Поки Україна відзначала День Незалежності за участю численних західних лідерів, міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар прибув до Москви. Його візит засвідчив, що партнерство між двома країнами залишається міцним, а в дедалі нестабільнішому світі його економічне та стратегічне значення лише зростає.
Дводенний візит Джайшанкара припав на надзвичайно важливий момент. Індія намагається завершити переговори зі США щодо проміжної торговельної угоди, однак тиск Вашингтона через закупівлю російської нафти ускладнив цей процес. Водночас Москва готує візит Владіміра Путіна до Індії на саміт БРІКС, запланований на вересень.
Тож поїздка Джайшанкара до Москви була не просто черговим дипломатичним візитом. Вона показала, як Індія намагається одночасно розвивати два важливі для неї напрями: домогтися ширшого доступу до американського ринку та водночас зберегти й перебудувати економічне і стратегічне партнерство з Росією.
Саме партнерство з Росією стрімко змінюється. Війна Росії проти України, дедалі результативніші українські удари по російській енергетичній інфраструктурі, західні санкції та потрясіння на світових енергетичних і торговельних ринках поставили перед Індією нові проблеми, але водночас відкрили нові можливості.
Найвиразніше це видно у трьох сферах: енергетиці, торгівлі та фінансових розрахунках, а також транспортному сполученні.
Індія купує російську нафту, Росія — індійський бензин
Енергоносії залишаються основою економічних відносин між Індією та Росією. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року Індія стала другим найбільшим покупцем російської нафти, поступаючись лише Китаю.
Тарифний тиск Вашингтона змусив знову говорити про залежність Індії від російських енергоносіїв і про те, що нафтові доходи допомагають Москві фінансувати війну. Під час ширших торговельних переговорів адміністрація Трампа використала зв’язки Індії з Росією як засіб тиску на Нью-Делі, сподіваючись домогтися поступок.
На певний час Індія справді стала купувати менше російської нафти, та невдовзі імпорт знову пішов угору. За останніми даними Kpler, які наводить Financial Times, цього літа закупівлі сягнули рекордного рівня. У червні та липні 2026 року Індія імпортувала понад 2,6 млн барелів російської нафти на добу. Це понад половина всієї нафти, яку країна закуповувала за кордоном.
Та тепер енергоносії рухаються вже в обох напрямках. Через постійні українські удари по нафтопереробних заводах у Росії виник дефіцит пального, тож Москва почала купувати в Індії нафтопродукти. Нещодавно Росія отримала 68 000 тонн індійського бензину, а найближчим часом мають надійти нові партії.
Це суттєва зміна. Росія залишається для Індії важливим джерелом сирої нафти, але водночас сама стає покупцем індійського пального. Тепер енергетичні зв’язки між двома країнами визначає не лише давнє стратегічне партнерство, а й сама війна та її непередбачені наслідки. Українські удари по російських НПЗ створили нову взаємозалежність: Росія продає Індії нафту й водночас купує в неї готове пальне.
Торговельний дисбаланс ускладнює розрахунки
У торгівлі проблема інша. У 2024–2025 роках товарообіг між Індією та Росією сягнув близько $68,7 млрд, однак на індійський експорт припало лише $4,88 млрд. Причина такого перекосу — великі російські поставки сирої нафти й нафтопродуктів, добрив, вугілля, металів та іншої сировини.
Тому Нью-Делі потрібно не просто наростити товарообіг, а змінити його структуру. Індія прагне збільшити експорт фармацевтичної продукції, машин і обладнання, хімікатів та харчових продуктів, а також заохотити індійські компанії більше інвестувати в Росію.
Нерівність у торгівлі ускладнює й фінансові розрахунки між країнами. Індія та Росія намагаються розраховуватися в національних валютах, однак Росія вже накопичила значні суми в рупіях, отримані від експорту до Індії. Витратити ці кошти складно, оскільки Індія продає Росії набагато менше товарів.
У березні Резервний банк Індії визнав цю проблему і повідомив, що шукає нові способи використання накопичених рупій. Російські партнери могли б витрачати їх на закупівлю індійських товарів або інвестиції.
Отже, механізм розрахунків у національних валютах існує, але сам по собі не може усунути глибокий торговельний дисбаланс. Без збільшення індійського експорту та інвестицій перехід на рупії не розв’яже проблему надлишку цієї валюти в Росії.
Щоб до 2030 року довести товарообіг до заявлених $100 млрд, країнам доведеться не лише торгувати більше, а й вирівняти цей обмін та знайти ефективніше застосування коштам, які Росія отримує від продажу енергоносіїв.
Як зробити транспортні коридори вигідними для бізнесу
Третій виклик стосується транспортного сполучення. Якщо Індія та Росія справді хочуть довести товарообіг до $100 млрд, їм потрібні швидші й дешевші маршрути, менш залежні від геополітичних потрясінь. Тепер недостатньо просто прокласти альтернативні коридори — вони мають бути економічно вигідними.
Міжнародний транспортний коридор «Північ — Південь» (INSTC) залишається найбільш опрацьованим варіантом. Він сполучає Індію з Росією через Іран і Каспійський регіон, пропонуючи альтернативу маршруту через Суецький канал. Це може скоротити і терміни, і вартість доставки. Однак для успішної роботи коридору потрібні достатній вантажопотік, простіші митні процедури та надійне поєднання різних видів транспорту.
Східний морський коридор Ченнаї — Владивосток пропонує пряміший шлях морем і може скоротити час доставки приблизно із 40 до 24 днів. Але він матиме сенс лише за умови достатнього вантажопотоку в обох напрямках: до Індії мають перевозити російські енергоносії та сировину, а до Росії — індійські ліки, обладнання, хімічну й харчову продукцію.
Північний морський шлях — ставка на майбутнє. Він може розширити доступ Індії до російської Арктики та Далекого Сходу, однак поки що залишається складним і дорогим для бізнесу. Для його використання потрібні спеціалізовані судна, навігаційне забезпечення в полярних водах і відповідна інфраструктура.
У кожного з трьох маршрутів — своя головна умова успіху. Коридору «Північ — Південь» потрібен достатній вантажопотік, маршруту Ченнаї — Владивосток — вантажі в обох напрямках, а Північний морський шлях ще має довести, що здатен окупатися.
Зрештою, успіх цих проєктів визначатимуть не за кількістю підписаних угод, а за тим, чи зможуть вони забезпечити надійне перевезення товарів за конкурентною ціною.
Український чинник
Вплив війни проти України помітний у всіх трьох складниках індійсько-російських відносин. Вона порушила роботу російських нафтопереробних заводів, змусила Москву швидше переорієнтовувати економіку на Азію та зробила альтернативні торговельні маршрути стратегічно важливішими. Для Індії це водночас і нові можливості, і серйозні ризики.
Удари по російських НПЗ збільшують попит на індійські нафтопродукти. Ослаблення традиційних торговельних зв’язків Росії з Європою підвищує значення азійських ринків та альтернативних транспортних шляхів. Водночас що тісніше Індія співпрацює з Росією, то вразливішою стає до геополітичного й економічного тиску Заходу.
Нью-Делі не просто обирає Росію замість Заходу. Індія намагається зробити відносини з Москвою настільки корисними для власної економіки, щоб зберегти їх попри те, що непередбачувана політика Вашингтона й війна Росії проти України постійно змінюють правила гри.