести їх на новий рівень.
І якщо Європа — «Коаліція охочих» —збирається розгорнути миротворчі сили в Україні, то єдиною силою в Європі, яка могла би виставити десятки тисяч військових, необхідних для забезпечення миру в Україні, – це Туреччина.
До того ж, Туреччина має критично важливу регіональну розвідку та потенціал м’якої сили на Близькому Сході, Південному Кавказі та в Центральній Азії, що може бути безцінним для Європи.
Але для Туреччини має бути компенсація, що, ймовірно, означає обмін технологіями, гарантії того, що ці взаємозалежні відносини є довгостроковим партнерством і не зміняться під впливом європейських політичних вітрів, а також, можливо, вигоди для Туреччини, в тому числі нова угоду про митний союз з Європою і навіть вдихання нового життя у весь процес вступу до ЄС.
Туреччині потрібно пояснити, куди це веде, і, якщо перспектива членства в ЄС нереалістична, то яка є для неї альтернатива – наприклад, посилене партнерство з Європою, подібне до відносин між Великою Британією та ЄС, і що від цього матиме Туреччина.
По-четверте — правильно розставити пріоритети та забезпечити найкращу віддачу від вкладених коштів, у буквальному сенсі.
Гадаю, тут теж потрібна реалістична оцінка ситуації. Ми можемо мати амбіції досягти 3,5% ВВП у видатках на оборону, але це займе час, а нам потрібно забезпечити максимальну віддачу від вкладених коштів, щоб наймати та навчати військових, будувати заводи та виробляти танки й дрони.
Але я думаю, що нам потрібно визнати, що рішення полягають не лише у тому, щоб кидати гроші на проблему, тим більше, що державні фінанси обмежені, та ще й існують конкуруючі пріоритети у видатках.
Тому військові керівники, без сумніву, з радістю сприйняли ініціативу Трампа щодо збільшення видатків на оборону в рамках НАТО до 5% ВВП, але чи справді нам потрібно витрачати 5% ВВП, щоб забезпечити нашу оборону? Слід пам’ятати, що при переході від 2% до 5% ВВП на оборону ці додаткові 3% доведеться брати з інших статей бюджету або за рахунок збільшення запозичень.
Обидва варіанти пов’язані з витратами. Якщо ми скоротимо видатки на соціальне забезпечення, освіту та охорону здоров’я, щоб фінансувати оборону, то постраждають соціальні послуги, населення стане менш задоволеним, а це ще більше підживить відцентрові політичні сили, популізм та екстремізм. Тоді ми, можливо, виграємо боротьбу проти зовнішнього ворога — фашистської Росії, але в результаті дестабілізуємо наші власні системи настільки, що в кінцевому підсумку станемо схожими на ворога, навіть зрештою укладемо союз із цим ворогом, втративши при цьому нашу ліберальну ринкову демократичну систему.
Чи може Європа протистояти пріоритетним загрозам з меншими витратами на оборону?
Ну, якщо загроза надходить переважно з Росії, то, безперечно, 2% ВВП, витрачених на оборону в усій Європі, має бути достатньо. Уявіть: 2% ВВП в економіці розміром 35 трильйонів доларів — це 700 мільярдів доларів на оборонні витрати. Додайте до цього Україну, яка вже витрачає на оборону 100 мільярдів доларів на рік, Туреччину, яка наближається до цієї суми, і Європа та її союзники могли би перевершити Росію у витратах на 4–5 до 1.
А Росія, з її 200 мільярдами доларів на оборону, має ширші стратегічні пріоритети – протидія загрозі з боку Китаю на Далекому Сході, збереження ядерної рівноваги з США та Китаєм, імперські амбіції на Південному Кавказі, у Центральній Азії, Африці та навіть Латинській Америці (Куба, а зараз, хоча й меншою мірою, Венесуела).
І якщо б ми визначили пріоритети наших оборонних витрат для усунення ризиків, з якими стикається Європа, то були б цілком здатні відбити єдиний екзистенційний ризик для Європи – з боку Росії.
