Голлівудська акторка, режисерка та амбасадорка UNITED 24 Кетрін Винник побувала у Києві напередодні Дня Незалежності. В ексклюзивному інтерв’ю для Kyiv Post вона розповіла про свої враження від перебування в укриттях під балістичними ударами, роботу Фонду Винник.
Винник відверто говорить про те, що світ не має права “втомлюватися” від війни в Україні.
Ми поговорили також про українське коріння, незламний дух українців. Кетрін зізналася також, яка її улюблена українська страва та роль якої українки вона хотіла би зіграти. Вашій увазі текст-переклад інтерв’ю з англійської мови.
Kyiv Post (KP): Кетрін, раді бачити вас у Києві напередодні 35-ї річниці відновлення незалежності України. Почнемо з головної події. Президент Володимир Зеленський нагородив вас державною нагородою. Що для вас означає ця відзнака?
Кетрін Винник (КВ): По-перше, для мене велика честь бути тут, у Києві. Напередодні Дня незалежності. Ми святкуємо 35 років. І це така неймовірна подія — повернутися сюди. Це вже мій третій візит до Києва. Бачити стійкість українського народу - це справді надихає. Днями ми провели саміт UNITED 24, і я була здивована та надзвичайно вдячна за те, що Президент Зеленський вручив мені нагороду. Але! Що важливіше, я відчуваю, це він заслуговує на нагороду за те, що є голосом українського народу та за все те, через що він проходить щодня. А до народу України: ваша сила та ваш мужній погляд на речі дуже надихають решту світу. І, будь ласка, знайте: попри всю складність цих часів, не здавайтеся. Ми всі думаємо про вас і ми всі стоїмо разом із вами.
KP: Ви активно підтримуєте платформу UNITED 24. Коли ви бачите конкретні результати, який проєкт вразив вас найбільше за цей час?
КВ: UNITED 24 — це неймовірна платформа. Вона не лише працює з жінками та дітьми на гуманітарній основі, а й допомагає в освіті та культурі для повернення дітей і збереження українських традицій та спадщини. І зараз я прямую до дитячої лікарні, щоб зустрітися з дітьми. Також пізніше сьогодні я проїдуся Києвом, щоб побачити, що тут відбувається і як наслідки ударів впливають на життя пересічних людей. Для мене велика честь бути частиною UNITED 24. Амбасадори з усього світу дуже мужні, у них є голос. І це те, від чого ми не можемо відмовитися як публічні особи чи навіть як цивільні. Ми всі повинні говорити в голос, робити те, що правильно, захищати людей та намагатися закінчити цю війну якнайшвидше.
KP: Як змінилося ваше сприйняття Києва та загалом України порівняно з вашими першими візитами?
КВ: Я була тут ще до війни. Я була гостею Президента Зеленського та Першої леді і тоді мала можливість відсвяткувати День Незалежності. І, звісно, від початку війни багато що змінилося; я також приїздила після першого року і бачила мужню боротьбу та стійкість українців, які їздили на передову та на поле бою. Але те, що мене дійсно здивувало під час цієї поїздки, — це стійкість у повсякденному житті, те, як люди живуть своє життя крізь ці авіаудари. Я тут менше ніж 48 годин, і минулої ночі мені довелося спускатися в укриття, мабуть, чотири рази через загрозу балістичних ударів. І я не лише розлючена тим, через що нам доводиться проходити, а й надихаюся українцями, які продовжують своє повсякденне життя і не дозволяють цьому зламати їх.
KP: Збирати кошти для України стає дедалі важче через так звану “глобальну втому від війни”. Що ви змінили, щоб люди почали інвестувати? Що змінилося у вашому підході?
КВ: Зараз ми спостерігаємо втому від війни, і це те, чого ми не можемо ігнорувати. Я вважаю, що важливо вміти ділитися історією про те, що відбувається в Україні, та знаходити різні наративи для цього. Вам не потрібно бути українцем, щоб дбати про безпеку своїх дітей. Вам не потрібно розмовляти українською мовою чи мати українську кров, щоб розуміти, що таке боротися за свою свободу та майбутнє. Тому я вірю, що це загальнолюдське питання та людська... реакція для кожного — заступитися за те, що є правильним на людському рівні. І ми маємо знаходити різні способи розповідати цю історію. Якщо йдеться про те, щоб показати обличчя того, через що солдати проходять щодня, або почути, як жінки переживають втрату близьких і розділення родин — ці історії мають бути розказані. І їх чимало. Ба більше, стійкість спостерігається скрізь, і нам потрібно знаходити способи ділитися цим із рештою світу, щоб не виникало втоми. Як людина, що приїздить з Америки, я розумію, чому вони виснажені цим, але українці не мають розкоші втомлюватися. Вони змушені жити з цим щодня.
