Війна змусила мільйони українців не лише покинути свої домівки, а й кардинально змінити професійний шлях. Євгенія Школьна, успішна майстриня манікюру з Білої Церкви, ніколи не планувала їхати з України, але опинилася в Канаді, де через мовний бар’єр їй довелося пройти шлях від роботи у пральні до конвеєра на заводі Toyota.
Поворотний момент: наполягання батька та вибір на користь сестри
До 24 лютого 2022 року життя Євгенії було стабільним і комфортним.
“Я була майстром манікюру... І це були прекрасні часи, тому що в мене була класна робота, я працювала, як-то кажучи, сама на себе. І, так, це був вільний графік. Все, що я хотіла, я робила”, − згадує вона.
Початок повномасштабного вторгнення вона зустріла вдома, прокинувшись не від вибухів, а від дзвінка бабусі. Наступного дня Євгенія поїхала до неї в містечко Узин, де провела місяць. Вона зізнається, що не хотіла залишати Україну, але вирішальним стало наполягання батька.
“Я не хотіла їхати взагалі. В жодному разі, − каже Євгенія, − але так вийшло, що він наполягав на цьому, дуже сильно наполягав. І я вирішила, що в принципі це якось безпечніше, поїхати, а там можна було б і повернутися”.
Вибір країни був зумовлений сімейними обставинами.
“Моя мама в Італії, а сестра в Канаді. І в мене був вибір... Але через кращі стосунки з сестрою я вирішила їхати саме до неї, хоча це й географічно далі”, − пояснює вона.
Адаптація в Канаді: мовний бар’єр, карантин та професійний дауншифтинг
Шлях до Канади пролягав через Польщу, де Євгенії довелося провести місяць, роблячи візу за програмою CUAET. Цей період був важким: “Було дуже багато людей. Я пам’ятаю, щоб відбитки пальців здати, я стояла майже добу”.
Проте перші труднощі в самій Канаді виявилися ще серйознішими.
Мова. Я не знала англійської зовсім. Я знала слова “собака”, “кіт” і може якісь кольори, наприклад. Це було найважче, дуже стресово
До цього додався обов’язковий тижневий COVID-карантин: “Мало того, що стрес, війна і нова країна, не знаю мови, ще й тиждень у квартирі сидіти. Це було дуже важко”.
Допомога від уряду Канади була суттєвою, але разовою: безкоштовна віза, дозвіл на роботу та одноразова виплата у 3 тисячі канадійських доларів.
Через незнання мови про роботу за фахом не могло і йтися.
“Я не могла спілкуватися з клієнтами, от і все. Якщо я не можу спілкуватися з клієнтами, я не можу з ними працювати”, − пояснює вона.
Першою роботою стала фізично важка праця у пральні при фабриці, що готує костюми для оренди. Коли ця сезонна робота закінчилася, Євгенії пощастило майже одразу влаштуватися на завод Toyota, де вона працює і зараз.
Український манікюр в Канаді: місцеві стандарти і тренди
Попри основну роботу, Євгенія не покинула улюблену справу і частково працює вдома, приймаючи клієнтів вечорами та на вихідних. Вона зазначає, що б’юті-сфера Канади та України − це два різні світи.
“Все відрізняється. Все, − наголошує вона, − матеріали я замовляю з України. Тут матеріали, не дешеві та якість погана... Вигідніше замовляти з України і заплатити за доставку”.
Але найбільше її шокували стандарти стерилізації.
Тут немає таких правил, як у нас, щодо стерилізації взагалі. Лише, мабуть, українці та європейці знають, що таке сухожар
“Коли я ходила по салонах, щоб влаштуватися, я бачила, що інструменти обробляли лише спиртом. Просто пшикали на них та й усе... Не було і витяжок. Мовчу вже брудні, дешеві пилочки”, − пригадала Євгенія.
Запити клієнтів також кардинально відрізняються.
