Коли президент Володимир Зеленський і делегація європейських лідерів сьогодні заходять до Білого дому, вони опиняються під важкою тінню катастрофічного саміту Трампа і Путіна на Алясці. Те, що мало б стати демонстрацією рішучості США, натомість перетворилося на геополітичний подарунок Москві.
Дональд Трамп, замість того, щоб протистояти Володимиру Путіну, схоже, повністю прийняв кремлівський наратив, натякаючи на територіальні «обміни», які приречуть понад 200 000 українців на те, що багато хто називає «пеклом на землі», в обмін на нечітко сформульовані гарантії безпеки.
Це не мирний план. Це отруйна пігулка. І Зеленський має рацію, що привіз із собою не лише союзників, але й величезну дозу скептицизму.
Українці, як ніхто інший, знають ціну паперових обіцянок. За Будапештським меморандумом 1994 року Україна віддала третій за величиною ядерний арсенал у світі в обмін на «гарантії безпеки» від США, Великої Британії та Росії. Ці гарантії виявилися нікчемними, коли Москва вторглася до Криму в 2014 році, а потім знову розпочала повномасштабний напад у 2022 році. Будь-яка угода, яка сьогодні пропонує обмін території на хиткі обіцянки, ризикує повторити цю зраду.
Нагальна потреба у мирі не викликає сумнівів. Після понад трьох років повномасштабної війни Україна виснажена. Майже в кожній родині є загиблі або поранені. Тягар для суспільства, економіки та потенційних інвестицій є величезним. Українці відчайдушно хочуть, щоб війна закінчилася. Але є червоні лінії. Здача суверенної території Росії — це не мир, це капітуляція.
Європейські лідери також прибувають до Вашингтона з важким тягарем: почуттям провини. Вони знають, що якби надали Україні зброю, якої вона потребувала від самого початку, — танки, ракети, боєприпаси, — поле бою сьогодні могло б виглядати зовсім інакше. Натомість військова допомога затримувалася, надходила по краплі місяцями, в той час як Росія окопувалася. Із санкціями була та сама історія. Європейському Союзу знадобилося більше трьох років, щоб ухвалити свій 18-й пакет санкцій. Чому найжорсткіші заходи не були застосовані негайно, коли вони могли б мати максимальний ефект?
А ще є нагальне питання про заморожені російські активи. Майже 300 мільярдів євро лежать без діла у західних столицях — гроші, які можна і потрібно спрямувати в Україну зараз, як на озброєння, так і на відновлення. Чому європейські лідери стримуються? Українці це помічають. І росіяни теж.
На кону стоїть більше, ніж просто Україна. Як нещодавно попередив один військовий аналітик, якщо Європа не зміцнить свою оборону і не підтримає Україну, Росія зможе напасти на країну НАТО протягом трьох років. Це не поширення паніки. Це твереза оцінка того, до чого може призвести ця війна, якщо стримування не спрацює.
І не забуваймо про те, що Росія робить прямо зараз. Навіть попри розмови про «мирні угоди», Кремль продовжує повітряний терор. Лише за останні 24 години ракети та безпілотники завдали ударів по Харкову, Запоріжжю та Одесі, внаслідок чого загинуло щонайменше десять людей і десятки отримали поранення. Це не дії партнера, з яким можна вести переговори і якому можна довіряти. Це злочини держави, яка процвітає на жорстокості та безкарності.
Для Зеленського та його європейських колег посил у Вашингтоні має бути чітким: Україна готова боротися за мир, але не здаватися заради нього. Будь-яка домовленість, яка заохочує агресію або стирає суверенні кордони, створить катастрофічний прецедент — не лише для України, але й для кожної країни, вразливої перед авторитарними сусідами.
Трамп може розглядати швидку угоду як політичну перемогу — і як трамплін до Нобелівської премії миру. Путін може побачити в цьому підтвердження своєї правоти. Але для українців, які вже одного разу зазнали зради в рамках Будапештського меморандуму, ціна ще одного «фальшивого миру» була б нестерпною.
Завдання Зеленського сьогодні — нагадати світові, що мир, побудований на поступках воєнному злочинцю, — це не мир, а запрошення до подальшої війни. А для Європи завдання полягає в тому, щоб подолати власну нерішучість і діяти згуртовано, швидко і рішуче.
Україна не може дозволити, щоб її зрадили знову. Так само, як і Європа.
Погляди автора статті не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.