Один із найтяжчих гуманітарних злочинів цього століття досі отримує занадто мало уваги: з початку повномасштабного вторгнення офіційно задокументовано 20 570 випадків незаконної депортації або примусового перевезення українських дітей до Росії. Але це лише задокументовані випадки. Деякі експерти вважають, що справжня цифра наближається до 200 000 незаконно вивезених дітей.
Деяких дітей відокремили від їхніх сімей під час процедур фільтрації на окупованій Росією території України. Інших через організовані мережі доправили до таборів, інтернатів і прийомних сімей по всій Росії та на окупованих нею територіях і піддали програмам «перевиховання».
Російські чиновники намагалися виправдати ці незаконні вивезення під приводом «евакуації» та «захисту». Насправді це далеко від того, що можна було б розумно описати як гуманітарний порятунок. Все більше доказів вказують на скоординовану систему, призначену для вилучення українських дітей з їхнього культурного та національного середовища з метою знищення їхньої ідентичності, мови та культурної пам’яті.
Згідно з Конвенцією про геноцид, примусове переміщення дітей з однієї групи до іншої є одним із актів, що можуть становити злочин геноциду, якщо вони вчиняються навмисно. Четверта Женевська конвенція також забороняє незаконну депортацію та переміщення цивільних осіб, що перебувають під захистом, під час війни. Ці правові гарантії були сформульовані після того, як світ став свідком намагань авторитарних режимів знищити цілі народи не лише фізичним насильством, а й шляхом знищення їхньої ідентичності.
Згідно з розслідуваннями, опублікованими Лабораторією гуманітарних досліджень Єльського університету, з 2022 року українських дітей переміщують через розгалужену мережу об’єктів, що охоплюють Росію та окуповані території. Згідно зі звітом Єльського університету від вересня 2025 року, було виявлено щонайменше 210 пов’язаних із цією системою об’єктів, зокрема табори, кадетські школи, медичні заклади, дитячі будинки, військові навчальні центри та молодіжні програми.
Цитата:: Окрім психологічної травми, багато насильно вивезених дітей також зазнали тортур, примусу, фізичного або сексуального насильства.
Ці звіти описують набагато більше, ніж тимчасове переміщення – вони розкривають структуру довгострокового державного проєкту. Дослідники Єльського університету задокументували програми, спрямовані на політичну індоктринацію, історичний ревізіонізм і системну заміну української ідентичності російськими державними наративами. У десятках місць діти перебували у мілітаризованому середовищі, в якому вони проходили тактичні навчання, ознайомлення зі зброєю, навчання керуванню дронами та військово-патріотичне виховання.
Окрім психологічної травми, багато дітей зазнавали тортур, примусу, фізичного або сексуального насильства. На слуханнях у Сенаті в грудні 2025 року щодо викрадення Росією українських дітей сенаторка Емі Клобучар (демократка від Міннесоти) навела свідчення неповнолітньої Вероніки, яка зазнала періодів ізоляції. Документальний фільм «Діти у вогні» містить розповіді про ув’язнення неповнолітніх і жорстоке поводження з ними, зокрема застосування електродів під нігтями або на геніталіях. Також задокументовані випадки погроз і насильства щодо тих, хто намагається повернутися додому в Україну.
За офіційною мовою ховаються глибоко людські реалії. Кожен задокументований випадок — це дитина, життю якої було завдано непоправної шкоди: розлука з батьками, втрата мовного середовища, невизначеність щодо дому, порушення емоційної безперервності та поступове руйнування ідентичності через тривалу ізоляцію від власної культури та родини.
Звіт Єльського університету від березня 2026 року під назвою «Добровільні спільники: роль «Газпрому» та «Роснєфті» у вивезенні та індоктринації українських дітей» додав ще одного глибоко тривожного виміру, задокументувавши участь великих російських енергетичних компаній у частинах цієї системи.
Згідно зі звітом, «Газпром» і «Роснєфть» сприяли вивезенню і фінансували табори та програми перевиховання, в яких у період з 2022 по 2025 рік було задіяно щонайменше 2 158 українських дітей. Наслідки цього висновку виходять далеко за межі корпоративної репутації.
«Газпром» і «Роснєфть» не є політично нейтральними приватними структурами, що діють незалежно від російської держави. Обидві компанії глибоко інтегровані у фінансову та політичну структуру Кремля і залишаються одними з найбільших платників до федерального бюджету Росії. Вже багато років доходи від нафти та газу слугують одним із центральних фінансових стовпів, що підтримують військовий потенціал Росії, системи окупації та геополітичний вплив.
Цитата:: Стає неможливо відокремити питання викрадених дітей від ширших фінансових систем, що підтримують війну Росії.
Зараз все більше доказів вказує на те, що частини тих самих пов’язаних з державою корпоративних структур також брали участь у системах, пов’язаних із вивезенням та ідеологічною обробкою українських дітей. Цей зв’язок кардинально змінює дискусію щодо санкцій та відповідальності.
На даний момент стає неможливо відокремити питання викрадених дітей від ширших фінансових систем, що підтримують війну Росії. Доходи від енергетики, застосування санкцій, корпоративна відповідальність і порушення прав людини тісно переплітаються. Коли компанії, пов’язані з державною владою, продовжують отримувати величезні прибутки, а пов’язані з ними структури сприяють переміщенню та індоктринації дітей з окупованих територій, питання виходить за межі економіки та переходить у площину моральної відповідальності.
Якщо міжнародна спільнота дозволить, щоб примусове переміщення дітей з однієї країни в іншу стало нормою, то наслідки цього вийдуть далеко за межі України. Це підриває саму ідею того, що такі злочини коли-небудь знову будуть вважатися неприпустимими.
Історія не раз демонструвала, що розмивання моральних меж рідко починається драматично. Зазвичай це відбувається тихо – через втому, політичну вигоду, вибіркове обурення або поступову нормалізацію страждань, які трапляються деінде з кимось іншим.
Але не можна, щоб діти ставали інструментом торгу в геополітичних переговорах. Ні про яку мирну угоду не може йти мови, допоки до України не повернуться тисячі дітей, відірваних від своїх родин. Повернення викрадених дітей – це юридичний і моральний обов’язок, заснований на принципах, які має захищати демократичний світ.
І правда проста: якщо ми дозволимо одній країні забирати дітей в іншої – що є злочином геноциду і порушенням міжнародного гуманітарного права – і не притягнемо її до відповідальності, ми станемо співучасниками цього злочину та відкриємо двері для подібних звірств у всьому світі.
Майбутнє цих дітей зрештою визначить не лише майбутнє України. Воно допоможе визначити, чи міжнародне право все ще має значення в умовах протистояння з владою, війною та політичною вигодою, чи воно виживає лише як слова в договорах, які світ більше не має сміливості виконувати.
Погляди авторки статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.