Найбільшою загрозою для української економіки на сьогодні є блокада Росією трьох одеських портів, через яку зупинився експорт сировини з України. Українська економіка дивовижно добре впоралася в 2023–2025 роках, але для її подальшого функціонування необхідні три фактори — економічне фінансування з боку Заходу в розмірі 100 мільярдів доларів на рік, судноплавство через Чорне море та стабільне електропостачання.
З фінансуванням усе гаразд. У 2022 році ЄС не дотягнув до необхідного рівня фінансування, але з того часу Європа справляється дуже добре. Коли у січні 2025 року президент США Трамп припинив фінансування України, Європа активізувалася й компенсувала дефіцит, спричинений США.
Протягом останніх двох зим головним вузьким місцем була електроенергія. Росія неодноразово била по всіх теплоелектростанціях України, більшості великих гідроелектростанцій і багатьох трансформаторних підстанціях. Україну врятували три великі атомні електростанції, які Росія поки що не наважилася бомбити, а також надзвичайно швидкі ремонтні роботи, які проводили компанії «ДТЕК» та «Укренерго». На щастя, Росія не вважає за потрібне обстрілювати дрібні джерела електроенергії України: вітрогенератори, сонячні панелі, генератори та акумулятори. Завдяки підключенню до центральноєвропейської енергосистеми Україна може за потреби імпортувати електроенергію. Також траплялися періоди неформального «енергетичного перемир’я».
Нинішньою проблемою є судноплавство у Чорному морі. У 2023 році Україні дивом вдалося перемогти могутній російський Чорноморський флот за допомогою морських дронів, і це дозволило їй з вересня 2023 року до липня цього року експортувати товари з Одещини. Однак військові дії перейшли у площину використання дронів і балістичних ракет, поставивши під загрозу як українські, так і російські цивільні судна у Чорному морі.
З 9 липня українське судноплавство у Чорному морі майже припинилося, що негативно позначилося на експорті зерна, сталі та залізної руди. Основні залізорудні шахти та металургійні комбінати України були змушені зупинити виробництво, оскільки не можуть рентабельно транспортувати свою продукцію.
За час війни частка аграрного сектору України в загальних експортних доходах зросла до близько 60%. Цього року Україна збирає хороший урожай — понад 80 мільйонів тонн зерна та олійних культур. На жаль, він може так і не вийти за межі країни. За словами міністра аграрної політики та продовольства Тараса Висоцького, через блокаду Одеських портів Україна ризикує втратити половину свого сільськогосподарського експорту – щонайменше 30 мільйонів тонн. За рік «це може скласти від 10 до 12 мільярдів доларів».
Частину зерна можна транспортувати залізницею, частину — Дунаєм, а невелику кількість — вантажівками, але ці види транспорту є дорогими, що позбавляє фермерів будь-якого прибутку. Пропускна здатність Дунаю обмежена, а нинішнє обміління ще більше знизило його судноплавність. У 2023 році, коли Україна намагалася перенаправити частину експорту зерна до Європи, менш ефективні польські фермери влаштували бурхливі протести. Традиційні ринки збуту зерна для України знаходяться переважно в Північній Африці та на Близькому Сході, куди зерно потрібно доставляти.
А от Україна спрямувала свої удари на російські нафтові танкери в Азовському морі та в районі російського порту Новоросійськ, щоб ізолювати Крим і позбавити його нафти, а також зменшити експорт нафти з Росії і, відповідно, її доходи.
Financial Times повідомила, що 31 липня віцепрезидент США Джей Ді Венс зателефонував президенту Зеленському й попросив його припинити удари по танкерах, які користуються портом Новоросійська. Частина нафти, що експортується через цей порт, походить із Казахстану, а співвласниками порту є компанії Chevron та Exxon. Вони також є співвласниками Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), який транспортує нафту з Казахстану до Новоросійська.
За даними Financial Times, Україна погодилася не бити по інфраструктурі КПК та неросійських суднах, за умови, що ці судна не перебувають під українськими санкціями та не транспортують російську нафту. Проте, схоже, натомість Україна не отримала нічого. Сполучені Штати могли би тиснути на Росію, щоб та припинила бомбардування українських суден і встановила перемир’я щодо судноплавства на Чорному морі, але адміністрація Трампа не виявляє жодних таких намірів.
Натомість таку ініціативу висунула Туреччина. 8 серпня її міністр закордонних справ Хакан Фідан закликав і Росію, і Україну створити механізм перемир’я на Чорному морі, подібний до «Чорноморської зернової ініціативи», яку за посередництва Туреччини та ООН було запроваджено для перевезення зерна у 2022–2023 роках. Україна погодилася й запропонувала також взаємне припинення ударів по цивільних об’єктах у Чорному морі, передавши цю пропозицію Москві через посередника.
Росія кілька днів зволікала з відповіддю, але в підсумку висловила категоричну відмову: речниця МЗС Марія Захарова заявила: «Ми розглядаємо ці атаки як цілеспрямовану політику, спрямовану на дестабілізацію цивільного судноплавства в Чорноморському регіоні, подальшу ескалацію напруженості та затягування конфлікту». Вона виключила повернення до «Чорноморської зернової ініціативи» 2022–2023 років. Її шеф – міністр закордонних справ Серґєй Лавров – пішов ще далі, виключивши й можливість заморожування поточної лінії фронту. Це свідчить про намір Москви продовжувати військові операції попри дипломатичні жести України.
Це серйозна ескалація. Росія йде на все, приносячи в жертву дедалі більше солдатів, а Україна бомбить її нафтопереробні заводи та склади. Обидві країни фактично зупинили судноплавство у Чорному морі, але це завдає відносно більшої шкоди Україні, яка не має альтернативного виходу для судноплавства. Росія ж перевозить більше вантажів через свої балтійські порти, а значні обсяги нафти перенаправила до портів Санкт-Петербурга.
Треба щось робити. Ідеальним короткостроковим рішенням видається припинення вогню по суднах у Чорному морі, як це було у 2022–2023 роках. Росія проти, але Туреччина та Європейський Союз не повинні здаватися, а наполегливо домагатися цього. Кримська війна 1853–1856 років поширилася на Балтійське море. Те саме відбувається зараз. Росія перекидає свою нафту та «тіньовий флот» з Чорного моря до Балтійського, а ЄС реагує новими санкціями. Вони мають бути ефективними. Країни навколо Балтійського моря, які активно підтримують Україну, повинні виступити на її захист і домогтися результату.