XXVIIІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» відбудеться 12–19 вересня під незмінним гаслом #театр_там_де_ми. Попри війну, безпекові виклики та відсутність стабільного фінансування, фестиваль повертається до Херсона, а також проходитиме в Миколаєві та на сценах театрів-учасників у форматі «Вистава вдома». «Мельпомена Таврії», заснована у 1999 році, За 27 років існування фестивалю в його межах було представлено 610 вистав близько 230 театрів із понад 100 міст світу та більш ніж 20 країн.
Як фестиваль продовжує відбуватися попри війну у місті, в якому російські агресори цілодобово влаштовують сафарі на людей? Що сьогодні означає театр для Херсона й України в цілому? На ці питання Kyiv Post, зокрема, в ексклюзивному інтерв’ю відповів президент фестивалю, художній керівник Херсонського театру імені Миколи Куліша, народний артист України Олександр Книга.
Частина перша
Kyiv Post: «Мельпомена Таврії» відбудеться у 2026 році попри війну й надзвичайно складні умови. Що для вас сьогодні означає сам факт, що фестиваль продовжується?
Олександр Книга: У 2022 році, коли ми вирвалися з окупованого Херсона, я написав у соцмережах: «Мельпомена» обов’язково відбудеться в українському Херсоні. Попри все!»
Отже, як тільки звільнили наше місто, ми повернулися й почали відновлювати театр: відмили, почистили, запустили світло. Майже все, що росіяни пограбували, вдалося відновити за лічені місяці завдяки благодійним фондам, організаціям і меценатам. І, звісно, почали вирішувати, як провести фестиваль, хоча команда була розпорошена: хтось у Румунії, Болгарії, хтось в Україні, а хтось залишався в окупованому Херсоні.
Ми придумали формат, який дозволив залучити наших друзів та інформувати про те, що відбувається. Нам дуже хотілося, щоб про Херсон говорили. І відтоді ми вирішили не зупинятися, як би важко не було. Для нас, херсонців, «Мельпомена Таврії» стала символом спротиву. А символом українськості фестиваль став ще до війни. Херсон справді завжди був українським! І ми робили дуже багато для того, щоб він таким був.
Ще минулого року ми сподівалися, що ось-ось люди почнуть повертатися до своїх зруйнованих будинків, відбудовувати їх і своє життя. Але цього не сталося. Цього року ми знову відтермінували фестиваль — із травня на осінь, маючи ту саму надію.
Усі театри України нас підтримують. Кожен театр, який бував на «Мельпомені», включає свою виставу до фестивальної афіші, грає у себе і запрошує ВПО. В основному ми просимо запрошувати херсонців, щоб вони, перебуваючи деінде, відчували зв’язок із рідним містом. Це наша основна задача. Тому що хто буде відбудовувати Херсон? Так, приїдуть друзі, небайдужі люди. Але в основному це буде на плечах херсонців, тому прагнемо, щоб вони цей зв’язок з містом мали.
Kyiv Post: Цьогоріч «Мельпомена Таврії» працюватиме у різних форматах. Чи відбудуться вистави безпосередньо в Херсоні?
Олександр Книга: Так, у Херсоні будемо грати обов‘язково,будемо грати у різних укриттях. Буде кілька вистав і в Миколаєві, куди приїдуть театри.
До нас також доїде наш незламний київський ТОТЕАТР. Це дівчата і хлопці, які просто неймовірні! Усі ці роки повномасштабної війни вони приїжджають до Херсона, привозять вистави, проводять майстер-класи. І це нас теж дуже надихає!
Сьогодні ситуація загострилася, тому ми вже не працюємо у приміщенні театру. Перебралися в інші шелтери, тому що театр у червоній зоні. Він дуже пошкоджений, обстріляний, і ми намагаємося його рятувати.
От зараз, наприклад, буду просити друзів у Києві про допомогу. Нам потрібна плівка — дуже багато плівки, щоб законсервувати вікна на зиму. Жодного вікна фактично не залишилося. Треба рятувати стіни, паркет. Ми тішимося надією, що нам це вдасться, хоча, я ж кажу, періодично прилітає.
