У листопаді 2022 року російські війська відступили з Херсона на лівий берег Дніпра. Відтоді лінія фронту на Херсонщині проходить уздовж річки й майже не змінюється. Однак способи, якими Росія атакує місто, постійно змінюються. Від Херсона до окупованого лівобережжя подекуди лише кількасот метрів. Російські війська обстрілюють місто з артилерії й танків, скидають керовані авіабомби, а кількість атак дронів уже вимірюється тисячами. Усе це змінює повсякдення містян, роботу критичної інфраструктури й військових, які захищають Херсон від атак із повітря.
Дніпро тече через саме серце України. На його берегах стоїть Київ, жителям якого нині найбільше загрожують російські балістичні ракети. Від столиці річка прямує далі на південь — поміж полями, водосховищами та широкими рівнинами — аж до Чорного моря.
На Херсонщині Дніпро вже не просто річка. Він відділяє підконтрольний Україні правий берег від окупованого росіянами лівого.
Дніпро — лінія фронту
Після звільнення Херсона в листопаді 2022 року російські війська відступили за Дніпро. Лінія фронту на цій ділянці закріпилася вздовж річки й відтоді майже не змінилася. Далі на схід фронт продовжував рухатися через села, поля та лісосмуги: обидві сторони то захоплювали, то втрачали території. На Херсонщині все залишилося майже без змін: Україна контролює місто на правому березі, а російські війська закріпилися на протилежному.
Однак незмінна лінія фронту не означає, що сама війна тут не змінюється. За ці роки обидві сторони облаштували позиції та пристосувалися до нових умов, а територія вздовж Дніпра стала одним із місць, де особливо помітно стрімкий розвиток війни дронів. Найвиразніше ці зміни видно в Херсоні. Російські FPV-дрони масово перетинають Дніпро, і загроза з повітря вже стала частиною повсякденного життя міста.
Лише кілька днів тому, 19 серпня, російський FPV-дрон атакував міський автобус у Корабельному районі Херсона. Загинули четверо пасажирів, ще п’ятеро дістали поранення.
«Людське сафарі»
Херсон звільнили від російської окупації, але війна для міста не закінчилася. З лівого берега росіяни й далі обстрілюють його з артилерії, мінометів і танків. До цього додалася нова загроза — FPV-дрони. Вони цілодобово вишукують цілі, змінюють курс і переслідують людей вулицями міста.
У Херсоні для цього з’явилася окрема назва — «людське сафарі».
Так це називають місцеві жителі, посадовці й ті, кому доводиться працювати в районах, що найбільше потерпають від атак. Російські оператори дронів цілеспрямовано полюють на цивільних: атакують автомобілі, велосипедистів і пішоходів.
Раніше в серпні у соцмережах широко розійшлося відео з продавцем фруктів у Херсоні, який намагався врятуватися від FPV-дрона. Чоловік кружляв навколо фургона, намагаючись сховатися за машиною від безпілотника, що його переслідував. Він вижив після вибуху, проте дістав осколкові поранення.
Там, де починається Червона зона
Через постійні атаки Херсон змінився. Над дорогами в різних районах міста натягнуті антидронові сітки. Найбільше їх — на головних магістралях, де утворюють довгі тунелі над потоком машин.
Водії мчать вулицями, намагаючись якомога менше часу залишатися під прицілом дронів. У найнебезпечніших районах правила інші: водіям і пасажирам радять не пристібатися та не замикати дверей, щоб у разі наближення дрона миттєво вискочити з машини.
Частково зруйнований залізничний вокзал уже не працює. На північ від нього, у Таврійському районі, життя ще видається майже звичайним: відкриті кафе й ресторани, люди ходять по продукти, на дорогах є рух. Та вибухи раз у раз переривають цю буденність. Росіяни обстрілюють усі райони міста, і щотижня атак стає більше.
Що ближче до Дніпра, то сильніше змінюється Херсон. Ці квартали місцеві жителі й ті, хто тут працює, називають Червоною зоною. Далі на південь життя на вулицях поступово завмирає. Подекуди не видно жодного пішохода. Дедалі більше вікон забито дошками, а деінде наглухо закриті цілі будинки. Бите скло виблискує між вибоїнами та шматками цегли й бетону.
