Для виходу до другого туру президентських виборів у Франції Марін Ле Пен уже не потрібен різкий стрибок підтримки. Їй достатньо, щоб суперники й надалі залишалися роз’єднаними.
Згідно з офіційним виборчим календарем Франції, перший тур відбудеться 18 квітня 2027 року. Другий, до якого вийдуть два кандидати з найбільшою кількістю голосів, заплановано на 2 травня. Президент Еммануель Макрон не може балотуватися втретє поспіль.
Апеляційний суд Парижа скоротив строк заборони Ле Пен балотуватися, завдяки чому вона зможе взяти участь у президентських виборах. Водночас обвинувальний вирок у справі про нецільове використання коштів Європарламенту залишився чинним. Ле Пен оскаржила його в Касаційному суді — найвищій судовій інстанції Франції. Як повідомляє Reuters, рішення мають ухвалити ще до виборів.
За даними останнього опитування Elabe, у першому турі Ле Пен може отримати близько 35% голосів. Її найближчий суперник, колишній прем’єр-міністр Едуар Філіпп, не набирає й 21%. У другому турі Ле Пен із невеликою перевагою випереджає Філіппа, а решту можливих суперників перемагає зі значно більшим відривом.
Що президентство Ле Пен може означати для України
Для України ці вибори — не просто змагання між французькими партіями.
Франція є ядерною державою, постійним членом Ради Безпеки ООН та однією з двох найвпливовіших країн Європейського Союзу. Президент очолює збройні сили, представляє державу на міжнародній арені та веде переговори щодо міжнародних договорів. Парламент контролює бюджет і ухвалює більшість законів, що стосуються внутрішньої політики, однак у питаннях оборони та зовнішньої політики вирішальне слово залишається за Єлисейським палацом.
За президентства Макрона Франція не обмежувалася словами про солідарність з Україною. Париж підтримує постачання зброї, санкції проти Росії, вступ України до ЄС і післявоєнні гарантії безпеки. Франція та Велика Британія також очолюють підготовку багатонаціонального контингенту, який може бути розгорнутий після припинення вогню, йдеться в декларації «Коаліції охочих».
Тому вибори 2027 року матимуть ключове значення для двох стратегічних цілей Києва: збереження військової підтримки та подальшого просування України до членства в ЄС.
Як раніше писав Kyiv Post, позиція Франції може стати вирішальною для спроби наблизити Україну до членства в ЄС уже у 2027 році. Адже договір про вступ мають одностайно схвалити всі держави-члени Євросоюзу.
Щоб зашкодити інтересам України, майбутньому президентові Франції не обов’язково публічно відмовлятися від її підтримки. Достатньо обмежити умови застосування французької зброї, виступити проти розгортання військового контингенту після війни, послабити санкції або гальмувати рішення ЄС.
Тому слід оцінювати не лише зміни в позиції Ле Пен щодо України після 2022 року, а й те, в яких питаннях її погляди залишилися незмінними.
Ле Пен змінила риторику, але не політичний курс
До повномасштабного вторгнення Росії Ле Пен відкрито закликала до зближення з Москвою. Вона розглядала Україну як частину російської сфери впливу, відмовлялася визнавати незаконною анексію Криму й переконувала, що згодом Європа має вибудувати стратегічне партнерство з Росією.
У 2014 році її партія позичила в російського банку €9 млн ($10,5 млн). Незадовго до президентських виборів 2017 року Ле Пен зустрілася з Владіміром Путіним у Кремлі. Перед виборами 2022 року її штаб надрукував 1,2 млн листівок із фотографією тієї зустрічі. Однак після російського вторгнення світлина, що мала підкреслити міжнародний авторитет Ле Пен, стала тягарем для її кампанії.
В інтерв’ю Kyiv Post 2022 року експертка з європейської політики Джорджина Райт зауважила, що риторика Ле Пен про близькість до Путіна «зникла за одну ніч». Ле Пен засудила російське вторгнення, підтримала прийом українських біженців, суверенітет України та її право на політичну, фінансову й військову допомогу.
Ці зміни були реальними, але далеко не повними.
Ле Пен і далі виступає проти відправлення французьких військових до України. Вона вважає, що Києву не можна дозволяти застосовувати французьку далекобійну зброю для ударів по цілях на території Росії. У 2024 році Ле Пен заявила, що уряд «Національного об’єднання» заборонив би такі удари — це означало б відмову від політики Макрона.
Вона також застерігає від санкцій, що надто дорого обходяться французьким родинам, і вважає переговори — а не посилення військового тиску з боку України — головним шляхом до завершення війни. У травні 2026 року Ле Пен знову закликала Францію вийти з інтегрованого військового командування НАТО, але залишитися членом Альянсу, повідомляє Reuters.
