Москва втратила ключового союзника в Латинській Америці після того, як США захопили венесуельського лідера Ніколаса Мадуро, але зважує, чи може цей рішучий крок президента США Дональда Трампа також відкрити їй простір для втілення її геополітичних амбіцій в інших регіонах.
За даними Reuters, операція США, яку Трамп назвав тимчасовим захопленням влади у Венесуелі, позбавила президента Владіміра Путіна партнера, з яким він лише вісім місяців тому уклав угоду про стратегічне партнерство.
Водночас російські чиновники та коментатори уважно стежать за тим, що вони вважають поверненням Вашингтона до прямолінійного підходу до світової політики, заснованого на сферах впливу.
Втрата союзника, шок у Москві
В Росії блискавичне захоплення Мадуро викликало неоднозначну реакцію. Деякі високопосадовці приватно визнають, що це був провал. «Росія втратила союзника в Латинській Америці», – сказав Reuters один із них на умовах анонімності через делікатність ситуації.
Мадуро був одним із найближчих партнерів Москви в Західній півкулі, і його усунення послаблює політичний вплив Росії далеко від її кордонів. Заява Трампа про те, що США тимчасово управлятимуть Венесуелою – країною з найбільшими у світі підтвердженими запасами нафти – також викликала занепокоєння в Москві щодо розширення впливу США на світові енергетичні ринки.
Момент «доктрини Монро»?
Однак той же високопосадовець припустив, що Москва може побачити в цьому стратегічну перевагу. Якщо крок Трампа відображає відродження доктрини Монро – політики ХІХ століття, що стверджувала американське домінування в Західній півкулі, – Росія може обстоювати свою власну ексклюзивну сферу впливу ближче до дому.
«Але якщо це приклад доктрини Монро Трампа в дії, як це виглядає, то Росія також має свою сферу впливу», – зазначив він, маючи на увазі амбіції Москви щодо колишніх радянських республік, у тому числі України, Кавказу та Центральної Азії.
Інший чиновник сказав Reuters, що Москва розглядає дії США в першу чергу як спробу захопити контроль над нафтовими родовищами Венесуели. Він зазначив, що багато західних урядів утрималися від відкритого засудження цієї операції.
Повернення політики «Дикого Заходу»
Міністерство закордонних справ Росії публічно закликало Вашингтон до діалогу, хоча до цього називало дії Трампа сучасним піратством у Карибському басейні та закликало звільнити Мадуро, а російські державні ЗМІ навіть порівняли його «викрадення» з захопленням військового правителя Панами Мануеля Нор’єги в 1990 році.
Колишній радник Кремля Серґєй Марков сказав Reuters: «Те, що Трамп просто взяв, і «викрав» президента іншої країни, показує, що міжнародного права фактично не існує – існує лише право сили, але Росія знає це вже давно», – сказав Марков.
Алексєй Пушков, голова тимчасової комісії Ради Федерації з інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації, заявив, що цей крок відображає стратегію національної безпеки США, спрямовану на відновлення домінування та отримання доступу нафтових родовищ.
Але він попередив, що це може призвести до відродження «дикого імперіалізму ХІХ століття», назвавши це поверненням до менталітету «Дикого Заходу» в зовнішній політиці США.
Порівняння з Україною підживлює критику
Для Путіна – і для лідера Китаю Сі Цзіньпіна – це може бути стратегічно вигідним, враховуючи увагу Москви до України і Пекіна до Тайваню. Проте націоналістичні критики всередині Росії відзначили контраст між швидкими діями США у Венесуелі та тривалою і дорогою війною Росії в Україні.
Дехто порівняв захоплення Мадуро з нездатністю Росії взяти Україну під контроль за майже чотири роки бойових дій. Ув’язнений російський націоналіст Ігор Гіркін заявив, що цей епізод зашкодив іміджу Росії як надійного партнера.
«Ми дістали черговий удар по нашому іміджу – ще одна країна, яка розраховувала на допомогу Росії, її не отримала, – сказав Гіркін Reuters. – Загрузнувши по вуха в кривавому болоті України, ми практично не здатні ні на що інше, а тим більше не можемо допомогти Венесуелі в іншій півкулі».
Стратегічний перерахунок
Найбільший російський виробник нафти «Роснефть» припинив свою діяльність у Венесуелі в 2020 році, продавши відповідні активи державній компанії – вже тоді економічний вплив Москви у цій країні зменшився.
Останній епізод ставить Росію перед неприємною реальністю: втрата союзника, демонстрація сили США на своєму «задньому дворі», і глобальний порядок, який, схоже, все більше визначає право сильного. Чи зможе Москва обернути трампівську політику «Дикого Заходу» собі на користь, чи контраст із Україною посилить внутрішню критику, залишається відкритим питанням.