Просування російських військ в Україні фактично зупинилося, а війна дедалі відчутніше б’є по російській економіці. Тим часом Київ заявляє, що від початку року українські сили повернули під свій контроль 745 квадратних кілометрів території. За таких обставин у Москві все активніше обговорюють можливість нової мобілізації. Однак до виборів у Держдуму, які відбудуться в середині вересня, її навряд чи оголосять. До яких наслідків може призвести нова мобілізація?
Ризикований крок
Масштабна мобілізація стала б другою великою помилкою Путіна після вторгнення в Україну, пише німецька газета Handelsblatt:
«І без того негативні настрої в Росії можуть перерости у відкрите обурення. Рейтинг підтримки Путіна, найімовірніше, впаде — як і після першої мобілізації у вересні 2022 року. Тоді росіяни виходили на протести, а десятки тисяч людей утекли за кордон. Економіка, яка й без того перебуває у стагнації, втратить ще більше працівників.
До того ж немає певності, що цей задум узагалі спрацює. Завдяки дронам Україна нівелювала чисельну перевагу росіян. Якщо тепер Путін кине на штурм української стіни дронів удвічі більше солдатів, то й загине їх удвічі більше».
Перевірка на міцність для росіян і режиму
Журналіст і військовослужбовець Павло Казарін (Україна) зазначає в коментарі Slawa.tv:
«Мобілізація сама по собі не призведе до виникнення в РФ політичного протесту й політичних дій. Але вона здатна створити новий рівень навантаження на адміністративну систему — якій доведеться знайти людей, мобілізувати їх, переодягнути, доправити до кінцевого пункту, озброїти, навчити та знайти для них якихось командирів. Вона створить додаткове навантаження на суспільство, яке на п’ятий рік війни, судячи з соцопитувань, втомилося від того, що відбувається, і тепер спостерігає за тим, як українські дрони повертають війну на територію РФ».
Невдалий момент для мобілізації
Політолог Аббас Галлямов у дописі у Facebook дає Кремлю пораду щодо мобілізації (Росія):
«Як і будь-який інший непопулярний крок, мобілізацію — приховану чи відкриту — треба проводити з позиції сили, а не слабкості.
Кремлю варто пов’язувати мобілізацію не з виборами — яких, власне, як реальної події взагалі не існує, — а з якимось проривом на фронті. Людей треба призивати тоді, коли вони бачать перспективу швидкої перемоги. Тоді все піде набагато легше [...] А поки успіхів немає, краще зайвий раз не напружувати людей».
Переможні настрої розвіялися
Завтра минає рік відтоді, як Путін зустрівся з Трампом на Алясці. Колишня дипломатка Лана Зеркаль в «Українській правді» описує, як відтоді змінилася політична атмосфера в Росії (Україна):
«З “духу Анкориджа” за рік зникли нотки імперських реляцій, натомість з’явився добре знайомий сморід ресентименту, який днями особливо загострився. Російські газети сповнилися заголовків про те, як “Захід мріє про розвал Росії”. [...] Поруч із звинуваченням України в “різкій ескалації” це можна читати як підготовку суспільних настроїв усередині Росії як до можливої масової мобілізації, так і до пошуку винних у тому, що війна таки прийшла на російське подвір’я».
Допомога КНДР дає Путіну виграти час
Поки що Кремль намагається уникнути мобілізації, зазначає польська газета Rzeczpospolita:
«Путін знову гостро потребує підтримки Кім Чен Ина, зокрема й для того, щоб уникнути нової хвилі мобілізації. За даними українських джерел, Пхеньян направив до Росії ще від 30 до 50 тисяч військових, а також ракетний підрозділ, озброєний дев’ятьма пусковими установками та 100–120 балістичними ракетами.
30 липня Київ повідомив, що перші дві північнокорейські ракети вдарили по українських містах. Якщо це правда, Кремль зможе ненадовго відкласти застосування власних ракет, а за цей час поповнити запаси й підготуватися до справді масованих ракетних ударів».
Розхитати систему
Італійська газета Corriere della Sera радить відновити контакти з представниками російської еліти:
«У Москві вже стають помітними тріщини. [...] Герман Греф, керівник найбільшого банку Росії, навіть публічно заявив, що всі росіяни мають прагнути миру, а економіка країни не може й далі працювати в нинішньому режимі.
Європі час шукати таємних контактів із близькими до Путіна представниками еліти — скомпрометованими, але потенційно нелояльними до нього. [...] Запровадження санкцій проти всіх людей Путіна, можливо, й задовольняє наше почуття справедливості, однак замикає олігархів у власній країні та змушує їх гуртуватися навколо Кремля. [...] Натомість ми маємо вибити ґрунт з-під ніг Путіна й підірвати лояльність, на якій тримається його система».