Схильність президента США Дональда Трампа до неформальної дипломатії та «інтуїтивного» сприйняття інформації знову стикнулася з реаліями Європи, де вирує війна.
Цього разу іскрою стала не якась оприлюднена секретна інформація, а фраза, сказана під пальмами Мар-а-Лаго, що викликала шок від Капітолійського пагорба до лінії фронту на Донбасі.
У вівторок, вітаючи прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху біля входу до своєї резиденції Мар-а-Лаго, Дональд Трамп пояснив, чому його «розлютила» атака України на російську територію:
«Ви знаєте, хто мені про це розповів?» – сказав президент, повторюючи твердження про те, що Україна намагалася завдати удару по одній з резиденцій Путіна. – Мені про це сказав президент Путін».
Ця спонтанна фраза, сказана без жодних доказів і підтвердження, пролунала як грім серед ясного неба в дипломатичних колах.
Вона була особливо шокуюча з огляду на час, коли пролунала – лише за кілька годин після телефонної розмови Трампа з російським лідером і наступного дня після важливої зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським.
Цей момент поставив у ще більш непевне становище Білий дім, який намагається прискорити переговори, спрямовані на припинення війни.
Трамп назвав цю нібито атаку «неприпустимою ескалацією», хоча й визнав, що її могло й не бути.
«Думаю, це теж можливо, – сказав Трамп. – Але сьогодні вранці президент Путін сказав мені, що це сталося».
Для критиків у Вашингтоні та Європі цей епізод посилив давню тривогу: Трамп явно готовий приймати все, що каже Путін, за чисту монету, навіть попри те, що Київ заперечив це твердження, а американські спецслужби не підтвердили його публічно.
Стратегія Кремля щодо мирних переговорів
Москва заявила, що Україна запустила десятки дронів у напрямку Новгородської області, нібито націлившись на резиденцію Путіна, поставивши його під пряму загрозу.
Міністр закордонних справ Серґєй Лавров попередив, що Росія «перегляне» свою позицію на переговорах. Це звична тактика Кремля – використання спірних інцидентів для виправдання ескалації або посилення вимог за столом переговорів.
Україна категорично відкинула цю версію. «Ця історія про нібито «удар по резиденції» є повною вигадкою», – написав Зеленський у мережі X, назвавши її приводом для виправдання нових російських ударів по Києву та інших містах.
Але для Трампа факти – це щось другорядне порівняно з тим, що він вважає порушенням норм.
«Одна справа – бути агресивним, – сказав він. – Інша справа – атакувати його будинок. Зараз не час для цього».
На запитання, чи є докази на підтвердження цієї заяви, Трамп відповів рефреном, добре знайомим як союзникам, так і критикам США: «Ну, ми дізнаємося».
Республіканці розходяться в думках
На Капітолійському пагорбі навіть республіканці все частіше розходяться в думках щодо позиції Трампа стосовно Москви.
Конгресмен Дон Бекон (Небраска), старший член Комітету з питань збройних сил Палати представників, у своєму пості на X закликав до обережності: «Президент Трамп і його команда повинні спочатку з’ясувати факти, перш ніж брати на себе відповідальність. Всім відомо, що Путін – безсоромний брехун».
Колишній конгресмен Адам Кінзінгер (республіканець від штату Іллінойс), який часто критикує Трампа, пішов ще далі.
«Путін бреше Трампу весь рік, а той йому вірить», – сказав Кінзінгер, назвавши цей епізод «соромом для нашої країни».
Розрив у розвідці
Знову постало питання відносин Трампа з його власним розвідувальним апаратом.
«Трамп має найбільшу й найкраще фінансовану розвідувальну спільноту в світі, – сказав колишній посол США в Україні Стівен Пайфер. Він міг би запитати їх про цю нібито атаку. Натомість він повірив Путіну на слово».
Білий дім відмовився повідомити, чи отримав Трамп будь-яку розвідувальну інформацію, що підтверджує російські заяви, перед тим, як виступити публічно.
Ця мовчанка підсилює занепокоєння в Європі, особливо тому, що за день до цього відбулася приватна відеоконференція між Трампом, Зеленським і кількома європейськими лідерами.
За день до цього Європа попереджала
За словами європейських чиновників, обізнаних з ходом обговорень, питання довіри та послідовності дій вже були в центрі уваги під час телефонної розмови між Трампом і Зеленським після їхньої зустрічі в Мар-а-Лаго.
Як повідомили чиновники Kyiv Post, тон розмови був ввічливим, але твердим.
Європейські лідери застерегли від поспішних територіальних поступок без юридично зобов’язуючих гарантій безпеки.
Вони стверджували, що будь-яка угода має спочатку письмово закріпити захист України перед припиненням вогню, референдумами чи обговореннями питання кордонів.
Вони також поставили питання, яке висіло над розмовою: що буде, якщо Росія просто скаже «ні»?
Трамп говорив про імпульс, важелі впливу та закриття вікон. Зеленський відповів спокійно, але чітко: Україна не перейде певних червоних ліній, і якщо переговори проваляться, він скаже своєму народові правду – що війна триватиме.
Один високопоставлений чиновник підсумував цю розмову для Kyiv Post: Трамп усе ще тримає ключ. Але Європа щойно сказала йому, які двері він не має права відчиняти.
Війна наративів
Українські чиновники та аналітики кажуть, що публічна реакція Трампа на ймовірний напад відповідає звичній тактиці Кремля – формувати наратив до того, як встановлено факти.
Юрій Боєчко, генеральний директор Hope for Ukraine, попередив, що модель Трампа, яка передбачає залучення Путіна як рівноправного партнера, ризикує маргіналізувати жертву вторгнення.
«Наратив агресора підтверджується, – сказав Боєчко Kyiv Post, – а Україна відсувається на другий план».
Боєчко відкинув твердження Трампа, що Путін хоче закінчити війну чи навіть може допомогти відбудувати Україну, як небезпечно відірване від реальності: «Це дає Кремлю контроль над наративом про мир».
Поки осідає пил від висловлювань Трампа в Мар-а-Лаго, постає головне питання – не тактики чи термінів, а довіри.
Коли є суперечливі версії – заперечення Києва, твердження Москви та оцінки американських спецслужб – якій версії довіряє президент?
У своєму клубі у Флориді Трамп відповів на це запитання прямо: «Мені про це сказав президент Путін».
Для дипломатів, які уважно стежили за подіями, це прозвучало не стільки як факт, як сигнал про розвиток наступної фази війни та переговорів, покликаних її закінчити.