Зимового ранку в Міссісазі, поблизу жвавого аеропорту Торонто, Джасвіндер Сінґх пов’язав коричневий тюрбан і вбрався так, як личить для такого дня. Поруч була його дружина, Аша Каур Сінґх — стримана, схвильована й сповнена гідності. Разом вони вирушили на захід у Торонто — на церемонію публічного вшанування пам’яті їхнього загиблого сина.
Тридцятирічний Мандіп Сінґх, канадський сикх індійського походження, загинув 27 жовтня 2024 року, воюючи за Україну як доброволець. Конґрес Українців Канади та Союз Українських Канадійських Ветеранів посмертно нагородили його Українською Канадською Жертовною Медаллю під час урочистої церемонії, що відбулася 4 грудня 2025 року в Торонто. У своїй офіційній заяві Міністерство закордонних справ Канади повідомило, що від початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року йому відомо про загибель 26 канадців в Україні.
Генеральний консул України в Торонто Олег Ніколенко був присутній на церемонії та зазначив, що до початку волонтерської служби Мандіп не мав жодних зв’язків з Україною. «Мандіп відгукнувся на терміновий заклик про допомогу й приніс найвищу жертву, щоб український народ міг жити у свободі», — написав Ніколенко у дописі на Facebook.
Голова комітету Української Канадської Жертовної Медалі Тарас Яцків повідомив, що на сьогодні цією відзнакою нагородили 14 канадських героїв, і Мандіп Сінґх єдиний серед них є канадцем-сикхом. «Ми в неоплатному боргу перед ними — і подбаємо про те, щоб їхню жертву пам’ятали завжди. Вічна їм пам’ять», — йдеться в письмовій заяві Яцківа для Kyiv Post.
Сінґх і Каур, попри глибоку втрату, зберігають надзвичайну гордість за внесок свого сина в допомогу іншим. «Жертовна медаль — це визнання жертви мого сина. Я рада, що його вчинок отримав таке вшанування», — сказала Каур. «Він пішов на рідкісну жертву заради гуманітарної справи. Для нього всі були рівні — він ніколи нікого не дискримінував», — додала вона.
Нетипова історія воїна
Мандіп Сінґх не мав ні родинних, ні історичних зв’язків з Україною, так само як і будь-якої особистої історії чи сімейних коренів у Європі. Через це його історія — нетипова й майже не набула розголосу. Що спонукало молодого канадського сикха подолати тисячі кілометрів, щоб воювати — і зрештою загинути — за чужу для нього країну?
Сикхізм є п’ятою за чисельністю релігією у світі й налічує майже 30 мільйонів послідовників. Хоча близько 90 відсотків сикхів проживають в Індії, у Канаді мешкає приблизно 800 тисяч сикхів — це друга за чисельністю громада за межами Індійського субконтиненту.
Родина вважає, що Мандіпа глибоко надихав сикхський принцип сева — безкорисливе служіння людству без очікування винагороди чи визнання. «Мандіп був глибоко натхненний севою і добре знав сикхських гуру та їхні вчення», — сказала Каур.
Гаріндер Сінґх, старший науковий співробітник розташованого у США Sikh Research Institute, описує сикхське проголошення Ік Онкар — Єдиної творчої та всепроникної сили — як парадигму єдності світу. ««Цей життєвий досвід спонукає сикхів ставати на бік народів і націй, голос яких недостатньо представлений, поєднуючи в дії любов і справедливість», — сказав Сінґх, пояснюючи, що мотивує сикхів боротися за інших.
Історія іммігрантів
Історія родини Сінґхів і Каур відображає шлях, знайомий багатьом іммігрантам. У 2004 році вони переїхали з Мумбаї — фінансової столиці Індії — до міста Брамптон у провінції Онтаріо, де більшість населення становлять вихідці з Південної Азії.
Починаючи все з нуля в «країні кленів», 65-річний Сінґх, дизайнер інтер’єрів, і Каур, бухгалтерка, збудували нове життя для себе та двох синів. «Мандіпу Сінґху тоді було 12 років, — згадує Сінґх. — Він пішов до школи в Брамптоні й зростав у багатокультурному середовищі».
Вже з перших років Мандіп виявляв риси, які згодом визначили його життєвий шлях. «Мій син був дисциплінованим, гуманним, регулярно здавав кров, завжди був готовий допомогти й умів організувати себе», — з очевидною гордістю розповів Сінґх.
Після закінчення школи Мандіп навчався на детектива, а також служив у Канадській армії як резервіст. «Я питав його: “Навіщо ти хочеш іти до армії?” — пригадує Сінґх. — А він відповідав, що його надихають військова форма й дисципліна».
Материнський біль
Джасвіндер Сінґх розповідає про надзвичайно близький зв’язок сина зі своєю матір’ю, Ашею Каур. Саме з нею він радився перед тим, як ухвалювати важливі рішення. Каур згадує, що Мандіп прийняв рішення поїхати до України за п’ять–шість місяців до свого фактичного від’їзду 29 грудня 2023 року. «Мандіп завжди казав, що якщо його життя може комусь допомогти, цього для нього буде достатньо», — сказала Каур.
Коли Мандіпу Сінґху виповнилося 30 років, батьки вже почали замислюватися про його одруження — традиційний етап у їхній культурі. Однак рішення сина стало для них несподіванкою. Під час святкування дня народження з друзями, яке відбулося із запізненням 27 грудня 2023 року, Мандіп оголосив про свої плани. «Він повідомив мені, що їде до України заради благородної справи», — розповіла Каур. «Він поїхав через Польщу й у січні 2024 року зрештою дістався України».