Утім, часом Ле Пен висловлювалася на підтримку України значно рішучіше. Коли в березні 2025 року адміністрація Трампа призупинила військову допомогу США, вона назвала це рішення «дуже жорстоким» щодо українських військових і наголосила, що американські розвіддані та технічна підтримка вкрай важливі для них.
Позиції інших кандидатів щодо України
Серед кандидатів, які підтримують Україну, найкращі виборчі перспективи має Едуар Філіпп. Під час візиту до Києва у травні 2026 року він підтримав вступ України як до ЄС, так і до НАТО, а також розгортання європейських сил після завершення бойових дій для стримування нової російської агресії. Загалом Філіпп зберіг би нинішній курс Франції на підтримку Києва.
Габріель Атталь ще послідовніше продовжував би політику Макрона. На посаді прем’єр-міністра він відстоював постачання Україні французьких боєприпасів, систем протиповітряної оборони та далекобійної зброї. У своїй президентській програмі Атталь виступає за те, щоб дозволити Україні бити наданою зброєю по військових цілях на території Росії. Він також пропонує використати заморожені російські державні активи на користь України.
Серед лівих найпослідовнішу проукраїнську позицію має Рафаель Глюксманн. Він виступає за продовження військової допомоги, жорсткіший курс Європи щодо Росії та нарощування європейських оборонних спроможностей. Однак його головна проблема — виборча арифметика: Глюксманну потрібно об’єднати поміркованих лівих і водночас залучити центристів, не відштовхнувши прихильників Жан-Люка Меланшона.
На відміну від інших лівих кандидатів, Жан-Люк Меланшон займає значно менш прихильну до України позицію. Він засудив повномасштабне вторгнення, але раніше виправдовував російську анексію Криму й повторював кремлівські тези про Україну. Нині Меланшон вважає переговори головним шляхом до миру, обстоює самостійний зовнішньополітичний курс Франції та виступає проти надмірної залежності європейської оборони від НАТО. Через його попередні заяви, які Kyiv Post аналізував після парламентських виборів у Франції 2024 року, багатьом проукраїнським соціалістам, «зеленим» і центристам важко його підтримати.
Брюно Ретайо, кандидат від традиційно консервативної партії «Республіканці», також підтримує Україну й обрав Київ для своєї першої закордонної поїздки в межах виборчої кампанії. Лідерка «зелених» Марін Тондельє виступає за продовження військової допомоги та посилення європейських гарантій безпеки.
У підсумку Ле Пен має стратегічну перевагу. За нею стоїть згуртована партія, а сама вона посідає провідні позиції в перегонах. Натомість кандидати, які найрішучіше підтримують Україну, розпорошені між центристами, лівоцентристами, «зеленими» та традиційними правими.
Пов’язані з Росією дезінформаційні мережі вже намагалися дискредитувати Глюксманна, Філіппа й Атталя, поширюючи вигадані історії та підроблені матеріали, стилізовані під новини. Французьке агентство VIGINUM, яке протидіє іноземному втручанню, виявило кілька таких операцій. Атталь звинуватив Москву у спробах послабити суперників Ле Пен через давню прихильність «Національного об’єднання» до Росії, повідомляє Le Monde. Утім, це пояснення мотивів Москви не має незалежного підтвердження.
Перший бар’єр Ле Пен уже подолала
Президентські вибори у Франції відбуваються у два тури. Відданої бази прихильників може вистачити для виходу до другого, але для перемоги в ньому потрібна значно ширша коаліція виборців.
Схоже, Ле Пен уже забезпечила собі місце у другому турі.
У 2012 році вона отримала близько 18% голосів, у 2017-му — 21%, а у 2022-му — 23%. У другому турі виборів 2022 року Ле Пен набрала вже понад 41% у протистоянні з Макроном.
За даними нинішніх опитувань, у першому турі за Ле Пен готові проголосувати близько 35% виборців — майже вдвічі більше, ніж за її найближчого суперника. Схоже, завадити їй вийти до другого туру може лише серйозне потрясіння — юридичне, політичне чи особисте.
І другий бар’єр уже не такий високий. У 2017 році Макрон випередив Ле Пен більш як на 10 млн голосів. Через п’ять років його перевага скоротилася приблизно до 5,5 млн. За нинішніми опитуваннями Ле Пен з невеликою перевагою випереджає навіть Філіппа — кандидата, який має найкращі шанси в очному протистоянні з нею.
