Остання спроба Кушнера та Віткоффа замирити Москву з Києвом завершилася надзвичайно показовою пресконференцією, яка оголила проблему мирних зусиль Трампа в Україні.
Найбільш промовистими були коментарі Кушнера, які свідчили про те, що він розглядає мирний процес як якусь ділову угоду і що, як і в діловій угоді, «просто» потрібно знайти «виграшний для обох сторін» варіант. Якщо щось і продемонструвало, що Кушнер абсолютно не розуміє цієї війни (або, як каже Путін, її «першопричин»), то це саме цей коментар.
Для Кушнера та його соратників усе зводиться лише до території. Мовляв, Путін просто хоче залишити собі Крим і отримати решту Донбасу, і якщо Україні вдасться гарантувати довгострокову безпеку, то це й буде «вигідна для обох сторін угода», завдяки якій вони зможуть рухатися вперед і процвітати, а адміністрація Трампа зможе отримати великі комісійні за укладення угод з Росією та Україною щодо видобутку корисних копалин тощо.
Але для Путіна це питання не території, а підкорення всієї України. Він навіть прямо заявив про це ще у липні 2021 року, виклавши в розлогому есе своє обґрунтування війни. У ньому Путін заперечує саме право на існування справді незалежної та суверенної України.
Ось у чому полягає першопричина цієї війни для Путіна: якщо Україна має існувати як держава, то вона повинна перебувати у сфері впливу Росії та підкорятися їй.
У 2014 році він анексував Крим, того ж року вперше вторгся в Донбас, а потім у 2022 році розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, оскільки після Євромайдану стало ясно, що українці прагнуть іншого шляху і хочуть орієнтуватися на Захід, на Європу. Що вони прагнуть по-справжньому скинути з себе кайдани Кремля.
Тут не може бути мирного рішення, вигідного для обох сторін, бо Путін прагне знищення незалежної України та, по суті, знищення української ідентичності, яка є для нього особистою образою. А українці борються саме за свою ідентичність.
Очевидно, що Кушнер і його соратники просто не можуть осягнути цю просту й очевидну концепцію. Або не хочуть.
Але не всі бізнес-угоди закінчуються взаємовигідним результатом. Згадайте тут власну історію США про «розбійних баронів», або про «фонди-стерв’ятники», «чорних лицарів» — таких прикладів безліч. За правилами цієї гри слабких, як правило, повністю експлуатують сильніші.
І я гадаю, що сам Трамп має чималий досвід у бізнесі з результатами «нульової» або майже «нульової суми». Сумніваюся, що багато з ділових угод, які Трамп уклав за свою кар’єру, мали прийнятні, взаємовигідні результати. Це міф. Погляньте на угоду щодо Гази: чи справді вона є взаємовигідною в її нинішньому вигляді?
У цій війні Україна була слабшою стороною, але у неї не було вибору — українці боролися за саме своє виживання і завдяки неймовірній хоробрості та винахідливості змогли перетворити дуже слабке становище на таке, де вони тепер мають важелі впливу та «козирі». Але все одно не може бути ніякої взаємної вигоди, коли інша сторона — Путін — як і раніше прагне винищення цього народу.
Однак, як уже зазначалося, Кушнер, Віткофф і Трамп цього просто не розуміють. І вражає те, що після восьми «паломництв» Віткоффа до Москви він досі не розкусив Путіна — він надто зайнятий банальностями.
Ще один важливий висновок полягає в тому, що, зрештою, все це стосується сили, і, можливо, Трамп, Віткофф та інші не розуміють, яку силу вони мають у своїх руках — а саме силу, здатну забезпечити мир.
У цьому плані з заяв Путіна та Зеленського щодо цього мирного процесу ясно, що вони обоє розуміють силу США. Обидва докладають надзвичайних зусиль, щоб їхні заяви щодо Трампа та його мирних ініціатив залишалися позитивними – попри, як мені здається, фундаментальні занепокоєння щодо характеру Трампа.
Путін розуміє, що якщо він неправильно розіграє Трампа, той, можливо, піде ва-банк у підтримці України — максимально збільшивши постачання їй зброї та посилення санкцій проти Росії. За такого сценарію хід війни може швидко обернутися проти Москви, і вона може зазнати катастрофічної поразки в Україні, що матиме наслідки як для виживання режиму Путіна, так і для самої Російської Федерації.
Так само Зеленський усвідомлює, що США можуть припинити навіть те помірне постачання боєприпасів, які вони зараз надають Україні за рахунок європейців, і це може мати аналогічні катастрофічні наслідки для України в цій війні. Крім того, США можуть пригрозити Європі санкціями або митами, якщо та не припинить підтримку України, щоб змусити Київ погодитися буквально на будь-яку мирну угоду, яку запропонує Трамп.
Зверніть увагу: навіть невигідна для України угода (зі здачею території, що, ймовірно, спричинить політичний і соціальний вибух усередині країни, а потім породить відцентрові сили) буде для неї питанням виживання — вона, ймовірно, продовжить боротися, а Європа вирішить і надалі підтримувати її, оскільки тепер зупинення Путіна є питанням виживання для Європи.
Тож Зеленський йде на поступки Трампу, поважаючи силу США, не тому, що він готовий прийняти будь-яку мирну угоду, нав’язану Трампом, а тому, що він розуміє: якщо США припинять підтримку, війна для України стане набагато гіршою, і загине набагато більше українців.
Але Трамп не усвідомлює, що Путін поважає силу і не хоче вступати у звичайну війну з НАТО — частково саме тому він не застосував ядерну зброю в Україні. Якщо перед Путіним постане перспектива пристати на угоду, що не відповідає його амбіціям, або ризикнути тим, що США нададуть Україні максимальну підтримку, а потім — катастрофічною поразкою для Росії, я думаю, Путін обере виживання.
Прийняття угоди, що не відповідає максималістським вимогам Путіна, не буде для Росії таким катастрофічним, як невигідна угода для України — Путін може представити росіянам майже будь-яку угоду як перемогу, оскільки він контролює наратив у ЗМІ. Зеленський цього зробити не може, оскільки Україна — демократична держава, і, на відміну від Путіна, він не має інструментів контролю над суспільством.
Але слабкий президент США, який насправді не розуміє, яку силу він має в цих переговорах, не ставить цього вибору перед Путіним. Трамп має владу над Путіним — змусити його погодитися на мирну угоду, яка не відповідає його максималістським вимогам, але або не розуміє цього, або надто боїться скористатися цією владою.
Якими б не були причини, Трамп ніколи не застосовує силу — санкції тощо — проти Москви. Але якщо Трамп хоче миру в Україні та Нобелівської премії миру, він мусить застосувати цю силу.
Єдина угода, яка тут може витримати випробування часом, — це замороження лінії фронту в нинішньому стані, а потім надання Україні залізних гарантій постачання повного спектру неядерної зброї для самооборони, а також членство в ЄС, щоб забезпечити процвітання, необхідне для фінансування власної оборони та гарантування довгострокової соціальної та політичної стабільності.
Залишмо членство в НАТО за дужками, оскільки сам альянс зараз нефункціональний, а його майбутнє взагалі під питанням через розбіжності в інтересах і цінностях по обидва боки Атлантики. Альтернативою тому, щоб Трамп використав свою владу для нав’язування вищезазначеного миру, є нескінченна війна.
Перевидано з блогу автора на tashecon. Оригінал дивіться тут.
Погляди автора статті не обов’язково збігаються з позицією «Kyiv Post».