Історія рясніє думками великих ораторів, державних діячів, генералів, митців та вчених про честь. Однак, якщо б довелося вибрати цитату, яка відображає різницю між особистою славою та честю, то це, мабуть, була би цитата, яку приписують американській письменниці-фантастці Лоїс Макмастер Буджолд.
Буджолд казала: «Репутація — це те, що інші люди знають про вас. Честь — це те, що ви знаєте про себе». А ще вона казала: «Бережіть свою честь. Нехай ваша репутація падає, куди хоче, а ви переживіть цих виродків», але останнє, мабуть, не настільки красномовне, тож пристаньмо на першу цитату.
Напад на Україну багато що розкрив про характер окремих осіб і цілих народів. Війна і захист свободи, як правило, так і роблять. Дійсно, будь-яка криза, в якій є можливість прославитися, стати на бік справедливості, зазвичай розкриває справжні мотиви людей.
Є довгий список національних лідерів, які протягом останніх чотирьох років допомагають захищати Україну й висловлюються на її підтримку. Чи мотивує їх почуття честі та доброчесності, підкріплене принциповим переконанням стояти на боці тих, хто прагне захистити свою свободу? Або ж уся ситуація є виром, з якого можна виловити якусь особисту чи комерційну вигоду?
Президент США Дональд Трамп зробив багато заяв про кількість воєн, які він «владнав». Він багато говорив про Нобелівську премію та своє бажання отримати її. Цілком слушно можна підозрювати, що для нього жорстокі, садистські атаки на енергетичний сектор України напередодні зими – це можливість підштовхнути її до угоди з Росією заради досягнення видимості припинення війни та потенційної можливості отримати премію.
Погрожувати Україні припиненням підтримки як ціною за відмову погодитися на фактичну капітуляцію – це історична помилка як з моральної, так і з практичної точки зору.
Людям ніколи не допомагали в випробуванні мужності та честі блиск і розкіш, що супроводжують міжнародно визнані премії, серед яких і Нобелівська. Нагороди, титули, медалі та почесті танцюють навколо, як міфічні фурії. Втім, у багатьох відношеннях вони є корисною спокусою, якою можна випробувати людей.
Фізик Річард Фейнман, чию думку про почесті та нагороди я поважаю, колись сказав про Нобелівську премію: «Я нічого не знаю про Нобелівську премію. Я не розумію, в чому її суть і що чого варте... Я не люблю почесті... Почесті — це еполети, почесті — це уніформа». Попри свої погляди (але, сподіваємося, саме завдяки ним), він був удостоєний Нобелівської премії, яку прийняв із гідністю, але він був непохитний у своєму впевненні в тому, що премія – в науковій діяльності, а не у визнанні.
Коли слава і гордість вище за почесті
Новий мирний план, який до країв наповнений поступками з боку України і не містить жодних з боку загарбника, має всі ознаки відчайдушної спроби досягти якогось непевного негайного вирішення до Різдва, щоб заявити про завершення війни.
Через чиєсь марнославне прагнення отримати Нобелівську премію миру народ змушують піти на «мирну» угоду. Сподіваймося заради авторитету самих Сполучених Штатів Америки, що це лише підозра. Проте для багатьох це виглядає саме так.
Нова мирна угода нагадує історію Ахілла. Його особисту славу зневажив лідер грецьких військ Агамемнон, який захопив Брісеїду – прекрасну наложницю, що належала Ахіллу як військовий трофей. З думкою про помсту і ображеною гордістю Ахілл вирішує вивести свої війська з битви проти троянців. Результатом стали катастрофічні втрати для грецької армії.
Великий герой «Іліади» Гомера поставив славу і гордість вище честі – свого обов’язку стояти на боці грецьких військ і захищати свій народ, навіть якщо це означало втрату цінних надбань і втрату статусу, яким він хотів би володіти. Ода честі, яку склав Гомер, витримала випробування часом. Ті, хто продають націю заради особистого збагачення, заслуговують на вічну ганьбу.
«І це мине», – як колись зауважили перси про мінливість життя. Вони мали рацію, але спогади про минуле не так легко зникають. Через десятиліття й століття, коли розвіється туман нинішньої війни, всім стане ясно, які люди і народи мали чесноту стояти на боці тих, хто бореться за свою свободу, а які з них – ні.
США небезпечно близькі до того, щоб назавжди закарбувати ганьбу в своїй історії. Зрада України ніколи не буде прощена ні українцями, ні будь-ким, чиї інстинкти лежать у площині свободи. У День гідності та свободи України її вимоги є особливо дратівливими, але вони дали Зеленському можливість ще раз показати світові, що українці не відмовляться від своєї гідності заради винагороди.
Дивно, що за чотири роки США так мало дізналися про Україну та її характер. Коли колишній президент США Джо Байден запропонував Зеленському вивезти його, а той просто відповів, що йому потрібна зброя, а не таксі, будь-хто міг би винести з цього урок.
Майже чотири роки Україна непохитно захищає свою незалежність, але глибину й силу її мужності досі не розуміють у Білому домі.
Президент США повинен взяти до уваги пораду міфічного Агамемнона: «Коли люди діють з честю, врятується більше, ніж загине, але коли вони тікають, не буде ні слави, ні притулку».
Чарльз Кокелл — професор астробіології Единбурзького університету.
Погляди автора статті не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.