Незвично холодного серпневого ранку, щойно зійшло сонце, кілька сотень українських десантників, які нещодавно завершили підготовку, йшли через поля кукурудзи й ріпаку, готуючись до свого першого стрибка з парашутом.
Вони сиділи в ряд із прикріпленим за спиною спорядженням, очікуючи на навчальний стрибок. Багато хто розумів, що в реальних бойових умовах їм, найімовірніше, ніколи не доведеться його виконувати.
За чотири роки від початку російського вторгнення технології докорінно змінили і саму війну, і роль військових.
«Десантування особового складу за допомогою парашутних систем недоцільне, адже засоби противника, на жаль, можуть дуже швидко знищити десант», — сказав 24-річний інструктор Аксель.
Колись звична картина війни, у якій піхота б’ється на передовій, а літаки ведуть повітряні бої, дедалі більше відходить у минуле.
Дрони заполонили небо, а наземні роботизовані комплекси дедалі активніше використовують як безпосередньо в бою, так і для постачання військових на небезпечних позиціях.
Нині дрони знищують близько 90% цілей, повідомило в липні Міністерство оборони України.
Однак майбутні десантники були переконані, що традиційні військові навички досі не втратили актуальності.
Можливості технологій не безмежні, сказав 21-річний новобранець із позивним Карий.
«Мені б дуже хотілося, щоб штучний інтелект перемагав у війнах і звільняв території».
«Гартування характеру»
Десантні війська традиційно вважають елітними в багатьох арміях світу, а повітряне десантування залишається невіддільною складовою бойових дій із часів Другої світової війни.
Однак на нинішньому етапі війни з Росією новопідготовлених українських десантників відправлятимуть на фронт із тим самим основним завданням: утримувати позиції та зупиняти просування російських військ.
Стрибки з парашутом у тилу ворога «взагалі не мають практичного сенсу» в сучасній війні, розповів AFP під час навчань у центральній частині України молодий офіцер Роман Кулієвич.
«Але ця традиція все одно зберігається: вона гартує характер і відрізняє нас від інших родів військ».
Армійські інструктори кажуть, що опанування традиційних військових навичок має ширше значення.
«По суті, це частина психологічної підготовки: так ми розуміємо, чи готовий особовий склад до стресових ситуацій […] і як люди борються зі своїми страхами», — сказав Аксель.
За тією самою логікою побудований і марш-кидок, який мають пройти претенденти. Це останнє випробування для здобуття берета десантника.
Під безперервні вибухи, стрілянину та крики інструкторів майбутні десантники долають кілометри піском і болотами, серед смороду гнилих нутрощів тварин та бутафорської крові.
Наприкінці на них чекає рукопашний бій із трьома досвідченими десантниками — по черзі.
«Це формує психіку й зміцнює мотивацію до боротьби, щоб у критичних ситуаціях ти знав: ти здатен на більше», — сказав Карий.
Багато бійців на фронті найбільше бояться не піхотинця, який штурмує позиції, а невидимого ворога, що здалеку керує дроном за допомогою джойстика.
Українські інструктори кажуть, що через ці зміни військовим потрібна ще краща психологічна підготовка.
Для бійців на землі щоденна реальність війни дронів — по кілька днів без ротації, тривала нестача їжі та страх поворухнутися, щоб не видати свою позицію «очам у небі».
«Люди, а не роботи»
Під час навчань повітряна тривога перервала гамір серед майбутніх десантників. Польоти призупинили до відбою.
Командир то вигукував накази, то переходив на м’якший тон і сипав типовими армійськими жартами з лайкою, поєднуючи сувору дисципліну з майже батьківською турботою про молодих бійців.
«Панове, досить дурня клеїти, ідіть сюди й допоможіть побратимам спорядити парашути. Знайдіть собі симпатичного супутника життя — і до роботи», — гукнув він.
Закінчивши допомагати товаришу зі спорядженням, один із десантників міцно потиснув йому руку й побажав удачі.
«Удача потрібна невдахам. У нашій справі головне — майстерність і відвага», — почув він у відповідь.
Старший інструктор Юрій, який провів одне з відділень через виснажливу смугу перешкод, іноді й сам замислювався, чи потрібні такі випробування у війні дронів.
Можливо, одного дня «воюватимуть лише технарі», сказав він.
«Але територія залишається під контролем підрозділу лише тоді, коли його бійці фізично перебувають на місці. Тобто люди, а не роботи».
Майбутній десантник Карий погодився:
«Передусім за всім цим досі стоїть людина. І ці люди мають бути добре підготовленими».