Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка,
як берегти свою і національну честь
та без нагороди вірно працювати для добра свого народу,
щоб забезпечити йому кращу долю
Іван Пулюй
Майбутній науковець, винахідник, перекладач і громадський діяч народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів, що на Тернопільщині. З малих літ мав хист до навчання та громадської діяльності. В гімназії став співзасновником і активним учасником товариства «Громада», де проходили тематичні засідання з різних тем: від літературних читань до історії та релігієзнавства. Іван виріс у релігійній сім’ї, тож не дивно, що в майбутньому він перекладе українською мовою Біблію (першим у світі), присвятивши перекладу цілих 35 років.
Відмінне навчання в гімназії, яку він закінчив з відзнакою, дало йому можливість вступити до Греко-католицької семінарії у Відні. Там він вже на першому курсі переклав для співвітчизників українською мовою підручник з геометрії. І там у житті семінариста Івана Пулюя сталася важлива подія – знайомство з Пантелеймоном Кулішем, який багато в чому змінив погляди юнака на навколишній світ.
Батько вмовляв і закликав його віддатись теології та прийняти духовний сан, але лекції з фізики й математики, які він слухав у Віденському університеті, назавжди змінили його життя. Точні науки так захопили його, що все інше мусило відступити.
Пулюй поєднував навчання у Віденському університеті з громадською діяльністю: він став одним із засновників студентського товариства «Січ», членами якої були Іван Франко, всесвітньовідомий диригент Андрій Гнатишин та майбутній очільник ОУН Андрій Мельник.
годом Пулюй здав на відмінно сім (!) екзаменів. Це неабияке досягнення не залишилося непоміченим. Він почав працювати у фізичних лабораторіях, написав перші наукові статті та зробив свій перший винахід – сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти. У 1878 році цей винахід був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі, а його автор став стипендіатом Міністерства освіти Австро-Угорщини.
Кар’єра науковця продовжується в Страсбурзі, де Пулюй захищає дисертацію та стає доктором фізики Страсбурзького університету.
У 1884 році Міністерство освіти Австро-Угорщини призначило його на посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. Тут, окрім лекцій з фізики, він почав вести окремий курс електротехніки, розробив системний план з організації відповідних досліджень у Празькій політехніці. За чотири роки він став ректором політехніки, а ще за два – деканом машинобудівного факультету.
Період роботи в Празі дав Європі першу електростанцію на змінному струмі, яку він спроєктував і будівництвом якої керував особисто.
Проте жодне з вищезгаданих досягнень не зрівняється з винаходом, без якого важко собі уявити повсякденне життя: мова йде про Х-промені, або, як усі звикли казати, звичайний рентген. У середині 1890-х років Пулюй працював над створенням ламп, які давали можливість побачити невидимі для людського ока промені.
Всі експерименти з X-променями вчений проводив з вакуумними трубками власної конструкції. Об’єктом його уваги були також проблеми молекулярної фізики, дослідження властивостей та природи катодних променів. Він опублікував десятки статей i брошур, і це було феноменальне досягнення того часу.
На жаль, український науковець мав необережність поділитися своїми ідеями й здобутками зі своїм товаришем по Страсбурзькому університету німцем Вільгельмом Рентгеном. Той першим оприлюднив інформацію про відкриття короткохвильового електромагнітного випромінювання, а потім став першим лауреатом Нобелівської премії в галузі фізики.
Пулюй, як згадував його син, був надзвичайно вражений такою несправедливістю: «Батько, ще лежачи в ліжку, прочитав звістку про відкриття Рентгена. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: “Моя лампа! Моя лампа!..”».
Інформація в наукових колах розійшлася миттєво. Та через українське походження вченого його здобутки применшувалися. Це підтверджує й його листування з Альбертом Ейнштейном, з яким він був знайомий особисто.
«Іване Павловичу, – писав Ейнштейн, – Ви маєте пишатися, що причетні до епохального відкриття. Але яка сила за вами стоїть, яка держава, яка культура? А за Рентгеном – уся Європа».
Та якщо винаходи, статті та багаторічні дослідження з плином часу втрачають свою актуальність, або привласнюються іншими, то внесок у культуру, громадську діяльність і допомогу співвітчизникам не забере ніхто. Пулюй, окрім того, що переклав Біблію українською, підтримував українських студентів та «вибивав» для них стипендії. Освіта і навчання були наріжним каменем його роботи. Він підтримав ідею відкриття українського університету у Львові та був членом Наукового товариства імені Шевченка, яке стало рушійною силою формування та розвитку української науки кінця ХІХ – першої половини XX століття.
Авторитет науковця був беззаперечним в Австро-Угорській імперії і після роботи в університетах Європи цісар Франц-Йосиф призначив його радником двору, а згодом запропонував посаду міністра освіти Австрії. Проте українець відмовився за станом здоров’я. На той час йому було вже 70 років.
Втім, вік не заважав науковцеві мислити ясно, з широким поглядом у майбутнє. У самий розпал Першої світової війни вийшли кілька його брошур німецькою мовою, де він обґрунтовував необхідність створення незалежної української держави.
«В Європі не буде миру, допоки існує російська могутність, а про її послаблення не можна думати, допоки Московщина володітиме Україною та її природними багатствами. Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не стільки в інтересах цих держав, скільки в інтересах цілої Європи», – писав Пулюй. Як же актуально ці слова звучать сьогодні!
Слова та ідеї вченого знайшли свій відгук у вчинках його синів і доньок. Вдома його діти спілкувалися з ним лише українською. Його сини навчалися в українській гімназії Львова. Найстарший син Олександр у 17 років добровільно приєднався до лав Січових стрільців і воював в Українській Галицькій армії та армії УНР. Донька Наталія вийшла заміж за львівського композитора Василя Барвінського, з яким уже в поважному віці відбула 10-річне заслання в ГУЛАГу.
Іван Пулюй є автором близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами. Сам володів 15 мовами, в тому числі давньогрецькою. Його вагомий внесок у просування української культури та науки є прикладом для наслідування, а більша частина життя за кордоном не завжди означає розірвання стосунків із батьківщиною. Іноді це можливість показати Україну світові, хай би хто не привласнював собі лаври.