XIV Книжковий Арсенал, який відбувся у столиці з 28 по 31 травня, вкотре підтвердив статус однієї з найважливіших культурних інтелектуальних подій країни. Понад 150 учасників книжкового ярмарку, близько 240 подій, які конкурували за увагу відвідувачів, сотні українських і міжнародних авторів, правозахисників і військових протягом чотирьох днів говорили про те, що сьогодні хвилює українців та небайдужих громадян світу найбільше: свободу, відповідальність, війну, пам’ять і майбутнє.
Фокус-темою фестивалю стала «Нести свою свободу». Її куратором виступив правозахисник, військовослужбовець, колишній військовополонений Максим Буткевич.
«Український досвід зараз особливо важливий саме тому, що ми вчимося сприймати свободу не індивідуально, а спільнотно. Ми вистояли й продовжуємо триматися завдяки солідарності — здатності допомагати одне одному, діяти разом, творити спільний простір сенсів і відповідальності», — сказав Буткевич. На його переконання, свобода під час війни неможлива без відповідальності перед іншими. «Свобода — це завжди про тих, хто поруч. Про співгромадян. Про взаємну підтримку. Про здатність будувати майбутнє разом — і разом його захищати».
Саме ця думка стала наскрізною для більшості дискусій фестивалю.
Книжковий Арсенал 2026 - від свободи до відповідальності
Одними з центральних подій Арсеналу стали розмови про громадянську відповідальність за участі, зокрема, лауреатки Нобелівської премії миру, голови Центру громадянських свобод Олександри Матвійчук. «Є різниця між населенням і громадянами. Громадянин — це не просто людина з паспортом, це людина з відповідальністю», — наголосила вона. Матвійчук зауважила, що суспільства починають програвати тоді, коли перекладають відповідальність на інших: «Для мене відповідальність — це зворотний бік свободи. Свободу не дають — її виборюють».
Олександра Матвійчук була учасницею багатьох дискусій на цьогорічному фестивалі. Її слова стали одними з найцитованіших висловлювань Книжкового Арсеналу-2026 та фактично продовжили головну тему цьогорічного фестивалю — свобода не існує сама по собі, вона потребує дії.
Війна, слово і внутрішня цензура
Помітний резонанс викликали дискусії про інформаційну війну та межі відповідальності публічного слова за участі військовослужбовця й публіциста Павла Казаріна. «Це перша велика війна, яку країна веде в умовах екзистенційного ризику — коли ціною поразки може стати зникнення з політичної мапи світу. І водночас в Україні фактично немає військової цензури», — сказав він. За словами Казаріна, відкритість соціальних мереж зробила російсько-українську війну однією з найбільш прозорих у сучасній історії.
Втім, саме тому особливого значення набуває самообмеження. «Я весь час питаю себе: чи не нашкодить цей текст? Тому відсутність державної цензури я компенсую внутрішньою самоцензурою». Говорячи про власний досвід служби, він наголосив, що після вступу до війська будь-який текст перестає бути виключно особистим. «До війни мої тексти належали лише мені. Але все змінюється, коли вдягаєш піксель».
Пам’ять як форма спротиву
Однією з ключових тем фестивалю стала історична пам’ять та деколонізація.
Культурологиня Наталія Кривда нагадала про довгу історію спроб знищення українського культурного проєкту. «Розстріляне відродження, знищення українізації 1920–30-х років, придушення шістдесятників — це були спроби зупинити український національний проєкт». На її думку, сучасна Україна переживає черговий етап формування модерної політичної нації. «Боротьба за гідність, за право співати свою пісню й говорити своєю мовою триває вже не одне століття». Кривда підкреслила, що пам’ять про попередні покоління є не лише даниною минулому, а й інструментом формування майбутнього. «Ми маємо прийняти цю естафету, цю віру і цю гідність — і передати їх далі. У нас немає іншого вибору».
