Тут є все – кров, змови, злочини, приховування, недоторканні багатії та їхні друзі на високих посадах. Це могло би бути сюжетом напруженого трилера, якби його вирішив написати талановитий автор.
Або це могло би бути просто стереотипом поверхневої теорії змови, яка роками мусується в Інтернеті як вицвіла, подерта ганчірка, поки хтось у сотий раз не спробує її випрати, випрасувати й представити як сенсаційне відкриття.
Немає жодного інтернет-користувача, який хоча б раз не був обдурений фейковими історіями, які ніколи не мали сприятливішого середовища для розквіту, ніж в інтернет-просторі. Серед них і я. Але є люди, з якими цього не повинно траплятися – професіонали, які заробляють на життя тим, що блокують фейкові історії та повідомляють правду.
Нещодавно президент Сербії Александар Вучич оголосив про позови на мільйони доларів проти кількох великих європейських ЗМІ, переважно британських, які пов’язували його з нібито «людським сафарі» в Сараєво на початку 1990-х років, яке тоді було в облозі сербських військ.
Сьогодні Вучич, який роками категорично заперечував свою участь у бойових діях Сербії проти обложеного Сараєва, звинувачує провідні європейські ЗМІ більш енергійно, ніж будь-коли, і зазначає, що це буде його перший позов до суду на будь-яке ЗМІ.
Дійсно, чому знову з’являється ніколи не підтверджена і завжди переконливо спростована історія про молодого Вучича зі зброєю в горах над обложеним Сараєво? І звідки взялася його найсильніша реакція? Відповідь лежить у зміненому контексті, в якому повторне використання цієї «справи» може дати інший результат для тих, хто зацікавлений у її успіху.
Що робить цю ситуацію особливо придатною для маніпуляцій, так це очікування, що аудиторія охочіше повірить у драматичний міф, ніж у нудні факти. Достатньо витягнути старі елементи з минулого, пов’язати речі, які ніколи не мали жодного зв’язку, і створити історію, яка здається відкриттям, але насправді служить димовою завісою.
Саме в такому середовищі найлегше створювати конструкції, призначені не для того, щоб переконувати, а щоб провокувати.
Опоненти Вучича в Сербії, безумовно, зацікавлені в тому, щоб дискредитувати й послабити його, враховуючи, що вони вже рік протестують на вулицях проти нього і його уряду.
Але навіть вони з презирством відкидають повторювані чутки про сербського президента, які підхопили такі видання, як The Guardian, Daily Mail і The Telegraph.
«Божевільні звинувачення проти людини, яка зрештою має відповісти на цілу низку вагомих звинувачень, завжди слугують для того, щоб словесно підбадьорити регіональних авантюристів, «журналістів» та активістів. І щоб він хоча б раз мав рацію», – пише ліберальний белградський тижневик Vreme, який рішуче виступає проти Вучича.
Є ще хтось, хто щиро зацікавлений у якнайшвидшій і найбільшій дискредитації Вучича і хто, на відміну від сербської опозиції, дійсно має всі можливості для проведення такої операції: Кремль.
Стара російська гра
Суть операцій Кремля полягає не в тому, щоб запропонувати правдоподібну історію, а в тому, щоб створити атмосферу, в якій навіть абсолютно неймовірна конструкція стає предметом обговорення.
Москва ніколи не намагається нічого доводити. Натомість вона прагне наповнити публічний простір сумнівами, засмітити його настільки, що більше ніхто не наважиться відокремити правду від брехні. Коли все релятивізується, домінує найгучніша версія. Коли простір розмитий, саме звинувачення стає достатнім доказом. Це техніка, яку Москва використовує роками, щоб компенсувати втрату впливу шляхом створення хаосу.
У цьому контексті й слід розуміти роль Росії.
Кремль найнебезпечніший, коли програє, оскільки переходить від інструментів влади до інструментів хаосу. Це моменти, коли Москва не намагається формувати наратив, а руйнує ґрунт, на якому в першу чергу створюються наративи. Коли інсинуація повторюється достатню кількість разів, всі починають мати справу з інсинуацією, а не з фактом.
Ці старомодні російські таємні операції сьогодні працюють так само добре, як і п’ятдесят років тому.
Наразі Москва втрачає свій останній і найважливіший важіль впливу в найбільшій країні Балкан. Під тиском санкцій США власність сербської нафтової компанії NIS, яка майже 20 років слугувала головним фінансовим і логістичним центром для підтримки антизахідних операцій Росії в Сербії та на Балканах, безповоротно вислизає з її рук.