Хороший приклад – Велика Британія, де абсурдні та надто амбітні оборонні пріоритети призвели до катастрофічних рішень щодо оборонних витрат. Можливо, Brexit та амбіції щодо «Глобальної Британії» спонукали британський уряд інвестувати у два надзвичайно дорогі авіаносці.
Думаю, що амбіція полягала в тому, щоб мати можливість плавати на них по всьому світу, демонструючи світові, що Велика Британія має глобальний вплив та оборонні технологічні можливості. Але вартість цих кораблів була такою, що їх все одно побудували у Франції, тож це навряд чи можна вважати рекламою британських оборонних технологій, оскільки Велика Британія навіть не могла собі дозволити ні повний комплект F35S для цих авіаносців, ні суден підтримки та захисту.
Отже, Британії довелося позичати літаки та пілотів у США, а фрегати та есмінці – у європейських союзників, щоб укомплектувати авіаносні групи. Але для острова, де захист Північної Атлантики та підтримка наших європейських союзників зараз є критично важливими, авіаносці видаються розкішшю. Краще мати більший флот підводних човнів, есмінців і фрегатів і надати Королівським ВПС більше літаків для захисту повітряного простору. Натомість зараз, після досвіду Росії в Чорному морі, ці дорогі авіаносці виглядають неймовірно вразливими перед морськими дронами.
Але для Європи це питання необхідності. Наша оборона в жалюгідному стані, тому слід надати абсолютний пріоритет обороні проти прямої загрози — Росії — і скоротити витрати, щоб це забезпечити.
Йдеться про пріоритети, про кращі закупівлі та раціоналізацію в Європі — визначення прогалин і розподіл ролей, багато з яких дублюються. Очевидним рішенням була би загальноєвропейська сила – Армія Європи. Однак це вимагає подальшого об’єднання суверенітету, і з огляду на зростання популістських сил і повернення націоналізму, таке рішення не видається оптимальним.
Чи може Велика Британія перейти від опори на США у підтримці свого «незалежного» ядерного стримування до опори на Францію? Можливо, це не найкращий варіант, зважаючи на зростання популярності Ле Пен з її «Національним фронтом» у Франції. Отже, рішення – через кращу координацію та співпрацю між незалежними, значно більш автономними збройними силами в Європі.
Але ми маємо визначити прогалини в нашій обороні, залишені виведенням американських військ, і мати реалістичні плани щодо того, як і ким їх заповнити. Нам потрібно краще координувати закупівлі та суттєво підвищити їхню ефективність. У Великої Британії з цим – просто катастрофа, зважаючи на кількість провалених закупівельних проєктів (заміна Nimrod, польові радіостанції, бронетранспортер Ajax).
І знову ж таки, ми можемо повчитися у Туреччини, як їй вдалося отримати набагато більшу віддачу від своїх інвестицій завдяки раціоналізації оборонних закупівель. Дійсно, Туреччина, як було продемонстровано на виставці SAHA, створила неймовірно інноваційний та потужний оборонно-промисловий комплекс, що дозволяє їй діяти набагато вище своїх можливостей.
Туреччина досягла в цьому успіху, незважаючи на набагато більші фінансові обмеження, частково тому, що західні санкції змусили її мислити нестандартно та розробляти технології, які вона не могла придбати, а йти шляхом майже повністю автономного оборонного потенціалу.
Нам потрібно перестати зневажати Туреччину, відкинувши расизм та ісламофобію, і просто вчитися та поглиблювати співпрацю.
І одним із очевидних компромісів є включення Туреччини до програми безпеки ЄС, поряд із Великою Британією. Просто смішно думати, що і Велика Британія, і Туреччина не включені. Дійсно, якщо обидві країни залишаться виключеними, це дасть чіткий сигнал нашим супротивникам у Європі, що Європа не може захистити себе і не відповідає своєму призначенню.
Передрук з блогу автора @tashecon. Дивіться оригінал тут.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.