За її словами, в Канаді панує мода на дуже довгі нарощені нігті з яскравим дизайном на всіх пальцях.
“Їм головне, щоб вони були довгі, яскраві, аби були втирки, блискітки, все це, а от на якість манікюру їм взагалі байдуже, − каже вона, − Навіть якщо я покрию, наприклад, гелем кутикулу, я думаю, вони навіть не помітять”.
Саме тому зараз її клієнти − переважно українці та європейці, які знають, що таке якісний манікюр. А канадці, які випадково до неї потрапляють, “приємно дивуються і продовжують ходити, бо вони в житті такого [сучасного та якісного сервісу − ред.] не бачили”.
Життя в Канаді: доброзичливі люди та погана їжа
Ставлення канадійців до українців Євгенія загалом оцінює як добре.
“Канадійці розумні, їм дуже шкода, що війна почалась, і вони хочуть тобі допомогти всім”, − каже вона, хоча й зазначає, що інтерес до теми війни поступово згасає.
Найбільше в канадському менталітеті їй подобається свобода від суспільного осуду.
Тут немає установок, як у нас, на кшталт “що скажуть люди”. Всім байдуже, люди живуть на повну. От як хочуть, так і живуть
А от що було складно прийняти, так це надмірна чесність, яка межує з “донощицтвом” на роботі.
Враження від місцевої їжі негативні.
“Їжа дуже погана, дуже поганої якості, не смачна, − каже вона. − Навіть не те, що це дорого, просто не смачно”.
Знайти звичні продукти можливо, навіть українські, але з деякими винятками: “З кисломолочним домашнім сиром тут проблема. Його взагалі неможливо знайти”.
Найбільшим же розчаруванням стали стосунки всередині української громади.
“Тут, насправді, з українцями справу мати дуже важко, — зізнається Євгенія. — Якщо є механік українець, то краще до нього не йти, тому що він тебе надурить... Дуже мало людей, які дійсно чесні з тобою і в моменті не підставлять”.
Повернення в Україну: роздуми про майбутнє
Досвід життя в Канаді, за словами Євгенії, зробив її значно витривалішою, стійкішою до будь-яких труднощів. Вона навчилася працювати в шаленому темпі та розібралася в складній канадійській системі оподаткування, яка часто робить додаткову роботу невигідною.
Попри любов до Батьківщини, своє майбутнє вона бачить вже не в Україні.
Я не знаю, що буде в майбутньому, але, скоріше всього, в Україну не повернуся. Хочеться, як кажуть, вкорінитися та будувати життя десь в якомусь одному місці
Три поради для українців у Канаді
Наостанок Євгенія поділилася порадами для українців, які планують їхати до Канади, та своїм посланням до тих, хто вже там, і тих, хто залишається в Україні.
Для тих, хто планує їхати до Канади, вона радить бути готовими до складнощів з роботою: “Зараз дуже важко знайти роботу. Це було легко зробити три роки тому... Зараз це майже неможливо”.
Євгенія наголосила, що українцям потрібно також бути добрішими до “своїх”.
Потрібно бути добрішим до своїх українців тут, а не приїхати і крутити носом, розказувати, який ти був класний до. Тут вже всі однакові
Для українців, які вже за кордоном, Євгенія радить бути привітнішими, адже наш зазвичай серйозний вираз обличчя іноземці можуть сприймати як агресію або незадоволення: “До нас підходять канадійці під час розмови і питають, чи ми не сваримося. Бо хоч і активно жестикулюємо, але не усміхаємося”.
Для тих, хто залишається в Україні, радить триматися.
Війна. яка зараз відбувається в Україні, стає все гірше і гірше... Ми маємо прийти до перемоги, а далі все зміниться на краще
Історія Євгенії – це шлях до нового незвіданого життя крізь терни війни, адаптації та неочевидних труднощів. Це розповідь про те, як війна розмежовує, загартовує та навчає жити далі попри все.