У Червоної зони немає чіткої межі. Це не офіційно визначений район — так називають квартали біля Дніпра, які найбільше потерпають від російських атак. Річка й окупований лівий берег звідси зовсім близько.
Понад 2 тисячі дронів на тиждень
Ярослав Шанько не визнає поділу Херсона на так звані жовту й червону зони.
«Увесь Херсон перебуває в зоні активних бойових дій, — каже начальник міської військової адміністрації. — Жодного безпечного місця немає ані в Херсонській громаді, ані в самому місті».
Шанько сидить за столиком в одному з небагатьох кафе, які ще працюють у Червоній зоні. Він не замовляє кави й не торкається води, що стоїть перед ним. Тримається спокійно й упевнено, відповідає одразу й без вагань.
Він відповідає за місто довкола — за воду й електрику, лікарні, транспорт, евакуацію та людей, які не дають усьому цьому зупинитися.
Масштаб загрози видно з цифр. За словами Шанька, щотижня в небі над Херсоном фіксують понад 2 000 російських дронів. Близько 90% із них перехоплюють, знищують або нейтралізують засобами РЕБ. Та реальна кількість, імовірно, ще більша. До того ж росіяни постійно змінюють самі дрони.
Шанько каже, що порівняно з минулим роком Росія запускає більше безпілотників і водночас удосконалює їх: змінює частоти, компоненти, системи наведення та інші характеристики.
«Дронові технології постійно змінюються».
Допомагаєш — сам стаєш мішенню
Після російського удару небезпека не зникає. Під прицілом опиняються й ті, хто їде рятувати поранених.
Під удари вже потрапляли поліцейські, медики, пожежники й комунальники, додає Шанько. «Ворог цілиться в них насамперед». У найнебезпечніші райони іноді не можуть заїхати ні швидкі, ні звичайні поліцейські автомобілі. Тому для евакуації використовують броньовані машини й залучають спеціально підготовлені групи.
Навіть згоріле авто не завжди можна просто прибрати з дороги. На узбіччях у Червоній зоні залишається багато розбитих і згорілих машин. Щоб вивезти одну з них, на незахищену вулицю мають виїхати важка техніка та бригада. Ризик для людей і техніки часто надто великий.
Майже кожне завдання міських служб починається з питання, чи безпечно туди їхати. «Найбільша проблема — безпека», — каже Шанько.
Ще складніше ремонтувати інфраструктуру. Світло, воду й тепло доводиться повертати під обстрілами. Росіяни раз по раз б’ють по цих об’єктах, а ремонтні бригади щоразу ризикують життям.
«Наші комунальники — справжні герої. Щодня вони працюють, ризикуючи життям і здоров’ям».
Шанько згадує, що минула зима була для Херсона найважчою від початку повномасштабного вторгнення. Росіяни майже щодня атакували міську систему теплопостачання. І наступна зима, вважає він, навряд чи буде легшою.
«Ситуація в Херсоні безпрецедентна»
Лікарні пристосувалися до постійних атак і частину роботи перенесли під землю. «Медичну допомогу продовжують надавати». За словами Шанька, Херсон став першим містом в Україні, де медичні послуги почали системно переводити в підземні приміщення, щоб краще захистити пацієнтів і персонал.
Звичайного шкільного життя також уже немає. У Херсонській громаді залишаються понад 4 000 дітей. Частину просторів, де вони можуть зустрічатися, навчатися чи займатися спортом, облаштували під землею.
Та хоч би яких заходів безпеки вживали, повністю захистити Херсон зараз неможливо, наголошує Шанько. Єдине, що можна робити, — не давати місту зупинитися, хоча тепер навіть найбуденніші завдання міських служб доводиться виконувати майже як військові операції.
«Ситуація в Херсоні безпрецедентна, — наголошує Шанько. — Це місто фактично розташоване на лінії фронту».
В інших містах лінія фронту може проходити за десятки кілометрів. У Херсоні між житловими кварталами й полем бою — лише Дніпро.
