Військове поховання за межами столиці Литви стало ареною політичної сутички з Росією, оскільки ця балтійська країна працює над тим, щоб позбутися останніх залишків радянської окупації.
Просіюючи шари глинистого ґрунту, археологи у В’євісі, що на захід від Вільнюса, обережно викопують кістки солдатів Червоної армії на одному з багатьох меморіальних об’єктів, встановлених Москвою після Другої світової війни.
Литва прибрала більшість радянських пам’ятників невдовзі після відновлення незалежності у 1990 році, але лише після повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році Вільнюс, близький союзник Києва, вирішив перенести могили, які багатьма сприймалися як останні видимі символи панування СРСР.
«Цей меморіал слугував пропагандистським цілям», — сказав агентству AFP Тадас Сімонаускас, головний археолог на майданчику, поки його команда проводила розкопки.
Серед кісток перекручені рештки газової труби були єдиним залишком вічного вогню, встановленого совєтами в пам’ять про те, що Москва досі називає «Великою Вітчизняною війною».
Цей термін, використовуваний для опису одного з найважливіших етапів Другої світової війни, коли союзники воювали з нацистською Німеччиною на Східному фронті, був відкинутий багатьма пострадянськими країнами як перекручування реалій окупації.
«Меморіал стояв тут, щоб нагадувати нам, що нас нібито “визволили” совєти», — сказав AFP Пятрас Мартішюс, місцевий пенсіонер, який проходив повз місце розкопок.
«Їх треба було перенести раніше».
Дерадянізація
Зараз, будучи членом ЄС і НАТО, Литва, яка межує з Росією та її союзницею Білоруссю, побоюється, що ризикує стати наступною жертвою вторгнення, оскільки війна в Україні затягується вже на п’ятий рік.
Невдовзі після початку війни литовський парламент ухвалив так званий закон про «дерадянізацію», що відкрив шлях для демонтажу останніх радянських монументів і перепоховання останків.
На той час у реєстрі культурної спадщини країни значилося 157 місць поховання радянських солдатів часів Другої світової війни.
Вільнюс скасував охоронний статус чотирьох із цих об’єктів — захід, запроваджений початково для того, щоб завадити Росії змінювати їх без згоди держави.
За словами Ріти Кунцевічене, відповідальної за об’єкти спадщини в Міністерстві культури Литви, на деяких об’єктах росіяни змінювали таблички, збільшуючи кількість нібито похованих солдатів.
«Що більше військових нібито загинуло, то більше (Москва) може казати, що литовці не шанують своїх “визволителів”», — додала вона.
Уперше Литва почала перепоховання радянських могил з невеликого північного містечка Пумпенай у липні 2023 року, за ним пішли північне місто Шяуляй у квітні цього року та місто В’євіс на початку липня.
Москва була розлючена цими розкопками, назвавши їх спробою переписати історію, і кілька разів викликала дипломатичного представника Литви, протестуючи проти того, що вона назвала «варварським планом».
Згідно з недавнім розслідуванням балтійських журналістів, Кремль зараз готується до міжнародного судового процесу через нібито дискримінацію етнічних росіян.
Повідомляється, що перенесення радянських могил може стати частиною цієї справи.
«Росія використовує міжнародну арену як спосіб поширення свого наративу про те, що країни Балтії підтримують нацизм і дискримінують етнічні російські меншини», — зазначила Індре Макарайтите, журналістка-розслідувачка литовського суспільного мовника LRT.
Сліди їхнього існування
Після перепоховань Росія звинуватила Литву — а також інші балтійські держави, Естонію та Латвію, які вжили аналогічних заходів, — у дискримінації російської культури та скоєнні злочину за російським законодавством.
До цього Литва висловила протест проти нещодавнього знищення в Росії пам’ятників десяткам тисяч людей, депортованих до Сибіру, а також балтійським і польським жертвам сталінських звірств.
Перепоховання останків, які будуть перепоховані на сусідньому православному цвинтарі, дозволено міжнародним правом, зазначило МЗС Литви в заяві для AFP.
Стаття 17 Першої Женевської конвенції передбачає заходи, які «дозволяють подальшу ексгумацію та забезпечують ідентифікацію тіл, незалежно від місця поховання», а також можливу репатріацію останків.
На церковному подвір’ї поруч із місцем поховання червоноармійців у В’євісі могила литовського священника свідчить про те, що його відправили до сталінських ГУЛАГів у 1950 році — приблизно в той самий час, коли поруч звели радянський монумент.
«Це був лише радянський символ, який позначав їхню територію — те, що вони нас контролюють», — сказав AFP Вайдас Андрієяускас з місцевого муніципалітету Електренай, який курує цей процес.
«Ми відбудуємо невеликий пам’ятник солдатам на цвинтарі — ми не знищуємо сліди їхнього існування».