1 серпня 2026 року Офіс Президента України оголосив про початок процесу повернення в Україну останків полковника Армії УНР і засновника Організації українських націоналістів (ОУН) Євгена Коновальця.
Ексгумація відбулася на кладовищі «Кросвейк» у Роттердамі, де Коновальця поховали після його вбивства радянськими спецслужбами у 1938 році.
Перепоховання Євгена Коновальця - що відомо
Після прибуття в Україну останки передадуть команді науковців для проведення комп’ютерної та магнітно-резонансної томографії, а також антропологічних досліджень. Це перший в Україні випадок застосування такого комплексного підходу до дослідження останків історичного діяча.
Церемонія прощання відбудеться в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. Євгена Коновальця перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Поховання в Роттердамі від самого початку вважалося тимчасовим. Повернення останків Коновальця є частиною державної програми зі створення Пантеону Героїв та перепоховання видатних українських діячів на батьківщині.
Раніше, 25 травня 2026 року, на Національному військовому меморіальному кладовищі перепоховали останки іншого очільника ОУН — Андрія Мельника — та його дружини Софії. Раніше вони спочивали в Люксембурзі.
Оголошення про перепоховання Євгена Коновальця в Україні викликало широкий резонанс як у країні, так і серед закордонних українців. Реакції були різними — від патріотичного піднесення до гострих дискусій довкола організаційних питань і складних сторінок історії.
Українські громади за кордоном підтримали це рішення. Серед них — Українська стрілецька громада Канади, яка десятиліттями опікувалася могилою Коновальця в Роттердамі. Повернення його останків сприймають як виконання «історичного заповіту» — повернення провідника до вільної та незалежної України.
Ексгумація відбулася за повного сприяння місцевої влади Роттердама, без бюрократичних чи політичних перешкод.
Українські урядовці, історики та військовослужбовці сприйняли рішення про повернення останків Коновальця як важливий крок у формуванні Національного пантеону героїв. Постать полковника Армії УНР і засновника ОУН символічно поєднує визвольні змагання ХХ століття із сучасною боротьбою проти російської агресії.
Попри загальне схвалення цієї ідеї, в українському суспільстві точилися суперечки довкола місця перепоховання. Частина публічних інтелектуалів і представників військового середовища порушила питання, чи доцільно ховати Коновальця на Національному військовому меморіальному кладовищі, створення та функціонування якого супроводжуються численними суперечками.
Дехто вважав, що для постаті такого масштабу потрібно створити окремий Пантеон героїв у центрі Києва або перепоховати Коновальця на рідній Львівщині. Він народився 14 червня 1891 року в селі Зашків поблизу Львова. Прихильники другого варіанта наполягали на похованні полковника саме на його малій батьківщині — у Зашкові. Проте переважив державний підхід, що передбачає поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі.
Окремі польські консервативні медіа та історики звернули увагу на постать Коновальця через його роль у створенні ОУН. Ця тема традиційно викликає гострі дискусії у Польщі через складну історію українсько-польських відносин у міжвоєнний період. Утім, на офіційному рівні польська влада утрималася від різких заяв з огляду на контекст української війни за незалежність.
Російські державні ЗМІ та офіційні особи прогнозовано відреагували шквалом пропагандистських заяв. Вони звинуватили Україну в «героїзації націоналізму». Така реакція була очікуваною: у 1938 році Євгена Коновальця вбив агент радянського НКВС, а його постать досі залишається подразником для Кремля.
Російські державні медіа традиційно використовують маркування «ватажок» (рос. «главарь») та відтворюють радянську версію історії:
«Коновалець — діяч українського націоналістичного руху 1920–1930-х років. У період існування Української Народної Республіки (листопад 1917 р. — листопад 1920 р.) командував корпусом “січових стрільців”. Творець і ватажок ОУН. На початку 1930-х років керівництво ОУН встановило систематичні контакти з нацистами в Німеччині. Коновалець двічі зустрічався з Адольфом Гітлером. Був ліквідований у 1938 році радянським розвідником…»
Наголос на контактах ОУН із Німеччиною у 1930-х роках використовують для дискредитації сучасної України та її політики пам’яті.
Ким насправді був Євген Коновалець?
За які ідеали він боровся? Чому його вбили за вказівкою Кремля? Спробуймо з’ясувати.
Коновалець доволі рано долучився до політичного життя. У 1912 році його призвали на однорічну військову службу до австрійської армії. Як студент він проходив підготовку в старшинській школі у Львові. Саме тоді Коновалець усвідомив важливість військового вишколу та значення армії.
