Європейська інтеграція України супроводжується глибокою трансформацією її фінансового сектору. Одним із ключових напрямків реформ стало запровадження ризик-орієнтованого нагляду за страховою діяльністю та сучасних стандартів фінансового регулювання.
Жанна Дрига, доктор економічних наук, професорка кафедри права, державного управління та адміністрації Житомирського політехнічного університету, поєднує наукові дослідження з практичним досвідом у страховому секторі та фінансовому регулюванні. Особливу увагу вона приділяє страховим резервам, внутрішньому контролю, управлінню ризиками та новим інструментам нагляду на основі штучного інтелекту.
В інтерв’ю «Kyiv Post» вона розповідає про перехід України до ризик-орієнтованого нагляду за страховою діяльністю, про важливість надійних даних і внутрішнього контролю, а також про те, як її дослідження страхових резервів переросли в ширшу концепцію фінансового регулювання та управління штучним інтелектом.
Kyiv Post: Ви маєте понад 20 років професійного досвіду у сфері страхування та фінансового регулювання, а з 2011 року Ваші дослідження зосереджуються на регулюванні страхової діяльності, внутрішньому контролі та управлінні ризиками. За цей час фінансовий сектор зазнав кардинальних змін. На Вашу думку, що стало головним викликом для сучасного фінансового регулювання?
Жанна Дрига: За останні 20 років фінансовий сектор змінився швидше, ніж за багато попередніх десятиліть. Цифровізація, штучний інтелект, автоматизовані фінансові послуги та цифрові активи значно розширили можливості фінансових установ, водночас породивши нові ризики. Саме тому сьогодні ключовим питанням є не просто впровадження нових технологій, а здатність забезпечити ефективне управління ризиками, надійний внутрішній контроль і довіру до фінансової системи. Саме ці питання лежать в основі моїх досліджень.
Сьогодні український страховий ринок переживає одну з найбільш масштабних реформ. Що кардинально змінилося і чому ці зміни важливі не лише для України, а й для європейської інтеграції?
Жанна Дрига: Мова йде про перехід від формального дотримання регуляторних вимог до орієнтованої на ризики моделі, в якій страхові резерви розглядаються як економічні зобов’язання, що мають бути належним чином оцінені, перевірені та підкріплені активами достатньої якості. Постанова НБУ №157 детально визначає вимоги до систем корпоративного управління страховиків, внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та обліку страхових договорів. Значення цих змін можна розглядати з трьох точок зору:
Перша — політична. Україна зобов’язалася проводити інституційні реформи, підвищувати прозорість і впроваджувати сучасні механізми фінансового регулювання в рамках співпраці з ЄС, Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними партнерами. Чим менше можливостей для маніпуляцій, тим більша довіра міжнародних фінансових інституцій та інвесторів.
Друга — економічна. Страхування є важливою складовою інфраструктури управління ризиками. Якщо страхові резерви існують лише формально й не підкріплені високоякісними активами, ризик невиконання зобов’язань у кінцевому підсумку перекладається на страхувальників, підприємства та державу, що знижує фінансову стабільність країни та її інвестиційну привабливість.
Третя — технологічна. Основу сучасного фінансового нагляду становлять надійні, перевірені та прозорі дані. Без таких даних неможливі цифровізація фінансового сектору, автоматизація процедур контролю та безпечна інтеграція штучного інтелекту в процеси фінансового регулювання, управління ризиками та нагляду.
Ви описуєте орієнтоване на ризики регулювання як сучасну модель нагляду, проте ваші дослідження розпочалися задовго до нинішніх реформ — майже 15 років тому. Як це все почалося? Чи став ваш досвід роботи в компанії UNIQA відправною точкою для ваших досліджень?
Так, це правильно. Ці дослідження почалися з моєї практичної роботи у страховому секторі, де я побачила, що надійність страховика залежить не лише від розміру його страхових резервів, а й від якості активів, що їх забезпечують, від ефективності внутрішнього контролю та координації між актуаріями, фахівцями з фінансів та внутрішніми аудиторами. Це спонукало мене розглядати страхові резерви не як ізольоване бухгалтерське питання, а як частину ширшої системи управління ризиками та фінансової стабільності.