«Керовані авіабомби, дрони, вогонь із танків, артилерія, “Гради” — усе, що в них є, — каже він. — Ворог безжально знищує наше місто».
З окупації — на лінію фронту
Що далі на південь, ближче до Дніпра, то важче зрозуміти, де закінчується місто й починається поле бою.
Історичний центр Херсона почав формуватися саме тут після заснування міста у 1778 році. Тепер на його найстаріших вулицях що ближче до річки, то більше руїн. Обабіч доріг стоять старі будинки: від одних залишилися тільки фасади, інші розбиті обстрілами, і крізь пробиті стіни з вулиці видно кімнати.
На перехресті за кількасот метрів від Дніпра двоє морських піхотинців 34-ї бригади «Борисфен» з автоматами в руках вдивляються в небо. Довкола серед завалів розкидані шматки рам і дрібні деталі FPV-дронів.
Позивні морпіхів — Кавун і Різник. Вони служать у мобільній групі ППО, яка перехоплює російські дрони над Херсоном. Навпроти їхньої позиції стоїть пошкоджена школа. Під час російської окупації в ній базувалися кадирівці. Перед відступом вони залишили написи на партах. Один із них: «Ми — кадирівці. Ми тут назавжди». Та їх там більше немає.
Окупація залишила в Херсоні глибокий слід. Багатьом із тих, хто її пережив, і досі важко розповідати про ті місяці. Різник провів під російською владою близько п’яти місяців. Він згадує, як росіяни забирали чоловіків і розстрілювали цивільних просто на вулицях. До війська Різник пішов уже після цього, а раніше працював електриком. Його дружина та двоє дітей тепер живуть у Польщі. Рідні Кавуна досі залишаються в окупованих Олешках, на іншому березі Дніпра.
Дрони з-за Дніпра
Сьогодні Кавун і Різник стежать за небом біля зруйнованої школи. На одному місці вони довго не затримуються. Речей із собою небагато: складаний стілець, спальники, сигарети, детектори дронів і боєприпаси. Уже завтра група може чергувати деінде.
Бувають тихі дні. В інші на їхній ділянці з’являється шість-сім FPV-дронів. А в особливо напружені — 20 чи навіть 40.
За словами Різника, російські оператори добре знають, що шукають. Насамперед вони полюють на інфраструктуру й транспорт, знищення яких завдасть місту найбільшої шкоди: автозаправки, лікарні, поліцейські та пожежні машини.
«Вони ж не дурні, — каже 49-річний військовий. — Шукають щось критичне, щось важливе». Якщо такої цілі немає, росіяни б’ють по цивільних, додає він. Кавун погоджується: найчастіше йому доводилося бачити, як дрони атакують звичайних людей.
Морпіхи тримаються спокійно. Час від часу усміхаються один одному, а деякі запитання й самі викликають у них усмішку — відповіді давно стали для них очевидними.
Їхня група працює не сама. Морпіхи цілодобово обмінюються інформацією з іншими розрахунками, зокрема з операторами дронів-перехоплювачів. Щойно хтось помічає ворожий безпілотник, дані про нього передають далі.
З автоматів Кавун і Різник збивають переважно FPV-дрони, а також інші російські безпілотники, зокрема «Молнії». Із шахедами інакше: вони летять швидше й зазвичай вище, тому їх перехоплюють іншими засобами.
«Вони постійно вчаться»
У мобільній групі ППО Кавун служить близько трьох місяців. До війни 33-річний чоловік працював на будівництві. За цей час він уже встиг помітити, як змінюються російські атаки. Спочатку частіше летіли «Молнії», тепер знову переважають FPV-дрони. Дедалі частіше трапляються й оптоволоконні моделі. Російські оператори навчилися керувати ними на надмалій висоті, проводити нижче рівня дахів, а потім спрямовувати в піке.
«Вони хитрі, як лисиці, — каже Кавун. — Постійно вчаться».
