Голова Кабміну Юлія Свириденко повідомила про підготовку стратегії «Економіка майбутнього» та оприлюднила її основні орієнтири: «підвищити середні темпи зростання ВВП до 6% на рік, продуктивність праці — з нинішніх 1,3% до 5%, а частку інвестицій у ВВП — із довоєнних 16% до 24–30% щороку».
Заявлені цілі є амбітними, однак формувати стратегію економіки слід, виходячи з її інтеграції в сучасну та майбутню світову економіку.
У теоретичній частині документа обґрунтовується реалістичність цілі стратегії — забезпечити середнє зростання ВВП на 6% на рік — за аналогією з відновленням економіки на початку 2000-х після глибокого падіння 1990-х. Передбачається, що спрацює ефект низької порівняльної бази.
Чому аналогія Кабміну з економічним бумом 2000-х років є помилковою?
Однак найпотужніший економічний бум — у 2000–2007 роках середній темп приросту реального ВВП України становив 7,5% на рік — визначався переважно зовнішніми факторами:
- низькі ставки ФРС і профіцит капіталу у світі забезпечили приплив дешевого капіталу, що спричинило будівельний та споживчий бум в Україні;
- стрімке зростання Китаю та деяких інших країн Азії, які потребували постачання металу, руди та іншої сировини й закуповували їх, зокрема в Україні, у великих обсягах і за високими цінами (тоді ці товарні групи становили 45–50% експорту України).
Підвищення ставки ФРС як реакція на кризу 2008 року, зниження темпів реалізації інфраструктурних проєктів у Китаї, а також падіння попиту й цін на метал (ціна сталевої заготовки у 2008 році становила 1100 дол./т, а наприкінці 2013 року — 400 дол./т) зумовили різке гальмування економіки України.
Україна є гіперчутливою до зовнішніх шоків. Згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку, кореляція між темпами зростання ВВП світу й ЄС та України становить 0,5 і 0,7 відповідно. Якби не напрочуд сприятлива зовнішня кон’юнктура на ключових для України експортних ринках та екстремально низькі процентні ставки у світі, ефект низької порівняльної бази не спрацював би.
Вплив зовнішніх факторів на економіку України слід визнати головною причиною її зростання як у минулому, так і в післявоєнному майбутньому. Тим більше що велика кількість мігрантів і невисока платоспроможність тих, хто залишився, не дозволять спиратися на внутрішній попит як на суттєвий фактор економічного зростання.
Наскільки реалістичні заявлені цілі?
За «доковідні» 50 років у світі було лише сім країн, які демонстрували середні темпи зростання понад 3,5% на рік: Китай, Південна Корея, Гонконг, Індонезія, Малайзія, Сінгапур і Таїланд. Навряд чи Україна має такі переваги над цими країнами, які могли б забезпечити тривале зростання ВВП темпом 6% на рік.
Негативний інвестиційний імпульс і скорочення трудових ресурсів сформувалися ще до війни. У 1997–2021 роках запаси капіталу скорочувалися на 0,4% на рік, а трудові ресурси — на 2,1%. Це частково компенсувалося інтенсифікацією виробництва, зростанням навичок і розвитком інститутів.
Небагато підстав сподіватися на покращення ситуації після закінчення війни: ймовірність нової російської агресії, несприятливий інвестиційний клімат, високе податкове навантаження, нестабільність податкового законодавства, зруйнована інфраструктура та складна регуляторна політика не сприятимуть ані інвестиціям, ані поверненню працівників.
Щодо підвищення частки інвестицій у ВВП. Відповідно до моделі економічного зростання нобелівського лауреата Роберта Солоу, зростання випуску продукції залежить від обсягу капіталу на одного працівника. Формула є складною для пересічного читача: обсяг капіталу визначається через частку інвестицій у ВВП, еластичність випуску продукції залежно від виробничого капіталу, темпів зростання населення, технічного прогресу та амортизації виробничих фондів.
Для спрощення збільшення випуску продукції можна прив’язати до зміни частки інвестицій у ВВП і врахувати, що половина розриву між старою та новою траєкторіями зростання зазвичай долається за 25 років. Зростання частки інвестицій у ВВП із 16% до 24% щороку забезпечуватиме в середньому додаткові 1–1,75 відсоткового пункта економічного зростання. Це виглядало б обнадійливо, якби існували реалістичні перспективи залучення іноземного капіталу. Однак їх бракує — причини викладено в попередньому абзаці.
Чому планка продуктивності праці у 5% є недосяжною?
Щодо продуктивності праці. Ймовірно, у цитаті прем’єр-міністра йдеться про темпи зростання продуктивності праці — з нинішніх 1,3% до 5% на рік. Це дуже амбітна ціль, зважаючи на проблеми у цій сфері в багатьох країнах світу.
Наприклад, у США — одному зі світових економічних і технологічних лідерів — у 1947–2005 роках темпи зростання продуктивності праці становили в середньому 2,3% на рік, однак після 2005 року знизилися до 1,3%.
Не факт, що Україна зможе розвиватись всупереч світовим тенденціям: зростання темпів продуктивності праці майже в чотири рази не виглядає реалістичним.
Що потрібно для сталого якісного економічного зростання?
Щоб із якісно оновленою національною економікою інтегруватися у світову економіку, необхідно розуміти процеси, які в ній відбуваються. Економіка України є лише невеликою частиною світової економіки — 0,18% світового ВВП у 2021 році.
Світова економіка завершує етап Третьої промислової революції та переходить до Четвертої промислової революції. Це насамперед характеризується:
- зміною енергетичної парадигми — викопне паливо поступово заміщуватиметься відновлюваними джерелами енергії;
- значним зростанням використання нових інноваційних матеріалів у виробництві, які замінюватимуть класичні матеріали (наприклад, графен — чорні та кольорові метали);
- суттєвим підвищенням ролі програмного забезпечення у виробництві;
- кардинальним посиленням ролі автоматизації — аж до заміщення людей роботами у виробничих процесах;
- підвищенням ролі вертикальної інтеграції у виробництві на противагу глобально й горизонтально організованим виробничим моделям, які домінують нині.
Ці основні вектори розвитку світової економіки радикально змінять домінуючий нині спосіб виробництва. Формування стратегії «Економіка майбутнього» доцільно починати з інтеграції економіки України в сучасну та найближчу майбутню світову економічну й технологічну парадигми.
Українська економіка є невеликою частиною світової, тому її реформування та відновлення у відриві від глобальних процесів навряд чи буде ефективним. Продуктивніше починати з визначення якісних параметрів майбутньої економіки — структурної трансформації, спрямованої на врахування вищезазначених тенденцій, — і вже на цій основі переходити до кількісних показників.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.