Багато років українська художниця Олена Харахулах відклала свою творчість, обравши натомість стабільну роботу дизайнерки скляних предметів у компанії.
Ситуація змінилася, коли російська ракета влучила в житловий будинок за 300 метрів від її дому на сході України, вбивши 45 людей.
Стримуючи сльози, вона сказала, що саме в той момент вирішила повністю присвятити себе мистецтву.
«Я усвідомила, що зручного моменту ніколи не буде, і що треба робити те, чого хочеш, саме зараз», — сказала 36-річна Харахулах, одна з багатьох українських митців, для яких російське вторгнення стало поворотним моментом.
«Щоб відродитися, нам треба чогось позбутися — не буквально, не фізично, але нам треба знищити чи навіть вбити щось у собі», — сказала Харахулах AFP у київській галереї «Лавра».
Її останні колажі — частина другої виставки Kyiv Art Fair — показують класичні статуї з розрізаними обличчями, гострими лезами та зловісним димом: відображення її власної трансформації.
«Любовний лист»
Ще одна художниця, Влада Лобус, чиї роботи також були представлені на виставці, була змушена покинути Дніпро та шукати притулку в Польщі.
Вона закінчила факультет політичної економії, але зайнялася живописом, а потім аналоговою фотографією, щоб пережити шок від війни та вимушеного переселення.
Один із її автопортретів складений з її фотографій, зроблених за допомогою ціанотипії, у безладному порядку: око, руки, лікоть, вигини тіла.
«Після травматичної події відбувається зміна сприйняття, деконструкція та реконструкція нас самих», — сказала Лобус AFP на полях ярмарку.
Війна, яка триває вже п’ятий рік, забрала життя сотень тисяч людей і змусила мільйони покинути свої домівки.
За офіційними даними України, загинуло щонайменше 346 митців.
Однак, як наголосила директорка Art Kyiv Анна Аветова, повномасштабне вторгнення Росії не зупинило розвиток української арт-сцени, а навпаки – поставила Україну в центр міжнародної уваги, допомогла художникам і галереям стати більш відомими за кордоном, особливо в перші роки війни.
Аветова зазначила, що війна вже не завжди є очевидною темою в українському мистецтві, але залишається «спільною ниткою, що пронизує всі проєкти, всіх художників, усі нові роботи».
На задній стіні галереї «Лавра» висить колаж Юлії Шульги з серії, яку вона назвала «любовним листом» до рідного Києва.
На ньому зображено готель «Салют», відомий своєю характерною архітектурою радянської епохи, що стоїть на кораловому рифі на яскраво-рожевому тлі, з космонавтом на даху та диско-кулею замість місяця.
За її словами, готель нагадує їй про дитячі прогулянки з батьком у сусідньому парку.
Шульга працює у сфері управління персоналом і не має формальної художньої освіти.
Вона почала створювати колажі за кілька місяців після початку російського вторгнення, щоб «склеїти» свій розбитий світ.
Відтоді її життя розділилося між Великою Британією та Україною, мистецтвом і управлінням персоналом.
«Колаж — це чесний засіб вираження нашої реальності. Він відображає фрагментацію життя, — сказала вона. – Ми намагаємося зібрати себе з наших розбитих шматків».
Роботи Шульги, які виставлялися навіть у Японії, стали для неї способом «спілкування зі світом».
«Вижити»
Пріоритет для 45-річної Ірини Черемісіної – показати свою творчість у рідній країні.
У 2014 році підтримувані Москвою сепаратисти захопили контроль над частиною східної України, в тому числі над її рідним Донецьком.
Разом із родиною вона переїхала до Києва, а у 2022 році поїхала до Іспанії, щоб убезпечити своїх дітей.
Вихована в переконанні, що мистецтво — це не «поважна» професія, вона працювала в міжнародній торгівлі, а свої творчі пориви обмежувала категорією «хобі».
«Усе змінилося у 2022 році. Через війну я втратила батька, роботу, дім», — розповіла вона AFP.
За її словами, її будинок в Україні був зруйнований і спалений.
«Пережити втрату і горе мені допомогла лише фотографія».
Кілька її робіт були відібрані для виставки Art Kyiv.
До автопортретів вона додає вирізані з паперу фігури, колажі та вишивку.
«Люди можуть бачити текстури, шари, вони можуть відчувати присутність моїх рук», — сказала вона.
Її роботи виставлялися в різних частинах світу, зокрема у США, Франції та Іспанії, але її «улюбленим» місцем залишається рідна країна.
«Для мене важливо залишити частинку себе в Україні, — сказала вона. – Так я кажу людям, як вижити».