У Червоній зоні оптоволокно тепер усюди. Кабелі завтовшки з волосину звисають із дерев і кущів, лежать упоперек доріг, чіпляються за будинки та автобусні зупинки. Зазвичай їх майже не видно. Та щойно на них падає світло, довкола проступають десятки тонких ниток, наче павутина.
Звичайний FPV-дрон залежить від радіосигналу, який можна заглушити. З оптоволоконним це не спрацює: оператор керує ним через кабель, що розмотується в польоті на кілька кілометрів.
Змінюється і конструкція безпілотників. Нещодавно Кавун збив дрон, майже всі деталі якого були надруковані на 3D-принтері. Раніше він такого не бачив. Колись «Молнії» несли приблизно 4–5 кг вибухівки, а тепер морпіхам траплялися моделі із зарядом близько 15 кг.
«Звісно, страшно: вибігаєш — а там дрон, — визнає Кавун. — Але розумієш, що це твоя робота. Зіб’єш його — врятуєш чиєсь життя».
Коли росіяни б’ють з артилерії, мінометів чи танків, морпіхи можуть лише шукати укриття. Постріл іноді чути лише за кілька секунд до влучання.
«Намагаємося втекти, — коротко каже Різник. — І все».
Якщо росіяни виявлять позицію, то обстрілюватимуть її без упину. Відстань тут не захищає — головне не дати себе знайти.
«Це не життя»
У прибережних кварталах залишилося зовсім мало цивільних. Кожен по-своєму вирішує, коли безпечно виходити надвір. Дехто питає про це морпіхів.
Кавун майже не зустрічав у Червоній зоні людей, які не розуміли б, чим займаються мобільні групи ППО. Навпаки, місцеві знайомляться з військовими, які чергують у їхніх кварталах, записують номери телефонів і перед виходом із дому дзвонять запитати, чи безпечно надворі.
Втім, військові можуть підказати лише, чи безпечно цієї миті. За хвилину все може змінитися. Обидва переконані, що цивільним потрібно виїхати.
«Звісно, із Червоної зони треба евакуюватися, — каже Кавун. — Це не життя».
Та він одразу додає: декому нікуди їхати, а дехто не має грошей, щоб жити в іншому місці. Морпіхи зустрічали мешканців, які казали, що нікуди не поїдуть і помруть у своїх домівках.
«Ми не можемо змусити їх виїхати».
Люди виїжджають, а місто живе далі
«У Херсоні стало значно небезпечніше», — каже Шанько. Зона обов’язкової евакуації розширюється. Росіяни дедалі частіше застосовують керовані авіабомби (КАБи) й уже б’ють ними по кварталах далеко від Дніпра.
До повномасштабного вторгнення в Херсоні жили близько 300 000 людей. Нині у самому місті їх трохи більше ніж 60 000, а в усій громаді, до якої входять ще близько десяти населених пунктів, — понад 70 000. Серед тих, хто не виїхав, чимало літніх людей. Під час атаки на автобус у Корабельному районі 19 серпня загинули 69-річний чоловік і три жінки — їм було 63, 71 та 89 років.
Тим, хто має змогу виїхати, Шанько дає однозначну пораду: «Звісно, я радив би людям евакуюватися».
Та готуватися до того, що Херсон спорожніє, міська влада не може. Команда Шанька мусить водночас розв’язувати нагальні проблеми й думати про майбутнє.
«Херсон живе», — наголошує він. У більшості районів є вода, світло й газ, лікарні приймають пацієнтів.
«Головна мета росіян — тероризувати цивільних і зробити Херсон непридатним для життя, — каже Шанько. — Та містяни щодня виходять на роботу й цим доводять, що ворог свого не досяг».
Кавун і Різник стоять біля школи й не зводять очей із неба.
«Хороший день — коли нічого не летить, — каже Різник. — Або коли ми збиваємо все, що летить».
Кавун не загадує наперед: «Треба закінчити цю війну. Тоді й думатиму».
Незадовго до розмови морпіхам повідомили, що в іншій частині Червоної зони FPV-дрон убив цивільного, який, за наявною інформацією, сидів у машині. Це сталося не там, де чергувала їхня група.
І все ж для них це був поганий день.