На той час у професійній практиці бракувало комплексної методології для одночасної оцінки якості активів, ліквідності, концентрації ризиків, дотримання страхових зобов’язань та ефективності внутрішнього контролю. Тож з 2011 року я почала розробляти дослідницьку програму у сфері страхових резервів, управління ризиками та внутрішнього аудиту.
У який момент це дослідження вийшло за межі страхової сфери та стало основою Вашої наукової та викладацької діяльності?
Мої дослідження страхових резервів лягли в основу моєї кандидатської дисертації «Облік та внутрішній контроль операцій, пов’язаних зі страховими резервами», яку я захистила у 2014 році в Київському національному економічному університеті (КНЕУ). У міру просування досліджень стало зрозуміло, що страхові резерви тісно пов’язані з управлінням ризиками, якістю активів, внутрішнім контролем, внутрішнім аудитом і фінансовою стабільністю небанківських фінансових установ.
Тому я продовжила цю роботу в Житомирському державному політехнічному університеті, де вона отримала подальший розвиток у моїй докторській дисертації «Облік, аналіз та аудит діяльності небанківських фінансових установ в умовах ризику». Моя робота в університеті з 2016 року дозволила мені перетворити практичні спостереження на цілісну дослідницьку програму, розширити свою викладацьку діяльність та сформувати окремий напрям досліджень, що поєднує облік, внутрішній контроль, аудит, управління ризиками та фінансове регулювання.
Протягом років Ваша дослідницька концепція еволюціонувала завдяки понад 70 науковим публікаціям, п’яти монографіям та серії оригінальних методологій. Як розвивалася ця концепція, і який результат Ви вважаєте найважливішим?
Головним результатом моєї наукової роботи стала розробка комплексної, орієнтованої на ризики концепції бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту, побудованої на аналізі та управлінні ризиками, пов’язаними зі страховими резервами. Пізніше я розширила цю концепцію, інтегрувавши в неї механізми раннього попередження на основі фінансової експертизи, створивши тим самим ширшу систему, спрямовану на зміцнення фінансової стабільності страховиків.
Ця концепція була включена до навчальних матеріалів для приблизно 15 академічних дисциплін і втілена у серію оригінальних методологій, окремі елементи яких зареєстровані як твори, що охороняються авторським правом. Вона також забезпечує методологічну основу для безпечної інтеграції штучного інтелекту та цифрових активів у систему управління, внутрішнього контролю та фінансового регулювання небанківських фінансових установ.
Багато з розроблених Вами ідей, схоже, випередили елементи нинішньої моделі Національного банку України, що базується на ризиках. Наскільки це відповідає дійсності?
Основи цього напряму досліджень сформувалися у період з 2011 по 2014 роки та лягли в основу моєї кандидатської дисертації. Навіть на тому етапі в моїх дослідженнях розроблялися підходи, засновані на оцінці ризиків, до оцінки страхових резервів, актуарної верифікації, якості активів та внутрішнього контролю. Ці висновки були розроблені та опубліковані ще до нинішньої реформи страхового нагляду, а відповідні принципи згодом знайшли відображення у вимогах Національного банку України щодо оцінки страхових зобов’язань, якості та диверсифікації активів, внутрішнього контролю та аудиту.
Одним із практичних результатів цього етапу стала модель QLDCR (Якість–Ліквідність–Диверсифікація–Ризик контрагента), розроблена для комплексної оцінки якості активів, що забезпечують страхові резерви.
У період з 2016 по 2021 рік я продовжувала розвивати цей напрям досліджень у рамках своєї роботи над докторською дисертацією. Це призвело до створення методології IAEAS (Система оцінки ефективності внутрішнього аудиту) для оцінки ефективності внутрішнього аудиту в рамках орієнтованої на ризики системи управління, а згодом — до розробки методології FEWS (Система раннього попередження на основі судової експертизи), яка об’єднала бухгалтерський облік, внутрішній контроль, внутрішній аудит, актуарну оцінку, судову експертизу, управління ризиками та пруденційний нагляд з метою підтримки раннього виявлення фінансових маніпуляцій та загроз фінансовій стабільності страховиків.