Початок Першої світової війни у 1914 році завадив йому закінчити університет і здобути диплом доктора права: Коновальця знову мобілізували до австрійської армії. Наприкінці квітня 1915 року, під час боїв за гору Маківку в Карпатах, він потрапив у російський полон, а згодом опинився в таборі для військовополонених поблизу Царицина.
Потім, після Лютневої революції 1917 року, у нього, як і у багатьох українських діячів, почалося нове життя.
У Києві Коновалець створив із полонених українців із Галичини та Буковини Київський курінь Січових стрільців. В окремі періоди на початку діяльності Української Центральної Ради це було єдине боєздатне українське військове формування в Києві. Якби воно не втримало місто до підписання Берестейського мирного договору, документ не вдалося б підписати, а Українська Народна Республіка не здобула б міжнародного визнання.
За часів Директорії УНР Євген Коновалець створив Корпус Січових стрільців і став його командиром. Це було найбоєздатніше й найдисциплінованіше військове формування УНР.
Після падіння УНР і фактичного, хоча ще не юридичного, припинення існування Західноукраїнської Народної Республіки Коновалець ненадовго опинився в Галичині. У 1920 році він створив підпільну українську армію — Українську військову організацію (УВО).
Це був його головний, можна сказати, історичний проєкт: у 1929 році на основі УВО постала Організація українських націоналістів (ОУН), а Коновалець став її лідером. На той час він уже жив за кордоном: його еміграція розпочалася 1922 року.
Тут варто докладніше сказати про твердження щодо контактів Коновальця з нацистами. Ще на початку 1920-х років УВО співпрацювала з німецькими військовими та розвідкою Веймарської республіки — задовго до приходу Гітлера до влади. Згодом контакти з Німеччиною розвивала й ОУН. У керівництві українських націоналістичних організацій Німеччину розглядали як природного противника Польщі та СРСР.
Більшу частину 1920-х років Коновалець жив у Берліні. У 1927 році в німецькій столиці почав виходити офіційний друкований орган УВО «Сурма».
Проте 1928 року зв’язки УВО з Німеччиною різко обірвалися. Тоді польська влада провела масштабні арешти членів організації та звинуватила їх у шпигунстві на користь Берліна. У скандал втрутився й колишній гетьман Павло Скоропадський, який також мав тісні зв’язки з німецьким військовим керівництвом і вбачав у Коновальцеві свого конкурента.
У результаті Німеччина на кілька років припинила фінансову та організаційну підтримку УВО. Після цього видання «Сурми» перенесли до Литви, а сам Коновалець невдовзі переїхав до Женеви.
У січні 1933 року нацисти прийшли до влади. Напередодні цього ОУН відновила контакти з німецькою військовою розвідкою — абвером. Проте прихід до влади нацистів вніс свої корективи. З одного боку, один із ідеологів нацистів Альфред Розенберг періодично у своїх статтях та виступах допускав утворення незалежної України після розпаду Радянського Союзу. З іншого боку, Гітлер твердив про необхідність завоювання життєвого простору на Сході та колонізації нових земель, що явно не віщувало нічого доброго українцям. У червні 1933 року на конференції Проводу ОУН Коновалець наголошував, що Гітлер шукає у Східній Європі не союзників, а життєвого простору для своєї нації, і на підтвердження цього цитував деякі моменти з «Майн кампф». У зв’язку з цим він виступав проти однобічної орієнтації на нацистську Німеччину й допускав налагодження контактів із її керівництвом лише у приватній площині.
Разом із тим зв’язки ОУН із німецькою військовою розвідкою тривали, однак після приходу до влади нацистів значно ослабли. Лише після того, як абвер очолив адмірал Вільгельм Канаріс, ці контакти посилилися, проте за життя Коновальця про жодну тісну співпрацю не йшлося. А твердження про те, що Коновалець двічі зустрічався з Гітлером, у публічний обіг запустив чекіст Павло Судоплатов, якому доручили вбити Коновальця. Про це розповім далі.
У спогадах Судоплатова багато недостовірної інформації. До цих свідчень сучасні історики ставляться скептично, і більшість із них вважає їх фейком. Жодних верифікованих підтверджень щодо цих зустрічей немає. Цілком правильно зіронізував один із українських істориків: «Хоча якщо би і зустрічався — які питання? Лідери Польщі, Франції та Британії зустрічалися з Гітлером, і проблем у цьому ніхто не бачив».