У травні «молнія» прилетіла прямо у вікно другого поверху і знищила частину кімнат. Дуже пошкоджений дах.
Але ми продовжуємо працювати. Нас надихають херсонці. Де б ми не грали, люди завжди приходять — навіть за найжорсткішої ситуації.
Наприклад, 8 березня 2026 року ми ще працювали в театрі, у своїх сховищах, і мали кілька концертних програм. І саме цього дня ракета з РСЗВ прилетіла прямо в дах театру. Якби на десять сантиметрів вище — потрапила б у зал. Слава Богу, влучила в парапет, але знищила дуже багато даху. І всі працівники, які були вільні від творчої роботи, пішли на дах його латати, бо наступного дня мав бути дощ.
І колектив мені каже: «Давайте відмінимо програму. Нікого не буде». Я кажу: «Ні, ми не будемо відміняти. От прийде одна людина — це теж терапія для неї».
І, уявіть, приходить повний зал. І я кажу: це, виявляється, не перешкода, що нас нищать, що прилітають бомби. Ми потрібні. До нас ідуть як до джерела — напитися цілющої води і продовжувати жити.
Kyiv Post: У цьому, власне, і є місія театру?
Олександр Книга: Так. Однак не хочеться вживати пафосні слова, але це дійсно місія. Це наш обов’язок і відповідальність перед людьми.
Щасливий, що ми багато років працювали колективом над тим, щоб виплекати український Херсон, зробити його театральним містом. Це робила й «Мельпомена», коли до нашого міста приїжджали десятки театрів, а глядачі стояли в касовому фойє і питали: «На яку виставу краще взяти? Я хочу і на цю, і на цю».
Я завжди кажу: сьогодні ми бачимо черги до театрів у Києві, але в Херсоні такі черги були ще задовго до війни. Ми працювали на шести сценічних майданчиках, могли одночасно грати три вистави, і всі вони продавалися. Ми їздили на гастролі за кордон, дозволяли собі неймовірні речі. І це спрацювало.
Тому сьогодні, де б не були наші глядачі, вони пишуть мені: сам факт, що театр працює в Херсоні, — це для них надія на повернення. І нас це теж гріє. Коли мене питають: «А ви не ставили питання про іншу локацію?», я кажу: ми навіть таке питання навіть не розглядали. Ми разом зі своїм містом, разом зі своїми людьми.
Так, хтось не витримує, хтось їде. У мене вже кілька заяв. Люди кажуть: «Поїдемо до дітей». У когось діти за кордоном, у когось — в інших українських містах.
Kyiv Post: Як на ваші вистави реагують аудиторії — українська та зарубіжна?
Олександр Книга: Коли ти бачиш сльози або чуєш сміх, розумієш, що театр живий, він працює. Цього року влітку були на гастролях. На міжнародному театральному фестивалі MIT (Mostra Internacional de Teatro) у Португалії представили моновистави «Одноденний герой» («Одноденний герой» — вистава за п’єсою Володимира Туки «П’єса22, або шлях героя», в основі сюжету — історія херсонця-ветерана, який став свідком окупації, виїхавши, пішов захищати країну в лавах ЗСУ та, будучи на позиції, отримав поранення. Актор — сам автор. — прим.ред.). Мене дуже вразила реакція тамтешньої публіки. Після вистави про нашого ветерана Володі Туки, люди довго стояли в черзі, щоб йому подякувати, щоб його обійняти.
Серед глядачів був турецький режисер Кубілай Ельделiкара, голова журі фестивалю. Він не знав ні української, ні португальської, дивився виставу через перекладач у телефоні. Після вистави сидів зі сльозами на очах, а його дружина просто ридала. Журі фестивалю вирішило створити для України окрему премію. А ми ще й отримали нагороду за найкращу режисуру.
Здавалося б, вистава про війну, про наш досвід, — а вона так зворушує людей.