24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Через кілька місяців українці переконливо підтвердили це рішення на всеукраїнському референдумі: незалежність підтримали понад 90% учасників голосування, причому більшість — у кожному регіоні країни. Однак вважати цей історичний прорив випадковістю новітньої доби — означає не бачити глибшої реальності: незалежність відновила політичний і культурний суверенітет, коріння якого сягає Київської Русі, Запорозької Січі та Української Народної Республіки 1918 року.
Через три з половиною десятиліття розвиток України можна оцінювати не лише крізь призму криз, а й за змінами, які відбулися за роки незалежності в державних інституціях, громадянському суспільстві, культурі та соціальній сфері. Прогрес був нерівномірним, однак Україна має вагомі здобутки: політичну конкуренцію, активне громадянське суспільство, зміцнення впевненості у власній культурі та утвердження спільної національної ідентичності.
Україну часто розглядають крізь оптику корупції, недосконалого державного управління та незавершених реформ. Ці проблеми залишаються частиною загальної картини. Однак збалансована оцінка має враховувати й те, що вдалося побудувати: стійке суспільство, демократичну громадянську культуру, виразну сучасну ідентичність і державу, яка продовжує функціонувати під надзвичайним тиском.
Закладання підвалин (1991–1996)
Сучасна незалежна Україна постала на основі однозначного волевиявлення народу. 1 грудня 1991 року переважна більшість громадян у всіх регіонах країни підтримала незалежність на загальнонаціональному референдумі. Результати референдуму забезпечили новій державі беззаперечну демократичну легітимність і сприяли мирному розпаду Радянського Союзу.
Розбудовувати дієздатну державу в умовах економічних потрясінь посткомуністичного перехідного періоду було непросто. Проте перші кроки в цьому напрямі заклали основу для її демократичного розвитку.
Конституція, ухвалена 1996 року, закріпила демократичні принципи, права людини та поділ влади як основи державного ладу. Того ж року запровадження гривні стабілізувало грошову систему й стало відчутним символом державності.
Україна також ухвалила важливе геополітичне рішення, добровільно відмовившись за Будапештським меморандумом від третього за величиною ядерного арсеналу у світі. Це рішення визначило місце України в системі безпеки, що сформувалася після холодної війни, та надало їй додаткові підстави вимагати міжнародно-правового захисту.
Демократична мобілізація та Майдан
Державні інституції сформували каркас держави, тоді як громадянське суспільство стало одним із головних механізмів контролю за владою. Від здобуття незалежності громадянська мобілізація неодноразово визначала напрям розвитку української політики.
Перший значний перелом стався наприкінці 2004 року під час Помаранчевої революції. На тлі численних звинувачень у фальсифікації виборів масові протести на майдані Незалежності в Києві привели до повторного голосування на президентських виборах за рішенням суду. Ці події засвідчили, що громадянська мобілізація стала важливим чинником стримування політичної влади.
Через десять років, узимку 2013–2014 років, Революція Гідності розпочалася як протест проти рішення влади призупинити підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а згодом переросла в ширший рух за підзвітність влади, дотримання прав і європейську інтеграцію.
Загибель десятків протестувальників під час Революції Гідності стала визначальним моментом пострадянського розвитку України. Ці події посилили суспільну підтримку підзвітності влади та зближення з Європою.
Європейський курс і реформування сектору безпеки
Після 2014 року європейський курс України почав втілюватися у конкретних рішеннях. Угода про асоціацію та безвізовий режим з Європейським Союзом пов’язали внутрішні реформи з ширшим процесом правового, економічного й адміністративного зближення з ЄС.
Після повномасштабного вторгнення цей рух пришвидшився: у лютому 2022 року Україна подала заявку на вступ до ЄС, у червні того ж року отримала статус кандидата, а в червні 2024-го офіційно розпочала переговори про вступ. Цей процес залишається складним, однак він задав українським реформам чіткіший інституційний напрям.
Подібним шляхом відбувалося й реформування сектору безпеки. Досвід війни після 2014 року спонукав Україну підвищувати професійний рівень Збройних сил, поглиблювати співпрацю з країнами НАТО та перебудовувати підходи до командування, підготовки військ і логістики.
Ці зміни не усунули всіх вразливостей, однак багаторічна підготовка дала Україні змогу після лютого 2022 року чинити опір і не покладатися лише на імпровізацію.
Європейський курс також вплинув на внутрішню модернізацію країни, особливо у сферах державного управління, цифрових послуг та управління економікою.
Цифрове врядування та економічна динаміка
За 35 років незалежності Україна помітно модернізувалася не лише в політичній сфері. Протягом останнього десятиліття країна розбудувала потужну технологічну галузь і значно розширила доступ до цифрових державних послуг.
- Електронне врядування («Дія»): Україна стала взірцем у сфері цифрових державних послуг. Платформа спростила взаємодію громадян і бізнесу з державою: цифрові паспорти набули юридичної сили, а реєстрацію бізнесу, подання податкової звітності та адміністрування медичних послуг перевели в онлайн.
