Чи стане Україна наступною Південною Кореєю або Південним В’єтнамом?

У той час як переговори про припинення вогню набирають обертів, Україна має якнайкраще розіграти складний розклад.

Оскільки мирні переговори між Росією та Україною за підтримки США наближаються до конкретної угоди, варто вивчити історію, щоб розглянути потенційний діапазон довгострокових наслідків російсько-української війни.

Перемир’я на кшталт південнокорейсько-північнокорейського, яке відбулося після війни 1950-1953 років і триває вже 72 роки, є, мабуть, найбільш обговорюваним і найоптимальнішим варіантом для України. На відміну від миру, перемир’я не передбачає жодних територіальних поступок де-юре, а означає лише припинення бойових дій.

За умови перемир’я Україна зможе нарешті залучити масштабні прямі іноземні інвестиції, а також заохотити приватні страхові компанії страхувати їх, що знизить вартість капіталу. Базова облікова ставка в Україні наразі становить 15,5%, що на цілий відсотковий пункт вище, ніж 6 березня, і є третім поспіль підвищенням облікової ставки Національним банком України. Порівняйте її зі ставкою за депозитними операціями Європейського центрального банку на рівні 2,5% або зі ставкою по федеральних фондах США на рівні 4,25%-4,5%.

Післявоєнне перетворення Південної Кореї з однієї з найбідніших країн світу на економічну потугу часто називають «Дивом на річці Хан».

Завдяки стратегії експортно-орієнтованої індустріалізації, значним інвестиціям в освіту та охорону здоров’я, стимулюванню інновацій та створенню потужної армії (500 000 військовослужбовців строкової служби та 3,1 млн резервістів) Південна Корея досягла одного з найвищих показників ВВП на душу населення у світі (за оцінками, 36 131 долар США у 2024 році, випередивши Саудівську Аравію та Японію), більш ніж подвоїла кількість населення з 20,3 млн до 51,8 млн осіб, а також підвищила середню очікувану тривалість життя населення до 83,8 років.

Незважаючи на деякі невдачі, Південна Корея - це історія успіху.

Інший кінець спектру - це Південний В’єтнам, якого більше не існує.

Після здобуття незалежності від Франції у 1954 році В’єтнам був розділений на дві частини, причому СРСР і Китай підтримали Північ (Демократичну Республіку В’єтнам), яка майже одразу вторглася на територію Півдня (Республіку В’єтнам), підтримувану Францією, а потім США.

В’єтнамська війна тривала цілих 20 років, з 1955 по 1975 рік, забрала до 3,5 мільйонів життів і закінчилася нищівною поразкою Південного В’єтнаму.

У 1968 році Північний В’єтнам і Південний В’єтнам розпочали мирні переговори в Парижі, які завершилися підписанням Паризьких мирних угод 1973 року.

Угода передбачала, серед іншого, виведення всіх американських і союзних військ протягом 60 днів, заборону на подальше введення військового персоналу до Південного В’єтнаму і створення «Міжнародної комісії з контролю і нагляду» (у складі Канади, Угорщини, Індонезії та Польщі) для реалізації режиму припинення вогню.

За цим відбулося скорочення військової та економічної допомоги Південному В’єтнаму від США.

30 березня 1975 року газета «Нью-Йорк Таймс» опублікувала статтю «Розлючені південнов’єтнамці звинувачують Вашингтон у зраді», в якій детально виклала три аргументи, що викликали гнів південнов’єтнамців.

«Перший полягає в тому, що американці заохочували боротьбу проти північних в’єтнамців, тренували армію, а тепер не в змозі в значній мірі допомогти армії економічно, оскільки вона стикається з найсерйознішою кризою війни.

Другий аргумент у тому, що держсекретар Кіссінджер тиснув на уряд Сайгона, щоб той підписав Паризьку угоду про припинення вогню 1973 року, забезпечивши таким чином виведення американських військ, але тепер «не в змозі» допомогти в’єтнамцям перед обличчям комуністичних нападів.

Третій аргумент у тому, що скорочення американської допомоги і незацікавленість США мали ключовий вплив на стратегію північних в’єтнамців, які розпочали свій наступ».

Сайгон, столиця Південного В’єтнаму, впав рівно через місяць, 30 квітня 1975 року.

Історія ніколи не повторюється з точністю до літери, та і ситуація в Україні відрізняється від Південного В’єтнаму чи Південної Кореї.

Однак «ті, хто не пам’ятає минулого, приречені на його повторення».

Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.