Попри постійні обстріли, пошкоджений театр і заклики до евакуації найбільш вразливих мешканців, «Мельпомена Таврії» знову відбудеться у Херсоні. У другій частині інтерв’ю Олександр Книга розповідає про цьогорічний фестиваль, міжнародну підтримку, нові театральні проєкти та дітей, які дуже швидко дорослішають під час війни. А також — про особистий зв’язок із Херсоном і мрію повернутися додому разом із колективом та родиною.
Kyiv Post: Нещодавно міська влада Херсона навіть закликала найбільш вразливих мешканців міста евакуюватися.
Олександр Книга: Так зрозуміло, що наближається зима, знищена ТЕЦ. Велика частина міста живилася від неї, а це п’ятиповерхівки, дев’ятиповерхівки. Як нагріти такий будинок, якщо не буде світла? Буржуйку ж на дев’ятому поверсі не поставиш! Хоча під час блекаутів ми багато чого навчилися.
Минулу зиму я пережив у театрі. Вона була екстремальна, тому ми вирішили економити локально. У нас є два укриття, де ми працюємо, і ми починали їх опалювати лише за годину-дві до заходу.
Ще у 2023 році, після підриву Каховської ГЕС, німецькі благодійники передали нам кілька великих камінів. Один ми встановили у службовій кав’ярні, вивели трубу через вікно. Влітку заготовили дрова з пошкоджених дерев — і всю зиму так грілися. Ми вигадали такий ритуал: глядачі спочатку заходили до нашої кав’ярні, де тепло, горить камін, кава, пиріжки, які ми печемо, незважаючи ні на що. А потім запрошували людей до зали на виставу. Ми намагалися зберегти не просто можливість подивитися виставу десь у підвалі, а саму гостинну атмосферу театру.
Саме тому й наша «Мельпомена» не зупиняється. Цього року ми проводимо її 12–19 вересня. Спеціально поєднали два міста: 12 вересня — День міста Миколаєва, 19-го — День міста Херсона. Миколаїв сьогодні став для нас справжнім прихистком. Коли в Херсоні дуже жорстко, ми можемо там перепочити або зіграти виставу на великій сцені. Для акторів це теж дуже важливо. Вони цілий рік працюють малими формами у підвалах чи пристосованих приміщеннях, а тут виходять на велику сцену.
Ми набрали багато молоді, працюємо, але в нинішніх реаліях це надзвичайно складно. Сьогодні репетиція в Миколаєві, завтра — у якомусь шелтері в Херсоні. Ми постійно думаємо, як всіх зібрати. Однак не жаліємося. Ми вже звикли робити свою роботу за різних обставин. Саме тому наш театр,наш фестиваль продовжують жити.
Kyiv Post: «Мельпомена Таврії» зберігає міжнародний статус. Хто із закордонних партнерів і театрів долучиться до фестивалю цього року?
Олександр Книга: Закордонних друзів у нас дуже багато. Грузія точно буде представлена, Португалія, Туреччина, польський театр також хотів долучитися. Для нас важливо зберігати міжнародний статус фестивалю.
Kyiv Post: Олександре, що особисто тримає вас сьогодні?
Олександр Книга: Моя сім’я, мої діти, моя дружина, мій Херсон.
Я є почесним громадянином Херсона. Хоча я народився не в Херсоні, а на Кінбурнській косі, в маленькому селі Покровка, яке сьогодні в окупації. Саме Херсон став для мене рідним домом. Мені колись дуже настійливо пропонували працювати в Києві — очолювати заклади, працювати в Міністерстві культури. Але …саме Херсон став мені рідним містом. Я вже 36 років очолюю цей театр і живу в Херсоні.
У Херсоні я звик, що люди підходять до мене в магазині. Я не знаю, хто вони, але вони знають, хто я. Обіймають і питають: «Ну як ви? Ну що?» І коли бачать мене в місті, кажуть: «Ой, а ви в Херсоні! Оце так здорово». Я думаю, що навіть сам факт мого перебування в Херсоні — це для них якийсь символ: «Ага, не зрадив».
Мені подобається херсонський вайб південного міста. В ньому завжди було багато різних національностей і ніколи не було конфліктів. Офіційно в Херсоні проживали представники 106 національностей. І багато в чому цю атмосферу створювали європейці, які заселяли наш південь, будували міста, підприємства, електростанції. А ще Херсон завжди був містом вільних моряків, які були заможними та привозили із собою іншу культуру, привносили інший спосіб життя.
Kyiv Post: Творчі люди завжди сповнені планів. Будь ласка, поділіться деякими з них?
Олександр Книга: Я щасливий, що нам із Сергієм Павлюком (Сергій Павлюк — головний режисер Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша та Заслужений діяч мистецтв України — прим.ред.) вдалося зробити з творчою командою саме Живий театр, який об‘єднує, притягує та підтримує людей. Це змушує, попри все, шукати всілякі можливості. Ми навчилися працювати з різними грантовими організаціями. От зараз отримали два гранти від ініціативи «Тисячовесна». Будемо ставити малу наївну оперу про Поліну Райко, про наш затоплений в Олешках, як ми його називаємо, знищений рай.
І плюс працюємо над дитячими проєктами, тому що в Херсоні попри складну ситуацію залишається багато дітей. І для цих дітей хочеться зробити щось особливе. Я дивлюся на них, на їхні очі, як вони спілкуються, — і бачу, як війна зробила їх дорослими.
Ми разом із фондом «Крила Фундейшн» знайшли грант і випустили виставу «Маргарита і медведики». За умовами гранту ми мали працювати з дітьми. Провели кастинги в Херсоні, прямо в бомбосховищах, відібрали 14 дітей, з якими займалися два місяці. «Маргарита і медведики» — історія біженців у Польщі. Мама намагається розрадити доньку: «Дивись, як тут гарно, як тут красиво». А вона відповідає: «Та не треба мені тут. Я хочу додому, в Каховку, тому що там мій ведмедик», а улюблений ведмедик, як і рідна вулиця, дім після того, як росіяни підірвали Каховську ГЕС, залишилися під водою.
Ця вистава затребувана, багато гастролює: їздила Україною, побувала в Польщі, у Словаччині, була представлена на фестивалі «Погода». Зараз ведемо перемовини з Румунією. Грант ми вже закрили, відзвітували, але побачили, що вистава настільки потужна, що цю розмову треба продовжувати.
Я добре розумію наших людей, бо сам вигнанець. Сьогодні живу в Херсоні в чужому будинку — друзі дали ключі, тому що все наше залишилося на Лівому березі, в Олешках. І мої власні діти сьогодні розпорошені по світу. Родиною мріємо про той час, коли зможемо зібрати всіх докупи.
Дай Боже, люди, які не знають, що таке війна, щоденний спротив, окупація, через мистецтво почують наші голоси.
Kyiv Post: Мрії називають паливом життя. Які ваші мрії?
Олександр Книга: Звісно, повернутися до Херсона та зібрати весь наш колектив докупи. І почати працювати, працювати, працювати. Відновлювати все!
Зібрати велику родину разом.
Й в нас за ці роки війни накопичилося стільки злості — просто велетенська злість. Ми маємо її акумулювати та спрямувати не в руйнування, а у відбудову, у відновлення всієї України, зокрема — Херсона!