Вже багато сказано й написано про грандіозну операцію Служби безпеки України (СБУ). Ніколи раніше, принаймні від часу Перл-Харбора, не проводилася така операція як за способом дії, так і за ступенем руйнування.
Українські дрони уразили 1 російський військовий літак, повністю знищивши деякі з них, у тому числі кілька стратегічних бомбардувальників, які Москва вже не зможе відновити. Було знищено 34% російських стратегічних бомбардувальників – фактично, 10-30% російських повітряних сил ядерного стримування, і це безпрецедентно.
Можна з упевненістю сказати, що сьогодні жодна розвідувальна служба не здатна провести операцію такого масштабу – одночасно завдати удару по чотирьох авіабазах у такому глибокому тилу ворога.
Навіть Моссад, МІ-6 чи ЦРУ не здатні продемонструвати таку винахідливість і витримку, яку продемонструвала СБУ, завізши дрони в саму Росію і убезпечивши тих, хто провів цю операцію.
У будь-якому разі, жодна з вищезазначених західних служб ніколи не намагалася провести таку операцію проти Росії – ані таким, ані іншим способом, і цей факт говорить сам за себе.
Ця операція, про яку українці надали численні подробиці є зброєю масової комунікації як для союзників, так і для російського населення і ще довго буде вивчатися як підручник.
Якщо врахувати роль цих бомбардувальників у запуску крилатих ракет і керованих авіабомб, які били по лікарнях, школах, дитячих майданчиках, ринках і житлових будинках в Україні, можна одразу зробити висновок, що ця операція врятувала дуже багато життів, що, безсумнівно, є найважливішим досягненням.
Звичайно, Москва має ще достатньо ресурсів, щоб продовжувати вчиняти ці воєнні злочини та злочини проти людяності, але тепер її потенціал буде частково ослаблений, а виведення з ладу деяких літаючих радарів, зокрема, двох А-50, також зменшив її військово-розвідувальні можливості.
Зі свого боку, я часто підкреслював у своїх двох книгах, численних есе та телепрограмах унікальну технологічну винахідливість українців, яка вселяє в мене оптимізм щодо їхньої остаточної перемоги — чого не можуть зрозуміти ті, хто ніколи не був в Україні після 24 лютого 2022 року (якщо взагалі коли-небудь там був).
Це вже достатньо продемонстрували операції, проведені українцями проти нафтопереробних заводів, нафтобаз і складів боєприпасів, а також проти деяких генералів, винних у незліченних військових злочинах і злочинах проти людяності. Але мушу визнати, що ніколи не думав, що така операція можлива — думаю, що мало хто навіть мріяв про таке.
Чомусь мало говориться про інший момент: за час підготовки цієї операції, що тривала півтора року, не сталося витоку інформації про неї. Це може бути ознакою ліквідації російських шпигунів у СБУ та адміністрації президента, а також інституційної згуртованості України.
Вражає також те, що про неї не знали спецслужби США та інших країн, які могли би зробити все, щоб відрадити українців від такої операції через її надзвичайний характер.
Не буду робити військові висновки – це виходить за межі моєї компетенції. Моя мета – докладно розповісти про стратегічні та політичні наслідки операції «Павутина», яка вже починає формувати майбутню роль України в безпеці континенту — і навіть за його межами.
Втім, я не впевнений, що «союзники» повністю засвоїли стратегічні уроки, які так майстерно дали українці, і це може мати для них драматичні наслідки. Як показала «Павутина», сама їхня військово-стратегічна доктрина потребує переосмислення. Це – нагальна необхідність.
Передрук з блогу автора Tenzer Strategics. Оригінал див. тут.
Погляди, висловлені в цій статті, є поглядами автора і не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.