Візит колишнього президента Віктора Ющенка до Баку 16–18 серпня активно рекламувався як ще один знак поглиблення зв’язків між Києвом і Баку.
Однак цей візит викликав і незручні запитання.
Ющенко зустрівся з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим і тепло відгукнувся про дружбу, яка, за його словами, триває вже понад 20 років. Він високо оцінив підтримку Азербайджаном суверенітету України та гуманітарну допомогу, яку Баку надає від початку повномасштабного вторгнення Росії.
Колишній президент України сказав, що розмова була «надзвичайно щира і змістовна», однак значення цих слів більш ніж символічне.
Ющенко залишається одним із найбільш впізнаваних облич Помаранчевої революції 2004–2005 років. Він прийшов до влади після того, як сотні тисяч українців протестували проти фальсифікації виборів і вимагали поваги до своїх голосів.
Політичний шлях Алієва був зовсім іншим. У 2003 році він став наступником свого батька, Гейдара Алієва, і залишається при владі вже понад два десятиліття.
Неприємна історія
Азербайджанський коментатор Ельнур Мамедлі зазначив, що Алієв не був серед тих, хто підтримував Ющенка під час Помаранчевої революції.
За рік до того Азербайджан пережив власне політичне протистояння. Після виборів 2003 року, які привели Алієва до влади, відбувалися протести опозиції, які були жорстко придушені.
Москва роками зображувала як Помаранчеву революцію, так і Майдан як організовані Заходом перевороти, а не як прояви української політичної суб’єктності — цей наратив часто повторював офіційний Баку, застерігаючи від «кольорової революції».
Що виніс Азербайджан з Революції гідності
В Азербайджані в роки до і після української Революції гідності посилювався тиск на активістів, незалежних журналістів, правозахисників і груп громадянського суспільства, що діяли поза державним контролем.
Організація «Freedom House» класифікує Азербайджан як «невільну» країну, де політична влада надмірно сконцентрована навколо Алієва та його родини, де існують суворі обмеження політичної конкуренції та громадянських свобод.
«Human Rights Watch» задокументувала неодноразові переслідування журналістів, активістів і критиків уряду.
«Репортери без кордонів» розмістили Азербайджан майже на самому дні свого глобального рейтингу свободи преси та наголосили на фактах ув’язнення незалежних журналістів.
Відкритий лист Ющенку
Фотографії з Баку спонукали азербайджанського активіста Ісу Садігова опублікувати відкритий лист, у якому він зазначив, що лідер, пов’язаний із демократичною боротьбою України, так тепло зустрівся з правителем, якого звинувачують у придушенні політичних свобод.
«Ви — колишній лідер країни, яка зараз веде боротьбу за свою свободу і саме своє існування. Саме тому ваші зустрічі мають політичне значення, навіть якщо ви вважаєте їх особистими», — написав Садігов, наголосивши, що «Азербайджан — це не Алієв».
Баку повертається обличчям до Києва?
У цієї історії є й інша сторона.
Візит Ющенка відбувається на тлі помітного посилення контактів між Азербайджаном і Україною.
25 квітня президент Володимир Зеленський здійснив свій перший з початку повномасштабного вторгнення візит до Азербайджану, де обговорив з Алієвим питання безпеки, енергетики та гуманітарного співробітництва.
Кілька місяців по тому, 6 серпня, міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов вперше відвідав Україну з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії.
Баку послідовно визнає територіальну цілісність України та надає їй гуманітарну допомогу. У міру погіршення відносин між Азербайджаном і Росією Київ також набув більшого політичного значення для Баку.
22 лютого 2022 року — всього за два дні до того, як Путін розпочав повномасштабну війну, — Алієв відвідав Москву, де підписав із російським президентом Декларацію про союзницьку взаємодію.
Минуло чотири з половиною роки, і тепер відносини з Москвою виглядають зовсім інакше.
Для уряду Азербайджану візити видатних українських гостей мають значення, що виходить за межі дипломатії. Вони також допомагають зміцнити імідж керівництва, яке зближується з Україною та дистанціюється від Росії.
Україна має свої інтереси
Азербайджанський активіст Заміг Маммадлі застеріг від спроб звести візит Ющенка до тверджень, що він нібито став «інструментом піару» для Алієва.
На думку Маммадлі, пріоритети безпеки часто переважають занепокоєння щодо стану демократії в країні. На його погляд, Ющенко представляв інтереси України, а не свого господаря.
Він має рацію: стратегічні інтереси та політичний символізм збігаються нечасто, а нація, яка бореться за виживання, потребує кожного партнера, якого тільки може знайти. Але є межа між прагматичною дипломатією та відмовою від принципів.
Україні потрібні союзники.
Чого їй не потрібно, так це амнезії.