Друга частина нашої розмови відбулася ввечері того ж дня, коли Кетрін Винник повернулася зі своєї поїздки по Києву.
KP: Кетрін, розкажіть про свої враження від сьогоднішнього дня.
КВ: Я щойно повернулася з поїздки Києвом і бачила, як усе змінилося після початку війни. Для мене було честю провести ранок із організаціями «Bring Kids Back» та «Голоси дітей» і побачити, що вони роблять для допомоги дітям, які були депортовані Росією та повернулися назад. Неймовірно бачити ту підтримку, яку їм надають через психологію, терапію, а також арт-терапію та створення безпечного простору для опрацювання їхніх почуттів і відчуття безпеки. Я вважаю важливим бути поруч із дітьми України та давати їм підтримку, необхідну для розвитку. Також я мала можливість... Як амбасадорка UNITED 24, я поїхала подивитися на руйнування в нашому Києві. Я відвідала книжковий ринок (знаменитий книжковий ринок на Почайній (колишня Петрівка) - ред.), який був повністю знищений… Було боляче бачити, як наші книжки були згоріли лише тому, що хтось намагається стерти українську спадщину. Я бачила одне з найбільших руйнувань біля станції метро (метро Лук’янвська - ред.). І це іронічно... бачити там McDonald’s, але водночас бачити повністю зруйновані житлові будинки — це розриває серце.
Я заснувала Фонд Винник (Winnick Foundation) кілька років тому разом із мамою саме для того, щоб допомагати жінкам і дітям у всьому світі, які не мали голосу чи платформи. І Україна стала моєю головною ініціативою. Попри біль, смуток і розбиті серця, я вважаю важливим пам’ятати силу та мужність українського народу, його стійкість. Наш план на майбутнє — знаходити способи допомагати, використовуючи платформу, мій голос, щоб розповідати історії людей: тих, хто на передовій, і тих, хто вдома проживає своє повсякденне життя під час авіаударів. Минула ніч була одна з найважчих ночей у моєму житті. Прокинутися посеред ночі від сигналу тривоги в телефоні та бігти в укриття менш ніж за дві хвилини через загрозу балістичного удару — моє серце буквально вистрибувало з грудей. Це те, через що українці проходять щодня, живучи в невідомості: чи летить балістична ракета, на перехоплення якої є дві хвилини, чи це атака дронів. Що мене найбільше вразило після спілкування з місцевими мешканцями... На прощання вони казали мені: «Тихої вам ночі». Це щось таке, чого я ніколи раніше не чула. Зазвичай кажуть просто «На добраніч, до побачення». А тепер вони кажуть: «Тихої ночі». І... я хочу, щоб американський народ і весь світ бачили це, адже мир не можна сприймати як належне, оскільки в українців його зараз немає.
KP: Розкажіть трохи про подальші плани вашого фонду?
КВ: Майбутні плани Фонду Винник – і надалі залишатися платформою, якій люди можуть довіряти, знаючи, що кожен долар піде в правильні руки для допомоги Україні сьогодні, для допомоги жінкам, дітям та розвитку інших наших ініціатив. Оскільки я не лише українка, а й така людина за натурою, я досить прозора щодо того, куди потрапляють кошти. Я думаю, є багато людей, багато неурядових організацій, де не до кінця зрозуміло, куди йдуть гроші, але цей фонд створений моєю родиною на основі чітких цінностей.
KP: Який окремий проєкт ви вважаєте своїм найбільшим особистим досягненням?
КВ: Я не впевнена, чи маю якесь одне найбільше особисте досягнення. Для мене це радше розповідь про те, що відбувається в Україні, приїзд сюди, у місце, яке постійно зазнає атак, і розуміння того, чого варте життя тут щодня. Це повернення з історіями про те, як усі тут живуть. До речі, вчора я розмовляла з однією місцевою жителькою. Її чоловіка повернули в рамках обміну військовополоненими. Він важить лише 104 фунти (близько 47 кг), і вона розповідала, як ПТСР впливає на неї, хоча вона й не була безпосередньо на передовій. Але зараз їй доводиться з цим справлятися. Існує стільки історій, і я вважаю важливим не забувати їх. Але я скажу вам одне: дух українців незламний. Ми, я просто дозволю собі додати себе до цього списку. Я знаю, що не народилася тут, але я маю українське коріння, тому скажу з гордістю: я пишаюся тим, що я українка.
