Пітер Гельб, генеральний менеджер Метрополітен-опера у Нью-Йорку, від початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році використовує вплив однієї з найпрестижніших культурних інституцій світу не лише для захисту мистецької свободи, а й для посилення голосу України на міжнародній арені.
Метрополітен-опера стала однією з перших великих культурних організацій, які засудили російську агресію та розірвали співпрацю з артистами, що підтримували Кремль. Гельб також зробив потужний жест солідарності, запросивши українську сопрано Людмилу Монастирську виступити на сцені Метрополітен-опера невдовзі після початку вторгнення та особисто винісши український прапор на сцену під час виходів артистів на уклін. У наступні роки театр поглибив співпрацю з українськими митцями, зокрема з всесвітньо відомою диригенткою Оксаною Линів.
Під керівництвом Гельба Метрополітен-опера також підтримує нові твори, що осмислюють реалії російської війни проти України. Серед них — опера «Матері Херсона» українського композитора Максима Коломійця, яка розповідає історію українських дітей, викрадених Росією, і покликана утримувати увагу міжнародної спільноти до боротьби України за свободу.
Напередодні київського показу «Матерів Херсона» Kyiv Post поспілкувався з Пітером Гельбом про роль опери під час війни, культурну дипломатію та про те, чому історія України має й надалі звучати у світі.
Kyiv Post (KP): Ви кілька разів відвідували Україну від початку повномасштабного вторгнення Росії. Як ці поїздки змінили ваше розуміння війни та українського суспільства?
Пітер Гельб (ПГ): У мені тече слов’янська кров. Я виріс у Нью-Йорку, але через роботу багато часу проводив у Європі, особливо у Східній Європі. У 1980-х і 1990-х роках я часто бував у Радянському Союзі, працював над документальними фільмами та спеціальними проєктами. Насправді я був у Москві аж до самого вторгнення у 2022 році.
Чесно кажучи, я не дуже добре знав Україну. Раніше ніколи не бував у Києві. Але те, що я зрозумів після вторгнення, — це наскільки неймовірно сильними є українці.
Я знаю, яких страшних страждань вони зазнають і через які випробування проходять. Але щоранку міста прокидаються після жахливих ракетних і бомбових атак, а люди намагаються повернутися до звичного життя, хоча очевидно, що нічого звичного вже немає. Вони живуть не в страху — вони живуть із силою, рішучістю та надією.
Те, що українці ніколи не здаються, свідчить про силу характеру та волю, якими я безмежно захоплююся і які глибоко поважаю.
У цій війні немає нічого доброго. Це страшна, жахлива війна.
Але я пишаюся тим, що можу бути причетним до однієї важливої справи — допомагати світові побачити, що українська культура не лише існує, а й має величезну цінність і продовжує розвиватися.
Росія та колишній Радянський Союз завжди дуже пишалися російською культурою й використовували її як інструмент демонстрації власної винятковості. Але сьогодні цьому протистоїть прагнення України показати світові свою культурну спадщину. І я дуже радий, що можу допомагати в цьому.
Я добре знаю, наскільки активно Росія використовує мистецтво як інструмент пропаганди. І я радий, що ми можемо допомагати Україні показувати світові, що українське мистецтво — музика, театр, образотворче мистецтво чи кіно — є потужним і не буде ані знищене, ані придушене російською агресією.
KP: Метрополітен-опера замовила створення опери «Матері Херсона», щоб донести до міжнародної аудиторії історію української трагедії часів війни. Що опера може розповісти про трагедію викрадених українських дітей такого, чого не здатні передати інші види мистецтва? І чому було важливо показати цей твір саме в Києві?
ПГ: Насправді спочатку не передбачалося, що цей твір уперше представлять саме в Києві. Опера була замовлена Метрополітен-опера спільно з Польською національною оперою для міжнародних постановок, щоб через мистецтво показати світові неймовірний рівень нелюдськості, який стоїть за викраденням десятків тисяч дітей і який, на жаль, зберігається досі.
Але коли я був тут минулого червня, то зустрічався з Першою леді України, і ми обговорювали цю оперу. Тоді я сказав, що було б цікаво представити її й в Україні. Ми створювали її в рекордні терміни — зазвичай такі проєкти потребують значно більше часу.
Звісно, в Україні всі знають цю історію, ми не відкриваємо нічого нового. Але мені здається важливим, щоб українці відчували: навіть у час, коли зростає занепокоєння, що світ починає забувати про Україну та цю війну, робляться конкретні кроки, аби цього не сталося.
Ця війна триває вже довше, ніж тривала Друга світова війна. І мені здається важливим, щоб громадяни України знали: є люди та інституції, які продовжують працювати, щоб світ не відвертався від України.