Під час підготовки моєї Регуляторної записки у відповідь на Дискусійний документ НБУ щодо відповідального використання штучного інтелекту я застосувала свою оригінальну AI-PRIC (Методологія інтеграції пруденційних ризиків та дотримання вимог у сфері штучного інтелекту), яка інтегрує ШІ в корпоративне управління, управління ризиками, внутрішній контроль, внутрішній аудит та пруденційне дотримання вимог. Разом з іншими моїми методологіями AI-PRIC була зареєстрована як твір, захищений авторським правом, що є документальним підтвердженням мого авторства.
Ваші ранні дослідження були зосереджені на страхових резервах, а сьогодні Ви працюєте над управлінням штучним інтелектом. Як відбувся цей перехід?
Цей перехід став природним продовженням тієї самої дослідницької парадигми. У своїх ранніх роботах я досліджувала, як надійні дані, якість активів, внутрішні контролі та механізми аудиту можуть виявляти та мінімізувати фінансові ризики. У міру того, як фінансові установи ставали дедалі більш цифровими, ці самі питання поширилися на автоматизоване прийняття рішень та штучний інтелект.
Нагляд на основі штучного інтелекту залежить від дисципліни у роботі з даними — повноти, якості, структури, чіткої підзвітності та аудиторських слідів. Постанова НБУ №157 та пов’язані з нею зміни в нормативно-правовій базі допомагають закласти цю основу, забезпечуючи можливість використання таких інструментів, як автоматизоване виявлення аномалій у резервах, моніторинг концентрації, виявлення моделей ризиків у страхових випадках і безперервний аудит. Мої методології демонструють, як регуляторні дані, внутрішній аудит і технології раннього попередження можуть бути інтегровані в єдину систему цифрового нагляду.
Ми часто говоримо про використання міжнародного досвіду. Чи може досвід України бути актуальним і для міжнародних страхових компаній та регуляторних органів?
Україна є актуальним прикладом того, як можна впроваджувати орієнтоване на ризики регулювання в умовах підвищеної невизначеності та швидких інституційних змін. Методологічні підходи, які я розробила для страхових резервів, внутрішнього аудиту та управління ризиками, застосовувалися у професійній практиці за участю міжнародних компаній та організацій, зокрема UNIQA, «Універсальна» (що входить до складу Fairfax Financial Holdings) та BDO, а компанія Chubb висловила зацікавленість у їхньому подальшому розвитку.
Ці підходи не обмежуються однією юрисдикцією. Їх можуть адаптувати міжнародні страхові групи та фінансові регулятори, які прагнуть зміцнити фінансову стабільність, прозорість і надійність засобів контролю. Отже, реформа регулювання, що триває в Україні, пропонує не лише практичний досвід, а й рішення, які можна застосувати в різних юрисдикціях.
Якби ми мали оглянути вашу роботу за 10 років відсьогодні, що б Ви хотіли бачити як свою головну спадщину — наукові публікації, підготовлених фахівців чи практичні зміни у сфері страхового нагляду?
Я б не розділяла ці результати. На мою думку, науковий вплив виникає тоді, коли ідея виходить за межі публікації, застосовується на практиці, розвивається завдяки подальшим дослідженням і продовжується іншими фахівцями. Саме так формується тягла наукова традиція.
Разом із міжнародними колегами ми заснували GIDAFS (Глобальний інститут цифрових активів, фінансової безпеки та державного управління), об’єднавши науковців і практиків зі Сполучених Штатів, Великої Британії, Європи та України у сферах фінансової безпеки, фінансового регулювання, внутрішнього аудиту, управління ризиками, цифрових активів та управління штучним інтелектом.
У 2026 році на конференції Міжнародного консорціуму з питань державного фінансового управління (ICGFM) у Сполучених Штатах я представила свій підхід до управління ризиками штучного інтелекту у сфері фінансового моніторингу. Згодом я розвинула цю роботу в експертних рекомендаціях, поданих до НБУ у відповідь на його дискусійний документ щодо відповідального використання штучного інтелекту на фінансовому ринку.
Усе це об’єднує одна мета: захист фінансової безпеки користувачів фінансових послуг. Я переконана, що фінансова безпека окремих осіб сприяє стабільності фінансових установ і, зрештою, національній фінансовій безпеці. За 10 років відсьогодні я хотіла би бачити, як мої науково обґрунтовані рішення застосовуються на практиці та вдосконалюються іншими фахівцями для зміцнення фінансової безпеки та стійкості фінансової системи.