Кетрін Винник під час нашої розмови звернулася до українців з привітанням українською мовою
KP: Які найбільші міфи про Україну та цю війну вам доводиться розвінчувати?
КВ: Я думаю, є кілька міфів. Один із найбільших у тому, що Україна — це десь далеко, а їхня війна не має до нас стосунку і не є нашою проблемою. Я вважаю важливим, щоб американці та весь світ усвідомили: вам не обов’язково бути українцями, щоб дбати про безпеку своїх дітей і можливість відводити їх до школи; вам не обов’язково розмовляти українською мовою, щоб розуміти важливість боротьби за свою свободу, своє майбутнє, майбутнє своїх дітей та онуків. Я вважаю це універсальним, загальнолюдським питанням, близьким кожному. Тому ми не маємо права втомлюватися від цієї війни чи новин. Ми повинні шукати нові наративи та способи розповідати людські історії — такі, що відгукуються представникам усіх культур і країн. Це проблема, яку не можна замовчувати, її треба вирішувати, а історії людей України мають бути почуті. Кожен має зрозуміти це.
KP: Яка українська ініціатива чи волонтерський рух найбільше здивували вас чи ваших західних друзів?
КВ: Мене найбільше здивувала кількість митців, які зараз виходять на передній план. Українські поети, музиканти, художники та співаки — українська культура така багата і прекрасна! Через активне вираження себе в їжі, піснях чи танцях — саме це люди мають бачити в Україні. Війна сповнена проникливих історій, але водночас важливо нагадувати всім, наскільки надихаючими, мужніми, прекрасними та поетичними є українські традиції та культура.
KP: Яке ваше улюблене місце в Києві? Куди ви любите повертатися, щоб відчути зв’язок і коріння?
КВ: У мене є одне улюблене місце в Києві, я там вже бувала. Щоразу, коли я повертаюся туди, моє серце там наповнюється. Це пам’ятник «Батьківщина-мати», де днями ми проводили саміт. Стояти під цією прекрасною статуєю жінки, зробленої зі сталі, яка тримає меч і щит із українським тризубом — це неймовірно! Це настільки потужно! Щоразу, коли я бачу це на тлі українського прапора, я відчуваю натхнення. Я чула, що на День Незалежності її підсвічують. Сьогодні ввечері я піду туди подивитися на підсвічену статую. З нетерпінням чекаю.
KP: Яка ваша улюблена українська страва?
КВ: О! Моя улюблена українська страва! Я виросла, можна сказати, на борщі. У нас навіть є сімейний рецепт борщу. Так, моя баба... моя бабуся передала його мені... Загалом, я росла на пирогах, варениках… Але все ж таки скажу, що це (улюблена страва - ред.) борщ. Борщ зі сметаною, домашньою сметанкою — це так смачно! Я навіть навчилася готувати його сама, і мені дуже подобається це робити. Готувати борщ - це вияв любові. І це нагадує мені про мою бабусю.
KP: Для наших українських читачів ви переважно відомі як Лагерта з «Вікінгів». Не секрет, те, як сценаристи зобразили Київську Русь, було жахливо, адже це виглядало як гротескна копія московської, російської культури, яка не мала нічого спільного з реальною історією.
КВ: Цікаво, що ви про це говорите. Я пам’ятаю, як читала ті сценарії, розмовляла з Майклом Герстом сказала йому, що автентичність тих текстів сумнівна. Він, як історик, наполягав на правдивості того, що було написане, але це, мабуть, залежить від того, які історичні джерела він читав. Я не можу багато про це говорити.
Втім, я відчуваю, що настав час для українців самим розповідати історію своєї держави і подбати про те, щоб світ розумів, за що ми боремося — за свободу, наскільки важлива ця демократія і як важливо для українців зберігати свою культуру та спадщину живими. Я вважаю, що нам потрібен масштабний голлівудський український фільм. Навіть кілька таких фільмів. Є стільки історій, які варто розповісти, і нам потрібні чудові режисери, продюсери та актори, які зможуть винести українські історії на масовий рівень!
KP: Кого з відомих українських жінок ви хотіли б зіграти?
КВ: Є один жіночий персонаж, сильна героїня, чию історію обов’язково треба розповісти. Це історія княгині Ольги. Нам потрібно показати світу, наскільки сильною вона була насправді. Після того, як я зіграла Лагерту, я відчуваю, що можу зіграти її (княгиню Ольгу - ред.).
Автор вдячний комунікаційній команді UNITED 24 за сприяння в організації інтерв’ю.
Відеоінтерв’ю з Кетрін Винник на YouTube-каналі Kyiv Post