Коли цього тижня Володимир Зеленський присвоїв елітному підрозділу ЗСУ почесне найменування «імені Героїв УПА», це викликало негайну реакцію в Польщі. Президент Кароль Навроцький у відповідь закликав позбавити Зеленського найвищої державної нагороди Польщі, перетворивши тривалий історичний спір на новий дипломатичний конфлікт між двома найближчими європейськими партнерами часів війни.
Суперечка точиться навколо спадщини Української повстанської армії (УПА) — націоналістичного угруповання, місце якого в суспільній пам’яті в обох країнах не могло би бути більш різним.
В Україні УПА широко асоціюється з боротьбою за незалежність та опором радянській владі, тоді як у Польщі її пам’ятають насамперед за масові вбивства польських цивільних на Волині та у Східній Галичині під час Другої світової війни — злочини, які польський парламент визнав геноцидом.
Ця розбіжність допомагає пояснити, чому останній спір викликав таку сильну реакцію в усьому польському політичному спектрі, а не лише в передбачуваних колах. Навроцький засудив це рішення, але критика лунала й від діячів із дуже різним політичним минулим, що підкреслює, наскільки чутливим залишається це питання в Польщі.
Загальне обурення
Колишній прем’єр-міністр Лешек Міллер, ветеран посткомуністичної лівиці, стверджував, що вшанування УПА можна порівняти з тим, якби Німеччина назвала військову частину на честь «Айнзацгруп» — нацистських мобільних каральних загонів, відповідальних за масові вбивства у Східній Європі.
Колишній польський президент Лех Валенса також висловив обурення, заявивши, що прославлення формувань, пов’язаних із масовими вбивствами на Волині, є неприйнятним і глибоко ображає пам’ять про жертв.
А от Росія з радістю скористається цією ситуацією, оскільки цей спір дає їй три аудиторії та три спеціально підібрані повідомлення. Полякам Москва може сказати, що Україна приймає від Польщі підтримку і водночас вшановує людей, пов’язаних із вбивством польських цивільних. Українцям вона може сказати, що Польща експлуатує історичний біль, щоб принизити Київ під час війни за виживання. Широкій Європі вона може нагадати своє звичне твердження, що український націоналізм залишається нереформованим, і що підтримка Києва означає підтримку держави, побудованої на екстремістських символах.
Націоналістичний поворот Зеленського
Зеленський підписав указ 26 травня, пояснивши, що цей крок спрямований на для відновлення «історичних традицій національної армії» та визнання ролі підрозділу в захисті незалежності України.
Однак це рішення ухвалено на тлі ширших зусиль Адміністрації президента та політичної еліти з метою піднесення націоналістичних символів та історичних постатей, які стали більш помітними в українській воєнній риториці.
Днем раніше Зеленський відвідав перепоховання Андрія Мельника, націоналістичного лідера, чиї останки були репатрійовані з Люксембургу, і сказав присутнім, що Мельник «повернувся в іншу Україну».
Керівництво України формує національний канон воєнного часу, пов’язуючи сучасних захисників із попередніми поколіннями, які боролися за незалежність.
Його останки були перепоховані на Національному військовому меморіалі поруч із солдатами, загиблими у війні з Росією, — цей жест, що пов’язує боротьбу націоналістичного руху за державність із нинішньою боротьбою України за виживання.
Перепоховання є частиною ширших зусиль зі створення національного пантеону — підтримуваного державою канону історичних героїв, покликаного пов’язати попередні покоління, які боролися за незалежність України, з тими, що захищають країну сьогодні.
У сукупності ці кроки свідчать про те, що указ не був поодиноким актом, а частиною ширшої спроби держави вплести націоналістичних діячів і традиції в офіційну історію сучасної України.
Зеленський у найнижчій точці
Ці кроки Зеленський робить у найслабший момент свого президентства під час війни. У листопаді 2025 року українські антикорупційні органи викрили схему відкатів на суму близько 100 мільйонів доларів, пов’язану з державною компанією «Енергоатом», – і це коли українські міста страждали від відключень електроенергії. На тлі скандалу подали у відставку двоє міністрів — міністр енергетики Світлана Гринчук і міністр юстиції Герман Галущенко. Тимур Міндіч, співвласник колишньої телевізійної студії Зеленського «Квартал 95», втік з України за кілька годин до обшуку його помешкання.
