Коли цього літа Рон Марк приїхав в Україну, Київ саме атакували 550 дронів. Але він не ховався. Колишній міністр оборони Нової Зеландії і нинішній мер міста Картертон був там, де обіцяв, серед людей, на передовій, виконуючи обіцянку, яку дав ще у 2022 році, коли Росія почала повномасштабне вторгнення.
Присутність Марка в Україні неофіційна. Він не з урядової делегації. Ця поїздка, як і попередні, цілком приватна і за власні кошти. Вона навіть суперечить офіційній позиції уряду Нової Зеландії, який досі забороняє своїм громадянам їздити до України. Але для Рона Марка відповідь проста.
Що я тут роблю? Просто тримаю слово, приїхати в Україну і показати підтримку особисто, на місці
Його історія з цією війною почалася з телефонного дзвінка. У березні 2022 року пастор Овен Помана з організації Humanity Ukraine NZ подзвонив йому з України. Разом із британською благодійною мережею Great Commission Society, вони доставляли їжу і ліки, евакуювали жінок, дітей і старших із зон обстрілів. Але їм катастрофічно не вистачало транспорту, шукали 10 автобусів для евакуації з оточеного Маріуполя.
Марк одразу включився. Зв’язався з українськими дипломатами у Веллінгтоні і Сінгапурі, говорив із парламентарями Нової Зеландії, України та Румунії, звертався до бізнесменів, але автобуси так і не знайшли.
Я не зміг їм допомогти, каже він. Це мене дуже зачепило. Тож я вирішив поїхати в Україну сам і побачити все на власні очі
З 8 по 19 травня 2022 року він приєднався до гуманітарної місії, їхав через Дунаївці, Харків, Чернігів, Дніпро, Київ. Допомагав розвантажувати вантажівки, ночував у церквах, розмовляв з біженцями, молився з місцевими пасторами. І всюди бачив одне.
Я не побачив жодного працівника ООН, жодного намету Червоного Хреста. Ніхто не працював всередині України. Усі міжнародні організації діяли лише за кордоном
Повернувшись додому, він став голосом України в новозеландських медіа. А в липні знову приїхав в Україну як офіційний посол GCS, зустрічався з військовими, посадовцями, підписував меморандум про співпрацю між GCS та урядом України.
Від початку війни десятки новозеландців приїхали в Україну, незважаючи на заборону уряду. Хтось мав бойовий досвід, хтось ні. Хтось залишився, хтось загинув.
Для багатьох Марк став важливим зв’язковим.
Деяких я зустрів тут, в Україні. Інших мені передали батьки, які не знали, до кого звертатися. Хтось сам подзвонив. Декого ми просто знаходили на фронті. Більшість закохуються в Україну. Для багатьох це поїздка в один кінець
Його підтримка неофіційна, але життєво важлива, дзвінки, переписки, відеозв’язок, моральна підтримка.
Зазвичай з першої до третьої ночі, три-чотири рази на тиждень, я приймаю дзвінки від солдатів. Просто говоримо, сміємося, іноді плачемо
Їхня країна не підтримує їхню участь у війні. Вони не мають доступу до державної підтримки, ні психологічної, ні медичної. Дехто вже загинув. І мені доводиться спілкуватися з родинами, допомагати з похоронами, працювати з медіа
Цього літа Рон Марк знову приїхав до України, не з GCS, не з офіційною делегацією. Взяв відпустку, щоб виконати свою обіцянку.
Він відвідав реабілітаційний центр Way to Health у Дніпрі, поспілкувався з командою Superhumans Ukraine, зустрівся з новозеландськими лікарями, які рятують життя військовим на передовій, докторкою Дженні Б, колишньою бойовою медикинею, і доктором Ніколасом Самуелсом, хірургом.
Особливо зворушливою була зустріч із молоддю з New Generation Church, яка доставляла гуманітарну допомогу на фронт, евакуювала людей і зазнала втрат.
Вони втратили чотири-п’ять мікроавтобусів. Семеро молодих загинули або були поранені. Але вони продовжують працювати
Рон Марк за свою кар’єру встиг побувати десантником в Омані, міністром оборони, парламентським лідером і мером. Він реформував систему підтримки ветеранів у Новій Зеландії і отримав нагороди від Оману, ООН і Нової Зеландії. Він нащадок дев’яти маорійських племен, вихований у прийомних сім’ях, колишній воїн, що став політиком.
І зараз, на восьмому десятку життя, він знову на передовій, без зброї, але з досвідом, репутацією і голосом, якому довіряють.
Це не про славу і не про політику. Це про те, що робиш, коли не можеш спокійно дивитися на несправедливість
У часи, коли дипломатія мовчить, а міжнародні організації діють повільно, такі люди, як Рон Марк, стають моральним орієнтиром.
Для мене це вже не просто війна. Це спільна боротьба разом з тими, кого вважаю друзями. Я тут, бо не можу бути ніде більше