Незалежність держави часто розглядається переважно як політичне та економічне питання. Однак менш помітним є виклик, пов’язаний із науковою трансформацією щойно звільненої країни.
Як і політичні та економічні організації, наукові зусилля та діяльність ґрунтуються на тісній співпраці. Коли країна протягом 70 років була тісно пов’язана з іншою, напрямки її наукової роботи, структура наукових організацій та механізми їхнього фінансування неминуче пов’язані з колишньою метрополією. Звільнення від цих зв’язків вимагає часу.
На відміну від багатьох країн, які в минулому здобули незалежність і не мали зрілої наукової спільноти (прикладом може бути Індія), Україні не довелося починати будувати самобутню наукову інфраструктуру з нуля. Її наукова спадщина та досягнення вже були видатними. Україна реально була інтелектуальним центром Радянського Союзу, значною мірою завдяки творчості її народу, поєднаній із цілком українською незалежністю думки, яка ніколи не зникала, навіть за найгірших надмірних марксистських репресій. Вернадський, Палладін, Сікорський, Корольов та інші — ці імена відомі всім.
Наукова незалежність України, що настала разом із політичною незалежністю в 1991 році, була радше випадком, коли квітка проросла з кореня, а не з насіння.
Перехід між двома науковими світами
Складну політику наукової незалежності найкраще розуміти через особистості, а не через суху зовнішню форму інституцій. Натхненною сучасною постаттю української науки, яка водночас уособлювала вихід України з радянської орбіти, був Борис Патон (1918–2020). У 1962 році його призначили головою тодішньої Академії наук Української РСР; він був сином засновника Інституту електрозварювання ім. Е.О. Патона в Києві, який нині є інститутом Національної академії наук України. Можна сказати, що він разом із батьком створив імперію зварювання, яка відігравала центральну роль в амбіціях радянської індустріалізації.
Борис Патон був видатним вченим. Його досягнення у розробці нових методів зварювання, таких важливих для будь-яких металевих конструкцій — від мостів до будівель, — не обмежувалися лише Землею. У 1969 році він керував першим випробуванням зварювання на борту космічного корабля «Союз-6», завдяки чому методи будівництва вийшли за межі Землі. Цей експеримент проклав шлях до першої демонстрації різання та зварювання у відкритому космосі поза межами станції «Салют-7». Ця робота заклала технічну основу для складання та обслуговування космічних станцій.
Поза наукою Патон був дзеркалом переходу України до незалежності. За радянських часів його засипали нагородами за його роботу. Він отримав чотири Ордени Леніна, двічі був Героєм Соціалістичної Праці та членом Центрального Комітету ХХVII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Перенесімося у період після здобуття незалежності: він отримав звання Героя України за «віддану службу науці, видатні досягнення в галузі зварювання та спеціальної електрометалургії», а також був нагороджений Орденом Свободи. Перед нами людина, яка стояла, немов велетень, на межі двох світів.
У той перехідний період неминуче виникли суперечності. Він був одним із підписантів сумнозвісного «Листа десяти», написаного провідними представниками наукової спільноти України у 2011 році на підтримку політики тодішнього президента Віктора Януковича.
На мою думку, було би підло дорікати Патону за це. Історія зробила його людиною двох епох, кожна з яких покладала на нього свої сподівання. Його життя було уособленням шляху України до самовизначення.
Численні наукові досягнення незалежної України
Болі зростання не завадили постійному розвитку науки в Україні. З моменту здобуття незалежності вона розквітла в багатьох напрямках. У 2022 році Марина В’язовська, колишня студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, стала першою українською математичкою, яка отримала медаль Філдса — найвищу нагороду в галузі математики — за свою роботу з вивчення упаковки сфер у багатовимірному просторі. Продовжують стрімко розвиватися досягнення в матеріалознавстві, біохімії, сучасній фізиці, авіакосмічній інженерії та безлічі інших дисциплін. Підприємницький дух України дозволив їй надзвичайно успішно перетворювати наукові досягнення на корисні практичні застосування.
Україна виявила чимало сильних сторін, які забезпечили їй конкурентоспроможність і стали основою для розширення наукової діяльності. Наприклад, вона налагодила й розвинула виробництво сцинтиляційних і напівпровідникових монокристалів, що використовуються в детекторах випромінювання для фізики високих енергій, перевірки безпеки та медичної візуалізації. Україна стала міжнародно визнаним центром фундаментальних досліджень у галузі синтезу різноманітних хімічних сполук, що застосовуються у комерційному фармацевтичному виробництві. Широта наукової діяльності, що продовжується в незалежній Україні, та її зв’язок із ширшим діловим світом сформували унікальну українську наукову культуру.
Повномасштабне вторгнення завдало страшного удару. Фізичні збитки, яких зазнали інститути, лабораторії та, звісно, люди, очевидні, але інтелектуальний запал і творчість, на яких ґрунтується наука, залишаються незмінними і, ймовірно, проявляться з іще більшою силою.
Наукове майбутнє
Яким буде це наукове майбутнє? Подальша інтеграція з європейською науковою спільнотою видається неминучою, навіть поза межами будь-якого офіційного членства в ЄС. Україна є учасницею рамкової програми ЄС з досліджень та інновацій «HORIZON». Минулого року в Лейдені (Нідерланди) відбулася конференція, присвячена обговоренню шляхів розвитку української астрономії.
Однак, як я вже зазначав раніше, орієнтація України на Європу не повинна звужувати її можливості налагодження зв’язків із науковим потенціалом, що стрімко зростає на Сході, та з неминучим розвитком африканської науки. Географічне положення країни надає їй історично сприятливі умови для того, щоб скористатися новою глобальною науковою ситуацією, не відмовляючись від орієнтації на Європу.
Окрім того, існує вічна проблема пріоритетів. Як і всі країни, Україна мусить вирішувати, в яку галузь науки спрямовувати державне фінансування. У цьому плані виклик для України полягає не стільки в тому, як підтримати створення нових організацій, скільки в тому, на чому зосередитися в уже вражаючому інституційному ландшафті.
Маючи у своєму розпорядженні видатні університети, коледжі та інститути Національної академії наук (яка, на відміну від багатьох інших академій, ініціює наукові програми та керує власними організаціями), Україна постане перед складним завданням розподілу видатків на науку, особливо коли значна частина її бюджету буде звільнена від оборонних витрат. Проте цьому можна й позаздрити – відкриється світ безмежних можливостей. Краще мати надлишок, ніж брак наукових можливостей. Проте реструктуризація та раціоналізація здаються неминучими.
Яким би не був вихід із цих майбутніх дилем, одним із незаперечних досягнень української науки протягом усієї її сучасної історії, яка, безсумнівно, розвиватиметься, є її творчий «розквіт». Ноосфера Вернадського — концепція нової фази раціонального мислення людини, що випливає з біосфери, — та ранні експерименти Сікорського у власному київському дворі над його божевільною ідеєю літального апарату, , який згодом назвуть «гелікоптером», — це лише два приклади.
Багато країн займаються якісною наукою, але не всі дають світові людей з такими ексцентричними, але революційними ідеями. Щоб сприяти прогресу, потрібна певна свобода мислення і готовність широких верств населення заохочувати й цінувати її. Науковий характер нації є проявом її глибинної національної особистості, адже саме звідти він бере свій початок. Наукова особистість України — блискуча, інноваційна, винахідлива, радісна й оригінальна. Це бачить науковий світ. Захищати її повинен весь світ.