Активізація мирних переговорів і різні витоки інформації в ЗМІ свідчать про те, що одним із ключових пунктів переговорів є майбутнє України в міжнародних альянсах.
Останнім часом найбільша увага приділяється Європейському Союзу. Інтеграція України в цей блок прискорилася після 2022 року. Незважаючи на це зближення та реформи, що тривають, скептичні голоси по всій Європі ставлять під сумнів вступ України до Союзу. Це питання також з’являється в контексті мирних планів, що циркулюють у ЗМІ. Але ситуація складна – щоб стати повноправним членом ЄС, потрібно не тільки виконати довгий перелік економічних, законодавчих, екологічних та інших критеріїв, а й мати політичну волю.
З огляду на останні заяви європейських політиків, вступ України до ЄС у найближчому майбутньому може здаватися нереальним. Усім державам-членам, кожна з яких має власні інтереси, важко висловити єдину позицію. Одним із прикладів є опір Бельгії використанню заморожених російських активів на користь України. Легко передбачити, що такі країни, як Угорщина, скажуть тверде «ні», а інші можуть поставити свою згоду в залежність від задоволення власних інтересів.
Політики в Києві часто припускають, що рішення ЄС приймаються переважно в Берліні та Парижі. Це помилкова точка відліку, яка відштовхує інших партнерів. Це було очевидно під час зернової кризи з Польщею, коли українські урядовці намагалися домовитися про експорт і транзит українського зерна до ЄС в обхід польських чиновників. Україна повинна шукати підтримки та підтримувати добрі відносини буквально з кожною країною-членом ЄС. Політичні аргументи й наративи матимуть велике значення, і слід покладатися не виключно на те, що вони правильні чи правдиві, а на формулювання аргументів, які знаходять відгук у партнерів. Політика не завжди стосується фактів, вона часто передбачає спрощення, конфлікт інтересів, наративи та асиметрію влади. Моральні перемоги лише підсолоджують поразку.
Чи можливий вступ України до ЄС?
Навіть якщо сьогодні членство здається недосяжним, політичні обставини можуть швидко змінитися. Може відкритися вікно можливостей, і Україна повинна бути до цього готова, відповідаючи стандартам і вимогам. Громадська та політична воля тут не будуть перешкодою. Українці неодноразово демонстрували своє прагнення приєднатися до західних структур, особливо під час Євромайдану. Зараз це прагнення поділяє вся українська політична еліта. Однак тут ключове слово – «зараз».
Не можна відкидати сценарій, за якого Україна вийде з війни без критичних втрат, але залишиться поза західними структурами. Така ситуація може посилити відчуття, що союзники зрадили Україну. Політики можуть скористатися цим невдоволенням і, дотримуючись логіки «якщо це якось працювало раніше, то спрацює й знову», просувати ізоляціоністську Україну – антиросійську, пов’язану із Заходом, але політично замкнуту.
Подібні емоції можуть виникнути, якщо членство в ЄС виявиться занадто обтяжливим, вимагаючи жертв на національному, економічному або приватному рівні. Це може залишити Україну в підвішеному стані між Сходом і Заходом — внутрішньо конфліктною і політично нестабільною. Такий сценарій вкрай несприятливий і, на жаль, більш імовірний, ніж «грузинський сценарій», за якого номінально прозахідна політична сила приходить до влади, але фактично приймає антизахідні рішення.
Цитата: Політика часто передбачає спрощення, конфлікт інтересів, наративи та асиметрію влади. Моральні перемоги лише підсолоджують поразку.
На щастя, стабілізуючу роль відіграють три актори:
1) Європейський Союз, який, як показали останні події, може ефективно впливати на Київ – наприклад, під час спроби послабити незалежність антикорупційних органів НАБУ та САП у серпні 2025 року.
2) Українське суспільство, яке сильно орієнтоване на Захід.
3) Українська «глибинна держава».
Останню часто недооцінюють або критикують як корумповану чи залежну від олігархів, але це не зовсім точно. Саме «глибинна держава» підтримувала функціонування країни з 2014 року і запобігла її розпаду.
Як не парадоксально, але олігархічна система також зробила свій внесок: олігархи в основному підтримали Україну і надали значні ресурси для підтримки виживання держави, хоча й знали, що втратять вплив і активи. І, знову ж таки, як не парадоксально, все це посилило прозахідний курс України.
Іншим прикладом конструктивної поведінки глибинної держави є ефективна робота таких інституцій, як НАБУ і САП, які користуються підтримкою громадськості.
Приклад Польщі: від «забудьте про це» до повноправного членства
Шлях Польщі до НАТО ілюструє, як можуть змінюватися політичні декларації та обставини. Польща приєдналася до Альянсу в 1999 році, за 10 років після демократичної трансформації. Хоча Польща не була у стані війни, а Росія була ослаблена після розпаду СРСР, у середині 1990-х років вступ до Альянсу все одно був далеко не очевидним процесом. Ще за п’ять-шість років до вступу польським дипломатам у Вашингтоні казали: «Забудьте про це».
На початку 1990-х років Польща також пройшла болісні економічні реформи, які частково контролювалися Міжнародним валютним фондом. Приклад Польщі показує, що в довгостроковій перспективі багато чого можливо, але за умови послідовних зусиль, заснованих на широкому політичному та суспільному консенсусі.
Важливо також пам’ятати, що на заваді членству України можуть стати європейські договори або необхідність їх зміни. Численні непередбачувані події також можуть створити нові можливості. Сам процес вступу може розвиватися несподіваним чином: він може бути частковим, гібридним або без участі в певних структурах, таких як Шенгенська зона.
Деякі держави, наприклад Болгарія, приєдналися до Шенгенської зони лише в 2025 році. Болгарія теж мала політичну нестабільність і корупцію, проте членство в ЄС мало стабілізуючий ефект. Знову ж таки, політична воля має вирішальне значення і відкриває простір для української дипломатії.
Довгий шлях вже позаду, попереду — складне, але реальне завдання
Україна вже пройшла довгий шлях, і її мета — хоч і складна — не є недосяжною. Те, що сьогодні здається нереальним, може виглядати зовсім інакше за два роки, оскільки реальність стає все більш непередбачуваною. Важливо продовжувати реформи, дотримуватися стратегічного курсу і чекати на відкриття вікна можливостей. Варто також пам’ятати, що в інтересах як ЄС, так і його держав-членів, для України набагато краще інтегруватися в ЄС під механізмами нагляду Брюсселя, ніж залишатися нестабільною державою.
Погляди автора статті не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.