- Технологічний сектор: українські розробники та підприємці створили компанії, здатні конкурувати на світовому ринку, й розбудували потужний сектор ІТ-аутсорсингу.
- Аграрна логістика: український аграрний сектор постачав продукцію на великі ринки Африки, Азії та Близького Сходу, завдяки чому країна посіла важливе місце в системі глобальної продовольчої безпеки.
Ці зміни свідчать про те, що українське суспільство й держава пристосовуються до потреб сучасного управління, економіки та сфери публічних послуг.
Культурне відродження
Незалежність відкрила простір для масштабного культурного відродження, відкидання нав’язаної Москвою русифікації та утвердження національної ідентичності. Українська мова, література й мистецтво, яким імперський і радянський наративи десятиліттями відводили другорядний або суто регіональний статус, посіли значно помітніше місце в суспільному житті.
Завдяки таким письменникам, як Сергій Жадан, українська література здобула ширше міжнародне визнання. Андрій Курков, український письменник російського походження, став шанованим представником української літератури у світі. Україна також стала помітною силою на європейській музичній сцені, тричі перемігши на пісенному конкурсі «Євробачення»: 2004 року — з Русланою, 2016-го — з Джамалою, а 2022-го — з гуртом Kalush Orchestra.
У кінематографі, сучасному мистецтві та моді Україна сформувала сучасний культурний образ, у якому усталені традиції поєднуються з експериментами. Українська мова також стала значно більш поширеною в суспільному житті та важливим маркером громадянської ідентичності.
Спортивні здобутки
Спортивні досягнення України також посилили її міжнародну впізнаваність. 1994 року фігуристка Оксана Баюл здобула першу золоту олімпійську медаль в історії незалежної України. Згодом Лілія Подкопаєва здобула визначні перемоги у спортивній гімнастиці на Олімпіаді в Атланті. Андрій Шевченко став одним із провідних футболістів Європи, а Віталій і Володимир Клички, а пізніше й Олександр Усик, утвердили Україну серед провідних країн професійного боксу. Українські спортсмени також здобули визнання в легкій атлетиці, зимових видах спорту та інших олімпійських дисциплінах.
Стійкість і громадянська єдність
Одне з головних випробувань для державності — здатність інституцій і суспільства продовжувати функціонувати в умовах тривалого зовнішнього тиску. Від 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022-го, Україна безпосередньо проходить це випробування.
Тому не варто зводити підсумки 35 років незалежності України лише до того, що приблизно третину цього часу вона протистоїть російській агресії. Цей опір має ключове значення, однак він спирається на попередні здобутки: розбудову інституцій, формування громадянської ідентичності, культурне відродження, модернізацію державного управління та відданість суспільства суверенітету.
Громадянська мобілізація стала однією з головних складових спротиву. Волонтерські мережі допомагали забезпечувати логістичні й гуманітарні потреби, тоді як Збройні сили швидко адаптувалися та набули значного бойового досвіду.
Повномасштабна війна також пришвидшила військову й технологічну адаптацію України. В умовах протистояння з більшим противником і непослідовної допомоги Заходу Україна наростила виробництво вітчизняних дронів, налагодила оперативніший обмін інформацією між військовими на передовій та інженерами й почала активно застосовувати безпілотні системи на морі та в повітрі, щоб нівелювати переваги Росії.
Ці зміни допомогли стримати просування російських військ, обмежити можливості Чорноморського флоту та завдавати ударів по військових і логістичних об’єктах, а також об’єктах енергетики на території Росії, змусивши її відчути ціну війни далеко за межами фронту.
Боротьба України за збереження суверенітету мала й кілька ширших наслідків:
- Міжнародні коаліції: оборона України знову привернула увагу світу до принципів самовизначення й територіальної цілісності.
- Національна згуртованість: регіональні відмінності збереглися, однак підтримка держави та її символів стала значно ширшою.
- Відкрита агресія Росії, розпочата 2014 року, пришвидшила формування інклюзивної української політичної нації.
Загалом 35 років незалежності України — це значно більше, ніж війна, корупція чи невдачі реформ. Це також державотворення, регулярні конкурентні вибори, численні хвилі громадянської мобілізації, культурна консолідація та поступова модернізація в умовах жорстких внутрішніх і зовнішніх обмежень.
Підсумки розвитку республіки
Для державотворчого проєкту 35 років — короткий термін. За цей час Україна втілила національну ідею в державних інституціях, випробувала свою політичну систему виборами та громадськими протестами й сформувала суспільство, здатне за потреби захищати державу.
Цей процес досі не завершений. Майбутні безпека й розвиток України частково залежатимуть від того, наскільки глибоко вона інтегрується в європейські та євроатлантичні структури, а також від продовження внутрішніх реформ.
Після 35 років незалежності Україна — це не просто крихка пострадянська держава і не лише країна, образ якої визначає війна. Це незалежна європейська республіка, перед якою досі стоять серйозні невирішені проблеми, але яка водночас має вагомі інституційні, громадянські, культурні та суспільні здобутки.
Автор завершує роботу над книжкою про перші 35 років сучасної незалежної української державності під робочою назвою «Незламна Україна, 1991–2026: відродження європейської нації».