Цього тижня Україна відзначила 35-й День Незалежності. Через три дні після провалу Серпневого путчу в Москві 1991 року парламент тодішньої радянської республіки ухвалив Акт проголошення незалежності України. Однак шлях до суверенітету й демократичного устрою був і залишається складним — і не лише через агресивну війну Росії, зазначають медіа.
До реформ бралися лише після великих потрясінь
Хоча зміни відбувалися не одразу, за 35 років незалежності Україна досягла вражаючих результатів, пише «Українська правда»:
«Але тут треба бути справедливим, бо держава ці дванадцять років не лежала нерухомо. Вона виповзала з хватки авторитарного правління, яке ледь її не задушило, і, ще не одужавши від однієї хвороби, вчилася ходити заново: віддала громадам гроші й повноваження. І саме ця децентралізація потім, у двадцять другому, тримала міста, коли столичні кабінети мовчали; збудувала прозорі закупівлі, вичистила банківську систему, під тиском вулиці й партнерів звела антикорупційну інфраструктуру, перебудувала армію настільки, що наступна навала зустріла вже не ту країну, що у чотирнадцятому.
[…]
Українська держава еволюціонує точнісінько за Гулдом. Кожен її великий крок за ці дванадцять років зроблений не з власної політичної волі, а у вибуху, під тиском: Майдану, фронту, партнерів, катастрофи».
Суперечки щодо виборів — прояв свободи
Гострі суперечки — невіддільна частина демократії, наголошує Ilta-Sanomat (Фінляндія):
«День Незалежності України затьмарюють не лише російські атаки, а й внутрішньополітичні суперечки. Михайло Федоров, колишній міністр оборони, якого президент Зеленський звільнив із посади, пропонує провести вибори, хоча країна перебуває у стані війни. Федоров також заговорив про корупцію у владі та практику, за якої правляча еліта винагороджує відданість, а не фаховість.
Так, ставити під сумнів політичну легітимність президента під час війни ризиковано. Водночас винесення складних питань на суспільне обговорення добре показує, за що бореться Україна: за свободу й демократію».
Незалежність сама себе не захистить
Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, нині посол України у Великій Британії, у колонці для NV описує помилки, допущені після 1991 року:
«Найтрагічнішою помилкою тоді було вважати, що власна свобода, здобута вихором історії, цим же вихором історії і захистить себе. Вже саме нам, — тим, кому в 1991 році було по 18 років і хто вірив в ту еліту, — у 2014 році власною кров’ю довелося виправляти їхні помилки. Але чи дійсно це були помилки, чи просто чийсь план — історія ще покаже.
Саме тому нехтування ЗАХИСТОМ та ОБОРОНОЮ держави стало найголовнішими похідними чинниками, які зрештою і призвели до того, що ця кривава велика війна стала можливою».