Каур згадує, що після тієї вечірки друг Мандіпа намагався переконати його змінити рішення, але він залишився непохитним. Свою позицію Мандіп пояснив просто й водночас переконливо. «Він сказав нам, що в Україні гостро потрібна допомога. Там воюють літні люди, а він був достатньо молодим, щоб зробити свій внесок, і твердо стояв на своєму», — розповіла Каур.У квітні 2024 року Мандіп на два тижні повернувся до Канади, після чого вирушив у своє друге відрядження до України. Остання розмова Каур із сином відбулася 24 жовтня 2024 року — напередодні його виходу на завдання. «Він сказав мені, що це його остання поїздка і що він скоро повернеться», — сказала вона, ледве стримуючи сльози. «Ми й гадки не мали, що це будуть його останні слова до нас — він так і не повернувся».
Трагічна звістка
29 жовтня 2024 року робочий день Аші Каур у її офісі в Канаді починався як звичайно. Потім задзвонив телефон. На зв’язку був близький друг Мандіпа, і його слова вмить зруйнували її світ. «Друг Мандіпа повідомив мені, що в нього стріляли й він зазнав критичного вогнепального поранення. Він загинув на місці», — емоційно розповідає Каур.
Каур одразу поїхала на фабрику до чоловіка, щоб повідомити трагічні новини. Вони дізналися, що їхній син насправді загинув двома днями раніше — 27 жовтня 2024 року, а сповіщення надійшло із затримкою. «Ми повернулися додому й просто сиділи мовчки», — розповіла Каур. «Це був надзвичайно важкий час. Мій син зробив щось виняткове, але порожнечу, яку він залишив, уже ніколи не заповнити».
Після цього родині довелося пройти через складні бюрократичні процедури, щоб повернути тіло сина до Канади й провести поховальні обряди відповідно до сикхської традиції. Цей процес виявився надзвичайно непростим.
За словами Сінґха і Каур, після того як влада знайшла останки Мандіпа, було проведено ДНК-експертизу та виконано низку адміністративних формальностей. Уся процедура репатріації тривала близько п’яти місяців. «Це було нелегко, але за підтримки Global Affairs Canada, Інтернаціонального легіону та Червоного Хреста ми змогли провести фінальні обряди для нашого сина 13 квітня 2025 року. Цей день припав на Вайсакхі — святковий день для сикхів», — сказала Каур.
Сикхи в обороні України
Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Внесок Мандіпа Сінґха — один із небагатьох прикладів участі сикхів у захисті України. У письмовій заяві Головне управління комунікацій Збройних сил України повідомило (???), що сикхи з різних країн світу беруть участь у війні на боці України, хоча їхня кількість не є значною.
«Їхня участь проявляється як у безпосередніх бойових діях, так і в гуманітарній діяльності», — йдеться в заяві ЗСУ. «В Україні також трапляються поодинокі випадки, коли місцеві громадяни приймають сикхізм. Зокрема, добре відома історія українського сикха Харчаран Сінґха Хальси, який узяв до рук зброю, щоб захищати країну».
У заяві також наголошується на винятковій активності сикхської громади в гуманітарній сфері. «Такі організації, як Khalsa Aid і United Sikhs, розгорнули масштабні гуманітарні операції на кордонах України та безпосередньо в зоні бойових дій. У межах традиції ланґару сикхи організували безкоштовні громадські кухні для українських біженців і людей, які постраждали від війни, надаючи їжу й прихисток тисячам — незалежно від їхньої релігії».
«Станом на кінець 2025 року відомо про окремих представників сикхської громади — як з Індії, так і з діаспори у Великій Британії, Канаді та США — які приєдналися до Інтернаціонального легіону. Для багатьох сикхських воїнів захист справедливості й допомога вразливим є невід’ємною частиною їхнього релігійного кодексу честі», — йдеться в заяві ЗСУ.
Водночас у ЗСУ звернули увагу й на ускладнення. «Наприкінці 2025 року ситуація з громадянами Індії — зокрема сикхами з Пенджабу — ускладнилася, оскільки Росія масово обманом вербувала їх до своєї армії», — йдеться у письмовій заяві Головного управління комунікацій Збройних сил України.
У заяві також зазначається, що світова сикхська громада активно закликає своїх членів не їхати до Російської Федерації, щоб не стати «гарматним м’ясом», і натомість заохочує тих, хто хоче допомогти Україні, робити це через волонтерство або професійну службу в Інтернаціональному легіоні. «На відміну від сикхів, деякі інші громадяни Індії вирішили стати на бік країни-агресора та приєдналися до російських сил у війні проти України», — йдеться в заяві.
За даними Міністерства закордонних справ Індії, станом на грудень 2025 року офіційно підтверджено вербування понад 200 громадян Індії до лав російських сил для участі у війні проти України. Серед них загинули приблизно 26–28 осіб, ще семеро вважаються зниклими безвісти. «Завдяки зусиллям уряду Індії 119 осіб було достроково звільнено зі служби та повернуто додому. Близько 50 громадян Індії досі залишаються в армії агресора», — йдеться в заяві ЗСУ.
З поклику совісті
Він відмовився від комфорту рідної країни, кар’єри в канадській залізничній галузі та родинного тепла, щоб воювати за людей у далекій, незнайомій країні.
Сінґх і Каур — іммігранти, які пожертвували власним комфортом, аби збудувати краще життя для своїх дітей, — тепер намагаються осмислити найвищу жертву, яку приніс їхній син. Не заради слави, а заради фундаментального сикхського принципу — протистояти гнобленню всюди, де воно існує. «Наш син був гуманним, дисциплінованим і завжди готовим допомогти», — знову й знову повторюють Сінґх і Каур.