Лора Лумер, затята активістка-прихильниця Трампа та інтернет-інфлюенсерка з майже двома мільйонами підписників, є яскравим прикладом того, як працює російська інформаційно-психологічна операція. Найцікавіше в цій історії те, що вона публічно описала цей процес зсередини.
Багато років Лумер стверджувала, що Україна не заслуговує на американську підтримку, і що допомога Україні – це гроші, які «забирають в американських платників податків». Вона називала президента України Володимира Зеленського «диктатором, що набирає силу», який «у дечому навіть гірший за Владіміра Путіна».
Потім, під час візиту до Києва в липні цього року, Лумер публічно відмовилася від усього, що раніше говорила про Україну. Зустрівшись із президентом Зеленським і дізнавшись від співробітників Національної поліції України, які стежать за інформаційною війною Росії, що значна частина її антиукраїнських переконань була результатом російської дезінформації, вона зробила вражаюче зізнання: «Мене обдурила російська пропаганда».
Серед неправдивих тверджень, які, за словами Лумер, вона сприймала як правду, були те, що в Україні «повно нацистів», і що війну розпочала саме Україна, а не Росія. Вона також перейняла поширену Кремлем картину, на якій Україна зображується як нелегітимний, корумпований агресор, а Росія — як сторона, що реагує на агресію Заходу та України.
Ось що, за її словами, сталося: після виборів у США 2020 року її заблокували на основних платформах соціальних мереж, раптово відрізавши її від мільйонів підписників. Вона втратила арену, на якій побудувала свою кар’єру, свою спільноту, свій публічний голос — і, значною мірою, свою ідентичність.
Саме тоді до неї звернулися представники RT (раніше — Russia Today) і, по суті, сказали: «Ми боремося проти такої цензури, якої ви зазнали. Ми — партнери у боротьбі за свободу! Ми розуміємо, через що ви пройшли!».
Цитата: «Лора Лумер подарувала нам дещо рідкісніше, ніж просто повчальну історію: вона дала нам можливість поглянути на механізм зсередини».
Багато з того, що сталося з нею далі, пояснюється старим англійським прислів’ям: «Друг у скруті — справжній друг». Вона стала сприйнятливою до аргументів своїх нових «друзів».
Томас Кент, автор нової книги «Посібник з пропаганди війни в Україні» та колишній президент «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода», зазначає, що Росія вміло використовує розчарованих американців. Безумовно, на той момент Лумер мала бути привабливою мішенню для російської ІПСО.
Кент вказує, що росіяни виявляють корисні для них розбіжності. Ті розбіжності, які відчувають американці щодо опору наданню допомоги Україні, є надзвичайно корисними для російської сторони.
Як пояснює Кент, американець може виступати проти цієї допомоги з причин, які не мають нічого спільного з прихильністю до Росії. Дехто вважає, що Сполучені Штати повинні витрачати більше коштів на внутрішні потреби. Дехто згадує Ірак та Афганістан і побоюється, що обмежене військове втручання переросте в необмежене. Інші вважають, що Європа повинна взяти на себе більшу частину тягаря, або що Україна занадто віддалена від основних американських інтересів.
Ці погляди існували б, навіть якби російська пропаганда зникла завтра. Однак чим більше американців з такими поглядами, тим вигідніше Росії. У випадку з Лорою Лумер метою російських операторів було спочатку ознайомити її з цими поглядами, а потім зробити все можливе, аби її погляди досягли якомога ширшої аудиторії.
Чому саме Лумер стала такою мішенню
Відкладімо на хвилину політичні погляди Лумер і розгляньмо її психологічний стан у 2020 році. Вона зазнала публічного відторгнення з боку впливових інституцій у власній країні. Саме тоді, коли вона була найбільш вразливою, з’явилися російські медійні діячі.
Росіянам не знадобилося вигадувати гнів і розпач Лумер. Їм потрібно було лише визнати їх, підтвердити, дати їй відчути, що її цінують, що вона важлива, а потім підвести її до інформації, яка відповідала російським інтересам. І вона була ідеальною кандидатурою, оскільки найпереконливіший посланець для американської аудиторії – це інший американець.
Мета інформаційно-психологічної операції – не переконати більшість американців. У випадку рівного результату виборів навіть один процентний пункт може мати значення. Під час дебатів у Конгресі цього може вистачити, щоб унеможливити досягнення консенсусу. У поляризованому суспільстві цього може вистачити, щоб переконати одну зі сторін у тому, що дії іншої не просто помилкові, а зрадницькі.
Мета часто полягає не в тому, щоб викликати переконання, а в тому, щоб викликати параліч.
Нація, яка не може дійти згоди щодо того, що відбувається, буде мати труднощі з ухваленням рішення, як на це реагувати. Нація, громадяни якої вважають одне одного супротивниками, матиме менше уваги, коштів і політичної волі для боротьби з зовнішнім супротивником. Якщо Росія зможе поглибити наші розбіжності та послабити довіру, яка робить можливими колективні дії, для неї це може бути цілком достатньою перемогою.
Що робить історію Лори Лумер такою цінною, так це те, що вона зрештою усвідомила, що з нею сталося, і наважилася сказати про це публічно. Визнавши, що позбавлення доступу до платформ і цензура зробили її мішенню для зловмисної операції впливу, вона подарувала нам дещо рідкісніше, ніж просто повчальну історію: вона дала нам можливість поглянути на механізм зсередини. Вона заслуговує на величезну повагу за цю чесність і за те, що зробила цей урок наочним для всіх нас.