Вересень — особлива пора, час підбивати підсумки. Після літа все ніби стає зрозумілішим: щось виросло, щось вистояло, щось дало плоди. Те, що навесні було лише задумом, восени вже можна побачити, відчути, зібрати.
Можливо, саме тому цьогорічний Ukrainian Women Festival DIVA в Одесі так органічно припав на вересень.
Навесні цього року український жіночий фестиваль спочатку відбувся у Львові, а до Одеси повернувся восени. Вже четвертий рік поспіль, попри війну, він збирає тут жінок, які працюють, створюють, керують, воюють, волонтерять, займаються мистецтвом і просто не зупиняються.
«Саме в такому осередку народжуються нові знайомства, ідеї та проєкти», — говорить генеральна директорка Ukraine Women Festival DIVA Ірина Сидорук.
Для неї DIVA — це не лише сцена і програма з десятками лекцій і дискусій. Це простір, де зустрічаються бізнес і культура, міська влада і громадські ініціативи, мистецтво і благодійність. Як завжди, серед учасників — військові, волонтери, зоозахисники, підприємці, митці, політики та відомі артисти.
Все це відбувається в країні, яка п’ятий рік живе в умовах повномасштабної війні. В країні, що чинить опір ворогу не лише зброєю, а й щоденною роботою, наполегливістю та професіоналізмом жінок.
Саме тому Ірина особливо наголошує на благодійній складовій фестивалю — допомозі дітям і жінкам-ВПО, підтримці захисників ЗСУ. Але, мабуть, не менш важливою стає сама можливість зібратися разом. Поговорити. Познайомитися. Побачити, що поруч є люди, які так само продовжують робити свою справу.
Для професорки кафедри економіки, права та управління бізнесом Одеського національного економічного університету Наталії Захарченко цьогорічна DIVA вже третя. Вона бачила фестиваль від самого початку його розвитку і має власну маленьку традицію, яка за ці роки стала майже символічною.
На першій DIVA Наталія презентувала свою першу книжку. Відтоді щороку привозить на фестиваль нову авторську роботу. Цього року увазі читачів вона запропонувала робочий зошит з фінансової грамотності для дітей та підлітків.
Три фестивалі — три книжки. І водночас три роки спостереження за тим, як змінюються люди, атмосфера, сам фестиваль.
Наталія говорить про DIVA як про простір проявлення. У сучасному світі недостатньо просто щось уміти. Потрібно бути видимим — у професійному середовищі, в соціальних мережах, на сцені, у спільноті людей, з якими ти працюєш. Якщо тебе не видно, про тебе можуть просто не знати.
На думку Наталії, важливішим за видимість є ще один аспект — зв’язки між людьми.
Знайомства завжди були ресурсом, але сьогодні вони працюють особливо швидко: допомагають розвиватися, масштабувати проєкти, знаходити партнерів, ідеї, підтримку. DIVA, каже пані професорка, саме про це — про відкритих людей і небайдужі серця, про можливість зустрітися й поговорити.
Для Олени Шолер, виконувачки обов’язків міського голови Чорноморська, зараз немає особливого рецепта. Є робота.
Після важких ночей, атак, тривог — зранку треба йти до міської ради і працювати. Вирішувати щоденні проблеми, займатися містом, підтримувати людей. Не скаржитися, не зупинятися.
«Нам усім потрібно просто йти, просто працювати, незважаючи ні на що», — говорить вона.
У її словах немає пафосу. Є втомлена, але дуже практична впертість людини, яка знає: місто не може поставити життя на паузу.
На запитання, чи має значення стать або вік для людини, яка бере на себе відповідальність за місто, Олена твердо відповідає: ні.
Важливі не стать і не вік. Важливе бажання щось робити, небайдужість, готовність аналізувати ситуацію і шукати рішення. А ще — любов до свого міста і до України.
Для невеликого Чорноморська це особливо відчутно: тут усі знають одне одного, тут поруч живуть люди, чиї діти ходять в одні школи й садочки. Керувати містом — означає залишатися частиною цієї спільноти.
Людмила Михайлівна Онофрієс приїхала до Одеси на фестиваль DIVA з Брюсселя, де очолює Представництво Чернівецької області в Комітеті регіонів Європейського Союзу.
Для неї сама можливість проведення такого фестивалю під час війни — вже важливий сигнал.
Вона дякує Ірині Сидорук за те, що та продовжує організовувати подію, яка об’єднує жінок. Бо сьогодні українські жінки — це не лише учасниці бізнесових чи культурних подій. Вони представляють Україну за кордоном, створюють проєкти, залучають партнерів, працюють із міжнародними інституціями.
Саме зараз особливо важливо бачити одна одну. Не як конкуренток. Не як окремі історії успіху. А як людей, які можуть підтримати, підказати, познайомити, допомогти.
Для фотографки Олени Мартинюк ця DIVA — перша. На цьому фестивалі вона представила невелику виставку «Муза» — фантазійну, трохи казкову, з еротичними мотивами.
Її фотографії — про інший світ. Про природу, вітер, міфи, легенди, жіночу красу. Саме цього, на її думку, сьогодні особливо потребує глядач.
Бо реальність важка. Люди нервують, живуть між тривогами й новинами про чергові прильоти. Тому мистецтво має не тільки розповідати про реальність, а й давати можливість хоча б ненадовго з неї вийти.
«Завдання художника — трохи заманити глядача у свій світ і дати йому відпочити», — говорить Олена.
У її світі є природа, казка, міфи, легенди. І можливість хоча б ненадовго побути на якомусь острові.
У цьому ще одна причина того, що цього року фестивалю DIVA так пасує саме вересень.
Збирати врожай — це не тільки радіти плодам. Це ще й можливість озирнутися й побачити, скільки всього вже виросло попри все.
За чотири роки DIVA виростила свою власну спільноту. Знайомства перетворилися на партнерства, розмови — на ідеї, ідеї — на проєкти. Хтось прийшов сюди з книжкою, хтось — із досвідом управління містом, хтось — із міжнародними зв’язками, хтось — із фотографіями, які дозволяють на кілька хвилин забути про сирени.
І, можливо, головний вересневий урожай фестивалю DIVA — саме це: люди, які знаходять одне одного і продовжують рости разом.