28 листопада Андрій Єрмак, керівник Офісу Президента, який не один рік був однією з найвпливовіших фігур у країні, подав у відставку після того, як слідчі обшукали його помешкання в рамках того самого антикорупційного розслідування. Проти Єрмака не висунуто жодних звинувачень.
Після падіння Єрмака президентську канцелярію очолив головний військовий розвідник Кирило Буданов. Особи, які зараз найближчі до президента, переважно походять із середовища безпеки та розвідки, а не з дипломатичного. Націоналістична пам’ять також є найдешевшим інструментом, яким Зеленський досі повністю керує, тоді як бюджет, лінія фронту та розслідування корупції знаходяться поза його досяжністю.
Оскільки Дональд Трамп тиснув на Київ, вимагаючи поступок щодо території та членства в НАТО, а популярний колишній головком ЗСУ Валерій Залужний, який зараз є послом України у Великій Британії і вважається серйозним суперником Зеленського в гіпотетичних післявоєнних президентських перегонах, прийняття воєнного національного канону забезпечує патріотичну легітимність наперед проти будь-яких майбутніх звинувачень у капітуляції.
Зеленський майже напевно усвідомлював, що вшанування УПА викличе сильну реакцію поляків, яким досі болять спогади про Волинську трагедію. Проте він вважав, що серйозних наслідків боятися не варто, адже Навроцький вже й так наклав вето на державну допомогу українським біженцям, виступив проти членства України в НАТО і назвав її вступ до ЄС передчасним.
Оскільки відносини вже були напруженими, політичні витрати від образи Варшави здавалися прийнятними. Зеленський міг також припустити, що переважать суттєві інтереси Польщі. Варшава досі вважає міцні відносини з Україною необхідними для власної безпеки та стримування Росії в регіоні.
Варшава: реакція, сформована всередині країни
Польща вже була налаштована. У лютому голова Інституту національної пам’яті України Олександр Алфьоров, назвав волинську трагедію «міфом», що викликало гнів у всьому польському політичному спектрі.
Коли з’явився новий указ, відповідь з Варшави пролунала швидко і гучно. Навроцький заявив, що на засіданні 8 червня він запропонує Капітулу Ордена Білого Орла — органу, що надає рекомендації щодо найстарішої державної нагороди Польщі — позбавити Зеленського нагороди, яку йому вручив у 2023 році тодішній президент Анджей Дуда.
Він заявив, що Зеленський «дав російській пропаганді багато кисню» і продемонстрував, що Україна, прославляючи «бандитів і вбивць» із УПА, «не готова бути частиною європейської сім’ї».
Для Навроцького ця реакція є як щирою, так і політично корисною. Як колишньому голові польського Інституту національної пам’яті, історична політика та захист польських жертв є центральними елементами його політичної ідентичності, тому його обурення указом Зеленського – це не просто тактичний хід.
Водночас це питання дозволяє йому зміцнити свої позиції серед консервативних виборців і захиститися від тиску з боку ультраправої партії «Конфедерація» напередодні парламентських виборів, які мають відбутися наступного року.
Уряд у Варшаві опинився між солідарністю зі своїм союзником і громадськими настроями всередині країни і не хоче, щоб націоналістична опозиція випередила його у питаннях історії та національної гідності.
Кінець емоційної фази
Цей спір є важливим, оскільки він викриває реальність, яка розвивалася вже деякий час. Емоційна фаза польсько-українських відносин закінчилася давно.
У перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році мільйони українців знайшли притулок у Польщі, польські громадяни відкрили свої домівки для біженців, а Варшава стала найгучнішим захисником Києва в НАТО та Європейському Союзі. Ці відносини мали емоційний заряд, який часто переважав розбіжності та історичні образи.
Ця фаза поступово відійшла у минуле. Зерновий конфлікт, суперечки щодо пільг для біженців, суперечки щодо історичної пам’яті та внутрішньополітичний тиск з обох боків повернули ці відносини на більш традиційні засади.
Оригінал цього аналізу для TVP World, автором якого є Стюарт Дауелл, можна переглянути тут.