І в цьому контексті були важливі події цьогорічного Книжкового Арсеналу, які вшановують пам‘ять письменників, поетів, журналістів, які загинули або зникли безвісти під час нинішньої війни Росії проти України. На Вуличній сцені в останній день роботи фестивалю відбувся надзвичайно щемкий меморіальний перформанс-поліфонія «Відлуння / Echoes», створений Оленою Герасим’юк та Павлом Матюшею в межах проєкту «Недописані». Під час перформансу прозвучали тексти та фрагменти голосів Максима Кривцова, Володимира Вакуленка, Вікторії Амеліної, Катерини Роговик, Ігоря Мисяка, Миколи Леоновича, Бориса Гуменюка, Іллі Чернілевського, Вероніки Кожушко та Гліба Бабіча. Такі перформанси повертають до культурного простору голоси авторів і авторок, які більше не можуть бути присутніми на книжкових подіях, але залишаються важливою частиною сучасної української літератури.
Книжковий Арсенал 2026 - культура під звуки повітряних тривог
Про важливість світлоносної інтелектуальної спільності висловилася для Kyiv Post як голос українських видавців Світлана Стретович, засновниця та головна редакторка видавництва Stretovych: «Для нас Книжковий Арсенал — це завжди головна книжкова подія року й велике свято. Під час війни такі події набувають нового сенсу. Коли навколо стільки болю й темряви, дуже важливо пам’ятати, що існує світло, заради якого ми працюємо. Для нас книжки — це завжди про світло».
Різнобарвні голоси
Серед найочікуваніших гостей-спікерів фестивалю були нобелівська лауреатка Ольга Токарчук, американська історикиня Марсі Шор, письменники Сергій Жадан та Оксана Забужко, публіцист Віталій Портников, волонтер і військовий аналітик Тарас Чмут, військовослужбовиця Юлія Паєвська.
Окрему увагу привернула розмова про спадщину Трипілля та презентація книги Олександра Зінченка «Два мільйони світанків. Трипільська таємниця» та презентація англомовної книги Зінаїди Васіної «Еволюція українського вбрання» — ʼThe Evolution of Ukrainian Dress: a Journey Through History’. Учасники презентацій наголошували: під час війни особливо важливо не втрачати зв’язок із власною історією, постійно нагадувати собі про глибину української цивілізаційної тяглості.
Оксана Забужко: про сенс, історію і здатність бачити далі
Однією з найочікуваніших подій останнього дня фестивалю стала публічна розмова з Оксаною Забужко — провідною українською письменницею, поетесою, есеїсткою, кандидаткою філософських наук, однією з найвпливовіших інтелектуалок сучасної України, чиї твори перекладені понад двадцятьма мовами.
У розмові про стан української культури, війну, пам’ять та історичну перспективу Забужко повернулася до теми, що наскрізно проходила через увесь Книжковий Арсенал — пошуку сенсу в часи великих потрясінь.
«Людське життя коротке, а історичні процеси розгортаються століттями. Наше завдання — знайти своє місце в цій великій історії та зрозуміти, що ми можемо зробити за відведені нам кілька десятиліть».
«Мій рецепт проти розгубленості — мислення на довгу дистанцію. Коли бачиш себе в широкому історичному пейзажі, тоді легше зрозуміти сенс власних дій. Людина не може жити без сенсу. Це одна з головних речей, які приходять до нас через книжки».
Оксана Забужко наголосила, що за роки повномасштабної війни Україна змінила ставлення світу до себе.
«За ці роки Україна довела світові не лише своє право на існування, а й свою здатність себе захистити. Саме це змусило світ по-іншому подивитися і на нашу державу, і на нашу культуру».
Окремо письменниця говорила про кризу просвітницьких ілюзій:
«Ми переживаємо кризу просвітницького проєкту. Виявилося, що самих лише книжок, аргументів і раціональних пояснень недостатньо, щоб зупинити зло».
Книжковий Арсенал як джерело сили
Книжковий Арсенал 2026 завершився, але його головна розмова не закінчилася разом із фестивалем.
Для генеральної директорки фестивалю Юлії Козловець цьогорічний Арсенал став ще одним доказом того, що культура в Україні продовжує розвиватися попри всі виклики війни. В своєму коментарі для Kyiv Post вона зазначила: «Це четвертий фестиваль, який ми проводимо в умовах повномасштабної війни. Тут усе існує одночасно: війна і мир, книжки й фронт, культура і захист країни. У нас було багато в цьому році військових, ветеранів, волонтерських ініціатив, учасників просто з лінії фронту. І водночас — міжнародні гості, сильні куратори й спікери. Дуже важливо, що фестиваль зберігає свою роль однієї з ключових культурних подій країни й дає людям сили триматися далі».