Ле Пен може надолужити відрив у 5,5 млн голосів завдяки новим прихильникам, якщо водночас частина виборців, які голосують передусім проти неї, цього разу залишиться вдома.
На прізвище Ле Пен французи реагують уже інакше
Історія Жан-Марі Ле Пена, покійного батька Марін Ле Пен, показує, як двотурова виборча система Франції може спершу створити політичну сенсацію, а потім не дати їй перерости в перемогу.
У 2002 році голоси лівих розпорошилися між кількома кандидатами. Прем’єр-міністрові й кандидату від соціалістів Ліонелю Жоспену забракло менш як 200 тисяч голосів для виходу у другий тур. Тож суперником чинного президента Жака Ширака став Жан-Марі Ле Пен.
У відповідь Франція згуртувалася проти ультраправого кандидата. За офіційними результатами, у другому турі кількість виборців зросла більш як на 3 млн, а Ширак отримав понад чотири з кожних п’яти дійсних голосів.
Так сформувався так званий front républicain — «республіканський фронт»: виборці основних демократичних сил готові підтримати практично будь-якого кандидата, аби лише не допустити ультраправих до влади.
Марін Ле Пен роками послаблювала цей бар’єр. Вона виключила з партії власного батька, перейменувала «Національний фронт» на «Національне об’єднання» й у публічній риториці намагалася відмежувати політсилу від її екстремістських витоків. Натомість головними темами Ле Пен зробила купівельну спроможність французів, державні послуги, міграцію та критику Макрона.
«Республіканський фронт» досі існує, але вже не можна вважати само собою зрозумілим, що у другому турі виборці різних політичних таборів об’єднаються проти ультраправого кандидата.
У 2017 році Макрон переміг Ле Пен у другому турі, набравши дві третини голосів. У 2022-му його результат уже опустився нижче 60%. Нинішні опитування свідчать, що жоден потенційний суперник Ле Пен не може розраховувати на таку масову підтримку виборців з усього політичного спектра, яка свого часу забезпечила перемогу Шираку, а згодом і Макрону.
Те, що «республіканський фронт» слабшає, уже було помітно на парламентських виборах. Після виборів 2022 року Kyiv Post писав, що успіхи Ле Пен і Меланшона ускладнять політику Франції та зроблять її менш передбачуваною для України. Тепер наслідки цього процесу можуть виявитися ще серйознішими: на кону президентських перегонів — контроль над Єлисейським палацом.
Електоральна карта змінилася на користь Ле Пен
Раніше Ле Пен найбільше підтримували на деіндустріалізованій півночі та північному сході Франції, а також на Середземноморському узбережжі. Ці регіони й досі залишаються важливими, але підтримка «Національного об’єднання» вже не обмежується ними.
На президентських виборах 2022 року Ле Пен набрала найбільше голосів у понад 20 тисячах комун, тоді як Макрон — менш ніж у 12 тисячах, свідчить аналіз результатів на місцевому рівні. На виборах до Європарламенту 2024 року «Національне об’єднання» вийшло на перше місце вже в понад 90% французьких муніципалітетів, повідомляє Reuters.
Партія помітно наростила підтримку в сільській місцевості, малих і середніх містах — передусім там, де нижчі доходи та рівень освіти, вище безробіття, а дорога до роботи займає більше часу.
У Меланшона своя електоральна географія: великі міста, робітничі передмістя Парижа, окремі райони південного заходу та заморські території. Глюксманн має більшу підтримку серед освічених міських виборців із виразно проєвропейськими поглядами. Філіпп може претендувати на голоси центристів і традиційних правих.
Однак саме Ле Пен серед усіх опозиційних кандидатів має найширшу географію підтримки. Її суперники зберігають міцні позиції в значно вужчих соціальних і регіональних групах.
Явка може вирішити результат виборів
Другий тур президентських виборів 2022 року показав, якою великою залишалася частка виборців, яких не переконав жоден із кандидатів. Понад 13,6 млн зареєстрованих виборців залишилися вдома, а ще 3 млн опустили до урн незаповнені або недійсні бюлетені.
Особливо помітно відрізнялася явка різних вікових груп. У першому турі майже половина виборців віком від 25 до 34 років не прийшла на дільниці. Серед людей віком від 60 до 69 років від голосування утримався лише приблизно кожен восьмий, свідчать дані Ipsos.
Ле Пен мала найбільшу підтримку серед робітників, службовців і виборців, які вважали себе соціально незахищеними. Макрона натомість частіше підтримували керівники, заможні виборці та люди старші за 70 років, йдеться в дослідженні Ipsos щодо другого туру.