За часів Коновальця ОУН навіть тісніше співпрацювала з Литвою (яка надавала паспорти та фінансування) та іншими європейськими країнами. У 1925 році Коновалець приїхав до Каунаса, тогочасної столиці Литви, і домовився про співпрацю з місцевими політиками. І вже за кілька місяців УВО на практиці показала, на що здатна.
Відомо, наприклад, про такий факт. Литовці купили два підводні човни в Німеччині й мали морем переправити їх до Литви. Проте вони боялися, що поляки дорогою їх потоплять. Тоді УВО взяла на себе зобов’язання провести човни й успішно із цим завданням впоралася, використовуючи зібрані дані про розташування польських військових.
А в 1926 році УВО передала в Каунас план нападу Польщі на Литву. Балтійська республіка у відповідь на розвіддані надавала фінансову та дипломатичну підтримку. Формально литовський уряд не підтримував зв’язків із УВО, а потім і з ОУН, тож гроші таємно передавалися через парамілітарний Союз стрільців Литви чи утворене в 1928 році Литовсько-українське товариство.
Крім того, литовський уряд регулярно повідомляв міжнародній спільноті про утиски українців та забезпечував українських підпільників паспортами, що дозволяло їм легально жити в еміграції та подорожувати Європою. Зокрема, Коновалець мав два литовські паспорти.
…У серпні 1933 року у Бельгії з’явився новий «втікач» з України — Василь Хом’як, колишній старшина Українських січових стрільців і Корпусу Січових стрільців. Насправді це був «Лебедь», агент ОГПУ, і він зробив усе, щоб члени Проводу українських націоналістів і Коновалець мали до нього довір’я.
Це «Лебедь» наблизив до Коновальця Павла Грищенка, молоду людину, нібито розчаровану у російсько-більшовицькому комунізмі. Насправді це був чекіст Павло Судоплатов. Він вдало видавав себе за молодого щирого патріота, який прагне навчатися та розбудовувати мережу в Радянській Україні. Коновалець поставився до нього з майже батьківською теплотою й бачив у ньому майбутнє руху.
За кілька років спілкування Судоплатов неодноразово зустрічався з Коновальцем у Берліні, Відні та інших містах Європи. Його перевіряли, але завдяки витриманню легенди та природній акторській майстерності він розвіяв усі підозри.
Він і здійснив терористичний акт. Було виготовлено вибуховий пристрій у вигляді коробки з шоколадними цукерками, які подобались Коновальцю. З цими «цукерками» Судоплатов виїхав до Роттердама 23 травня 1938 року.
Сам Судоплатов у своїх мемуарах писав: «Прогулюючись по провулку біля ресторану “Атланта”, я побачив Коновальця, який сидів за столиком біля вікна і чекав на мою появу. Цього разу він був один. Я увійшов до ресторану, підсів до нього… Я передав йому подарунок, коробку шоколадних цукерок… Ми потиснули одне одному руки, і я вийшов, стримуючи своє інстинктивне бажання тут же кинутися бігти».
Вибуховий механізм спрацював, і Коновалець загинув. Ця загибель, кардинальна зміна політичної ситуації у Східній Європі, визрівання нацистсько-більшовицького конфлікту, а також особисті амбіції — все це зрештою призвело до розколу українських націоналістів на дві ворогуючі фракції — бандерівців і мельниківців, що, своєю чергою, згубно позначилося на боротьбі за незалежну українську державність.
За словами Судоплатова, Коновальця знищили з огляду на те, що він міг зблокуватися з Гітлером у боротьбі проти СРСР. Операція під кодовою назвою «Ставка» готувалася за особистим наказом Сталіна, який вбачав у Коновальці та ОУН потужну загрозу.
До слова, Судоплатов не лише дослужився до керівних посад у НКВС–МДБ, а й сам брав участь у політичних вбивствах. Наприклад, у вересні 1946 року він безпосередньо ліквідував колишнього наркома освіти України Олександра Шумського. Після повалення Лаврентія Берії був заарештований, засуджений, відсидів 10 років, вижив.
10 лютого 1992 року був реабілітований Головною військовою прокуратурою Російської Федерації. У 1998 році президент Росії підписав указ про посмертне відновлення прав Судоплатова на державні нагороди, які повернули його родині. До свого відходу з життя у 1996 році Судоплатов був переконаний, що все робив правильно. Що ж, це характеризує і його самого, і той лад, якому він слугував.
А Євгена Коновальця характеризують такі слова: «У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії». Ставши жертвою московського вбивці, він не став жертвою в історії України. Він залишився одним із її творців. Відтак його повернення в Україну цілком закономірне.