Навіть якщо підтримка України з боку уряду Сполучених Штатів скоротилася, провідна мистецька інституція країни не припинила її підтримувати. Ми продовжуємо розповідати цю історію світові. І показ опери тут, у Києві, насамперед демонструє українцям, що світ про них не забув.
Я не вважаю, що лише опера здатна свідчити про жахливі трагедії, які відбуваються під час цієї війни. Але це один із таких видів мистецтва.
Очевидно, величезну силу має і візуальне мистецтво. Згадайте хоча б фільм «20 днів у Маріуполі», який привернув величезну увагу і є справді видатною стрічкою.
Якщо подивитися на всю історію цивілізації — ще від часів Стародавньої Греції, — мистецтво завжди було способом зафіксувати життя та його найскладніші випробування.
У XIX столітті Бетховен написав оперу «Фіделіо» як протест проти тиранії. Пуччіні створив «Тоску» як крик проти гноблення та насильства.
Опера і сьогодні може свідчити про трагедії.
Звичайно, це відрізняється від роботи журналістів, які щодня висвітлюють трагічні події. На жаль, сьогодні у світі відбувається так багато трагедій, що новинний цикл працює безперервно — історії змінюють одна одну знову і знову.
Саме тому нам потрібне мистецтво — і, сподіваюся, велике мистецтво, — яке здатне зберігати пам’ять про ці події назавжди.
KP: The Ukrainian Freedom Orchestra є однією з найпомітніших міжнародних культурних ініціатив, що постали під час війни. Яку роль, на вашу думку, можуть відігравати культура та музика тоді, коли дипломатії та політики виявляється недостатньо?
ПГ: Очевидно, музиканти Українського оркестру свободи не воюють. Вони не можуть цього робити. Найгероїчніші вчинки й найважливіша боротьба відбуваються на передовій, де військові щодня ризикують власним життям.
Але я думаю, що Український оркестр свободи може підтримувати їхні зусилля та давати надію.
Йдеться про чудових музикантів з оркестрів з усієї України, а також із української діаспори по всьому світу. Вони об’єднуються заради музики.
У програмі звучать не лише твори, пов’язані з героїзмом — такі як симфонії Бетховена. Цього року, зокрема, виконуватиметься Сьома симфонія Бетховена. Також відбудуться прем’єри нових творів сучасних українських композиторів.
Богдана Фроляк написала абсолютно новий твір «Gloria», який відкриватиме одну з програм.
Мені здається, це дає надію українцям, які борються. І водночас демонструє мистецьку волю українського народу.
Знову ж таки, оркестр виконує роль своєрідного культурного посла під час війни.
KP: Чи змінила співпраця з українськими музикантами та виконавцями підхід Метрополітен-опера до міжнародних партнерств і розуміння суспільної ролі опери?
ПГ: Безумовно. За двадцять років роботи в Метрополітен-опера я завжди вірив у те, що мистецтво має бути пов’язане з людьми й говорити з ними про важливе. Я дотримувався цього переконання від самого початку своєї кар’єри, задовго до того, як прийшов працювати до Метрополітен-опера.
Однак останніми роками, спостерігаючи за масштабними суспільними потрясіннями та несправедливістю у світі, я дедалі більше переконуюся: роль Метрополітен-опера і мистецтва загалом має бути значно активнішою у відстоюванні правди та соціальної справедливості.
Йдеться не лише про Україну, хоча Україна є дуже важливою частиною цього процесу. Я переконаний, що мистецтво є політичним. Воно повинне бути політичним і може використовуватися для покращення людського життя.
Саме тому сьогодні ми представляємо більше нових опер. Після пандемії ми почали показувати майже три нові опери щороку. Частину з них замовляє сама Метрополітен-опера, інші ми відбираємо та представляємо глядачам. І в цьому ми робимо значно більше, ніж будь-який інший великий оперний театр світу.
Я вважаю, що це надзвичайно важливо. Опера не може бути просто красивим предметом інтер’єру. Вона повинна взаємодіяти із суспільством.
Це важливо і для майбутнього самого мистецтва.
Опера не може існувати у вакуумі. Вона має бути пов’язана зі світом, у якому ми живемо.
Так само працює і візуальне мистецтво. Великі художники створюють твори, які осмислюють реальність навколо себе.
Те саме робить кіно.
І опера також повинна це робити.
Щоб мистецтво вижило, розвивалося і мало майбутнє, воно має залишатися пов’язаним із сучасним світом.
Я переконаний у цьому дуже глибоко.
Українське мистецтво неможливо зупинити.