Така структура електорату може як завадити Ле Пен, так і допомогти їй. Частина її молодих прихильників і виборців із робітничого середовища рідше бере участь у виборах. Водночас противники Ле Пен теж уже не так охоче підтримують будь-якого кандидата лише тому, що він протистоїть їй у другому турі.
У 2022 році приблизно четверо з десяти виборців Меланшона не віддали дійсного голосу ні за Макрона, ні за Ле Пен у другому турі. Нинішні опитування свідчать, що у 2027 році ліві та центристи будуть ще менш готові підтримати кандидата з іншого політичного табору.
Отже, для перемоги Ле Пен не потрібно, щоб уся Франція перейшла на бік ультраправих. Їй достатньо, щоб опоненти й надалі діяли нарізно, а їхні виборці не захотіли підтримати того, хто протистоятиме їй у другому турі.
Меланшон, Глюксманн і пошуки нового Макрона
Мало хто пам’ятає, наскільки близько Меланшон підійшов до другого туру у 2022 році. Від Ле Пен його відділили лише 421 308 голосів. Навіть незначне зростання явки у великих містах або перехід частини голосів від інших лівих кандидатів могли б вивести до другого туру Макрона й Меланшона.
Розкол серед лівих і досі залишає Меланшону шанс пройти до другого туру. Однак вийти до нього й перемогти — зовсім різні завдання. Меланшона активно підтримують молодь, жителі великих міст і заморських територій Франції, але центристи, помірковані соціал-демократи та традиційні праві рішуче виступають проти нього. За нинішнім опитуванням Elabe щодо другого туру, Ле Пен набрала б приблизно вдвічі більше голосів, ніж Меланшон.
Глюксманн має більше шансів заручитися підтримкою проєвропейських центристів і поміркованих лівих. Однак нині він не має такого вікна можливостей, яке відкрилося перед Макроном у 2017 році.
Макрон вступив у президентські перегони, коли Соціалістична партія вже розпалася, а кампанію кандидата правоцентристів Франсуа Фійона підірвали звинувачення в тому, що члени його родини отримували державні кошти за роботу в парламенті. Макрон зайняв вільну центристську нішу, вийшов до другого туру, а потім скористався значно сильнішим «республіканським фронтом».
Сьогодні такої вільної ніші немає. Меланшон зберігає велику базу прихильників серед лівих. Філіпп лідирує серед центристів, а Атталь бореться за колишній електорат Макрона. Тондельє представляє «зелених», тоді як інші кандидати забирають менші, але потенційно вирішальні частки голосів.
Наразі Філіпп є найсильнішим суперником Ле Пен, оскільки може залучити центристів, поміркованих консерваторів і частину виборців Макрона. Однак на той самий електорат претендує Атталь.
Глюксманн може згуртувати частину лівоцентристських виборців, але спочатку йому потрібно випередити Меланшона, не відштовхнувши тих, чия підтримка знадобиться у другому турі.
Ле Пен уже сформувала коаліцію виборців, достатню для виходу до другого туру. Її суперники тим часом усе ще з’ясовують, хто з них зможе кинути їй виклик.
Наскільки реальна її перемога?
Шанси Ле Пен стати президенткою зараз вищі, ніж будь-коли за всю її політичну кар’єру.
У першому турі вона є беззаперечною лідеркою. Після рішення апеляційного суду Ле Пен знову може балотуватися. Географія підтримки «Національного об’єднання» розширилася, а сили, готові об’єднатися проти неї, значно слабші, ніж у 2002, 2017 чи навіть 2022 році.
Утім, її перемога не визначена наперед. За вісім місяців виборчої кампанії невелика перевага у другому турі може зникнути. Серед прихильників Ле Пен є групи, які традиційно рідше приходять на вибори. Сильний кандидат від поміркованих сил усе ще може об’єднати центристів, поміркованих правих і частину лівих. Крім того, остаточного рішення найвищої судової інстанції Франції щодо оскарження її вироку досі немає.
Головна складність у тому, що помірковані сили мають визначитися з таким кандидатом ще до першого туру, після якого в перегонах залишаться лише двоє.
Тому найважливіще не те, що Ле Пен має близько 35% підтримки, а те, як решта голосів нині розподіляється між Філіппом, Атталем, Глюксманном, Меланшоном, Ретайо, Тондельє та іншими кандидатами.
Якщо до квітня підтримка суперників Ле Пен так і залишиться розпорошеною, «республіканський фронт» може не витримати — не тому, що більшість французів підтримає Ле Пен, а тому, що її противники діятимуть кожен сам за себе.