Стикнувшись із втратою своєї головної опори в Сербії в такий поворотний момент, Москва намагається завдати якомога більше шкоди під час відступу. І центральним елементом цієї деструктивної стратегії є дискредитація Вучича – ключової політичної фігури в Сербії.
Тож спробуймо реконструювати можливий розвиток цієї нової російської стратегії проти сербського президента, подібно до складання профілю підозрюваного в трилері.
Важливо розуміти, що подача старих злочинів під новими назвами є стандартною практикою в російській оперативній діяльності. Мета не в тому, щоб уразити конкретну ціль, а в тому, щоб випустити отруту, яка поширюється незалежно від її носіїв. У таких кампаніях Москва покладається на повільність інституцій та легковажність ЗМІ, які часто публікують історії, що відповідають стереотипам, навіть якщо вони не мають під собою елементарного фактажу. Це створює середовище, в якому брехня завжди випереджає правду.
Контекст для поширення дискредитуючої історії вже дуже сприятливий. У п’ятницю виповнилося 30 років з дня підписання Дейтонської мирної угоди, яка поклала кінець чотирирічній кровопролитній війні в Боснії. В результаті європейські ЗМІ знову пробудили інтерес своєї аудиторії до дещо забутої Боснії, що робить будь-який «апдейт» на цій основі досить ефективним.
За кілька днів до 30-ї річниці закінчення війни італійський журналіст попросив прокуратуру Мілана розслідувати «людське сафарі», під час якого багаті й кровожерливі екстремісти платили великі суми грошей сербській армії за дозвіл стріляти в цивільних мешканців боснійської столиці з навколишніх гір.
Однак це ще далеко не означає причетність Вучича. Домаґой Марґетич, хорват, якого британські ЗМІ (Daily Mail) представляють як журналіста-розслідувача, але який на Балканах відомий як ненадійний маніпулятор і прихильник теорій змови, намагався пов’язати боснійські злочини з сербським президентом. Ця постать, відома на маловідомих, надзвичайно проросійських сербських інтернет-каналах, приєдналася до «судового процесу» в Мілані, втягнувши Вучича в дуже непевну історію про «людське сафарі».
Чому б це не могло бути хоча б хорошим початком для дискредитації сербського президента в той час, коли найбільші економічні (а тим більше політичні) пропагандистські та розвідувальні інвестиції Росії в Сербії постійно вислизають з-під контролю Москви?
Паралелі
Така схема накладання однієї фейкової історії на іншу, однієї фальшивої розповіді на іншу, є російською спеціалізацією, хоча досі вона не була запатентована в Сербії.
Американський Ленсінгський інститут дослідив паралелі між Сербією та Вірменією і виявив багато схожого у схемі дій Росії проти лідерів, які демонструють ознаки відходу від Росії.
Москва вживає подібних заходів проти прем’єр-міністра Вірменії Пашиняна і президента Сербії Вучича, щоб перешкодити їхній політиці дистанціювання від російського впливу і зближення з Європою. Ступінь різниться, але метод той самий, бо для Росії будь-яка автономна лінія зовнішньої політики в її «сфері впливу» – це не нормальна поведінка держави, а зрада, покарання за яку має стати прикладом для інших».
У випадку Пашиняна тригером став його геополітичний поворот від Росії до ЄС; у випадку Вучича — сербський експорт зброї до України, як зазначено в аналізі Ленсінгського інституту «Як Кремль використовує давні воєнні злочини для упокорення сьогоднішніх «нелояльних» союзників».
Зараз режим, який сам скоїв безліч добре задокументованих воєнних злочинів в Україні, проводить кампанію дискредитації на зовсім іншій арені, де втрачає свої історичні позиції та вплив.
Водночас він використовує давні воєнні злочини як «зброю», намагаючись звинуватити нових акторів, які до тих злочинів не мають жодного стосунку. Це нагадує сумнозвісний «фотошоп» 1930-х років, коли з усіх фотографій Йосипа Сталіна видалили обличчя Наркома внутрішніх справ Миколи Єжова. Це ще одна невдала підробка, з якої можна лише глузувати.
Але це не зупинить майстрів обману в Москві. Їх підбадьорюють деякі з найповажніших європейських і британських ЗМІ, які, не проводячи елементарної перевірки, стають на бік доконаних шарлатанів, шахраїв і маніпуляторів, тим самим ковтаючи отруєну страву, приготовану на пропагандистській кухні Москви.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають позиції Kyiv Post.