Віктор Орбан опинився в скрутному становищі, і Україна стала головним інструментом його стратегії політичного виживання. За три місяці до парламентських виборів, які відбудуться 12 квітня, і з огляду на те, що його партія «Фідес» відстає від партії Петера Мадяра «Тиса» на десятки відсотків, прем’єр-міністр Угорщини відмовився від традиційної передвиборчої кампанії, натомість розв’язавши тотальну політичну війну.
26 січня 2026 року Орбан викликав посла України і заявив, що Київ втручається у вибори в Угорщині.
«Наші національні служби безпеки оцінили цей останній український напад і визначили, що те, що сталося, є частиною скоординованої серії українських заходів з втручання у вибори в Угорщині», — сказав він, не надавши жодних доказів своїх тверджень.
Основна теза Орбана полягає в тому, що угорці мають вибір між війною і миром, і він прямо попередив, що якщо його опоненти переможуть, угорських дітей «заберуть на війну» на Донбасі.
Україна стала останньою стратегією виживання Орбана головним чином тому, що соціальний договір, який підтримував його правління з 2010 року і ґрунтувався на процвітанні, компетентності та моральному авторитеті, розвалився.
Руйнування внутрішніх основ
Вперше з 2010 року національно-консервативна партія Орбана «Фідес» відстає від головної опозиційної партії «Тиса» – нового центристського антикорупційного руху на чолі з Петером Мадяром. За даними нещодавнього опитування Median, наразі «Тису» підтримують 51% виборців, тоді як «Фідес» – 39%. Для «Фідес» це означає цілком можливу втрату більшості в парламенті, а для Орбана – кінець його 16-річного правління.
Але підйом Мадяра — це лише частина кризи. Згідно з даними Євростату за 2024-2025 роки, Угорщина зараз має найнижчий рівень життя домогосподарств у Європейському Союзі, а фактичне індивідуальне споживання становить лише 72% від середнього показника по ЄС. Протягом 2025 року економіка перебувала в стані стагнації, а зростання ВВП становило близько 0,5%.
Гірше того, імідж партії «Фідес» як захисника сімейних цінностей зазнав краху через скандал із жорстоким поводженням з дітьми у виправній установі в Будапешті. Криза почалася, коли з’ясувалося, що тодішня президентка Каталін Новак, яка підтримувала Орбана, помилувала чоловіка, засудженого за приховування жорстокого поводження в державній установі. Зі зникненням процвітання, руйнуванням моралі та сумнівами щодо компетентності, вакуум заповнює Україна.
Ці вибори стають одними з найважливіших в Європі цього року, оскільки вони є випробуванням на те, чи можна замінити найбільш укорінену неліберальну систему на континенті.
Від вето ЄС до екзистенційного фреймінгу
Перетворення Орбаном України з питання зовнішньої політики на внутрішньополітичну зброю було методичним і тривалим, але різко прискорилося в 2024 і 2025 роках, коли Петер Мадяр став його серйозним суперником. На рівні ЄС Орбан уже встановив практику використання України як важеля впливу.
У грудні 2022 року він наклав вето на пакет кредитів ЄС для України на суму 18 млрд євро, а за кілька днів скасував його в рамках ширшої угоди. У грудні 2023 року він дозволив розпочати переговори про вступ України до ЄС, вийшовши зали перед голосуванням, але водночас заблокував окремий пакет допомоги на суму 50 млрд євро.
Схема була незмінною: погрожувати вето, домагатися поступок, а потім іти юридичними обхідними шляхами, зберігаючи наратив опору всередині країни. Зі зростанням популярності Мадяра змінилося те, що ця обструкція ЄС була переорієнтована на мобілізацію основної бази електорату «Фідес». Україна перестала бути розмінною монетою в Брюсселі і стала постійною темою передвиборчої кампанії в Угорщині.
Антиукраїнський поворот Орбан підкріпив «національними консультаціями» – інструментом, який він давно використовує для створення народної підтримки. Якщо раніше консультації позиціонували Україну як ризик для безпеки та економіки, то остання «петиція» закликає виборців виступити проти продовження фінансування Києва з боку ЄС, тим самим постійно тримаючи війну в угорській внутрішній політиці.
23 січня Орбан назвав Україну ворожим актором: «Українці будуть активними учасниками угорської кампанії, тому що вони зацікавлені в зміні уряду в Угорщині». Наступного дня він пішов ще далі: «Українці перейшли в наступ. Вони погрожують і відкрито втручаються в угорські вибори». Два дні потому викликали українського посла.
Петер Мадяр як «іноагент»
Орбан представляє Петера Мадяра не просто як суперника, а як «пробрюссельського і проукраїнського» іноагента, і використовує дуже особистісні нападки, щоб пов’язати лідера опозиції з воєнною риторикою. У промовах і проурядових ЗМІ Мадяр неодноразово описується як кандидат «Брюсселя і Києва», його звинувачують у таємному «пакті» з Україною і зображують як політика, який у разі перемоги на виборах «негайно відкриє шлях до війни».
Урядові білборди та ток-шоу поширюють те саме повідомлення, попереджаючи, що перемога «Тиси» буде означати відправку угорських солдатів на фронт і прийняття національних рішень «за вказівками з-за кордону». Мадяр заявляє, що підтримує мир і категорично відкидає призов до армії, але завдяки домінуванню Орбана в ЗМІ, яке здійснюється через конгломерат KESMA, образ «іноагента» досягає більшості виборців, особливо за межами Будапешта.
Ідеологія обложеної нації
За цим стоїть давня ідеологія Орбана: Угорщина як обложена суверенна держава, яка бореться проти «колонізації ЄС». Він проводить паралелі між радянськими танками 1956 року та сучасними фінансовими санкціями, зображуючи Брюссель як нову Москву. У нещодавній промові він сказав: «У 1956 році вони прийшли з танками. Сьогодні вони приходять з фінансовими санкціями».
Представляючи конфлікт у такому ракурсі, Орбан апелює до глибоко вкорінених історичних побоювань Угорщини щодо національного виживання та зовнішнього втручання, позиціонуючи себе як єдиного лідера, здатного захистити угорський «суверенітет».
Для того, щоб ця історія спрацювала, йому потрібна Україна. У січні 2026 року Орбан заперечив будь-яку її реальну самостійність, заявивши, що «Україна перестала бути суверенною країною» і існує тільки тому, що Захід дозволяє їй існувати. Якщо Україна є лише інструментом Заходу, то підтримка її стає співучастю в тому, що Орбан називає «імперіалізмом ЄС», а дії проти неї стають діями національної самооборони.
Посилення поляризації
Стратегія Орбана не спрямована на завоювання політичного центру. Це проєкт, спрямований на зміцнення його електоральної бази. Його кампанія зосереджена на сільських районах і невеликих містах, де домінування ЗМІ дає найбільший ефект. Насичуючи ці регіони гаслом «війна або мир», він прагне мобілізувати своїх основних прихильників за допомогою страху. Цим він хоче забезпечити проведення виборів на своїх умовах, коли виборці не зважатимуть на стан економіки чи крах системи охорони здоров’я.
Зрештою, Україна – не одержимість Орбана, а просто його останній інструмент для утримання влади. Якщо він переможе на квітневих виборах, ця стратегія екстремальної ескалації буде підтверджена як дорожня карта для виживання неліберального режиму. Якщо він програє, то для оскарження легітимності результатів він, ймовірно, використає наратив про втручання України та Брюсселя.