Стратегія Кремля щодо конструювання гіперреальності – спеціально створеного стану нерозрізненості між вигадкою та реальністю – стала одним із його найпотужніших інструментів у сучасній війні.
У цій стратегії він використовує тактику, що спирається на пропаганду і обман, перебільшуючи російську силу і приховуючи її вразливі місця.
Раптовий і повний крах сирійського режиму, який колись був наріжним каменем впливу Москви на Близькому Сході і ключовим російським протекторатом, підкреслив глибоке глобальне приниження Росії і виявив її кричущу імпотенцію в самопроголошеній ролі домінуючої геополітичної сили. У поєднанні з убивством високопоставленого генерала в самому центрі Москви і постійними невдачами в Україні ці події змушують критично переглянути хвалений наратив Кремля про непереможність.
З моменту повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року Росія послідовно спотворює уявлення про свою військову доблесть і перебіг війни. Від початку вторгнення Кремль представляв наратив про швидкі перемоги і мінімальні втрати, який суперечив достовірним, незалежним оцінкам. Російські державні ЗМІ регулярно применшують український опір і перебільшують російські військові успіхи, створюючи паралельну реальність для внутрішнього споживання і міжнародного залякування.
Яскравим прикладом є зображення Кремлем битви за Київ на ранніх етапах війни. Російські війська не змогли захопити українську столицю і зазнали значних втрат, але російська пропаганда зобразила відступ як стратегічний «жест доброї волі». Це стало продовженням давньої російської традиції роздування військового потенціалу за допомогою пропаганди.
Історичні паралелі: радянська пропаганда проти реальності
Коли російські військові стикаються з противником на реальному театрі бойових дій, вони часто вдаються до тактики грубої сили, коли людське життя, особливо російське, нічого не варте. За оцінками британської військової розвідки, станом на 22 листопада 2024 року з початку війни Росія втратила 700 000 військовослужбовців загиблими і пораненими. Наразі її щоденні втрати становлять в середньому 1 600 загиблими і пораненими. Можливо, найзначнішого успіху за час війни в Україні Путін досяг у себе в Росії, запобігши державному перевороту в 2023 році.
«Брехня, повторена багато разів, стає правдою» – цей вислів приписують Леніну. Її також приписують Йозефу Геббельсу. Насправді ж її автор – англійський письменник Айза Блеґден, який довів обґрунтованість самого твердження і продемонструвавши, що пропагандисти часто обманюють навіть самих себе. Не все є таким, яким здається.
Образ російської армії як грізної і непереможної сили – один із найуспішніших пропагандистських міфів, увічнених Кремлем. Він слугує йому не лише для зміцнення морального духу власних громадян, а й для залякування супротивників Росії. Він дозволяє Кремлю виправдовувати війну у спосіб, що резонує з історичними російськими наративами і забезпечує підтримку всередині країни.
Це видно на прикладі його тверджень про «захист російськомовних» в інших країнах, або про «антисемітизм» і «денацифікацію». У 2014 році президент Путін представив захоплення Криму як «мирне возз’єднання», хоче це було порушення міжнародного права.
Розум є головним на всіх полях битв. Все залежить від сприйняття
Ця традиція військової пропаганди походить з радянських часів. Йосип Сталін був відомий тим, що замальовував по фотокартках тих, хто впав у немилість. А під час Зимової війни 1939-40 років проти Фінляндії радянська пропаганда грубо спотворювала реальність конфлікту, малюючи картину неминучої перемоги над слабким супротивником. Фіни чинили жорсткий опір переважаючій їх за чисельністю та озброєнням радянській армії. Один фінський снайпер на ім’я Сімо Хейха вбив 505 радянських солдатів за 110 днів. Втрати Радянського Союзу були настільки значними, що викрили перед світом кричущі слабкості Червоної Армії. Те приниження було настільки глибоким, що підбадьорило Гітлера і змусило його повірити, що взяти Радянський Союз можна так же просто, як «вибити двері».
Цей сфабрикований образ військової непереможності був зруйнований у 2018 році, коли російські війська вперше за століття зіткнулися з американськими солдатами в прямому бою. У битві за Хашам 30 американських спецназівців за підтримки авіації знищили 500 російських найманців і сирійських солдатів.
Досвід роботи Путіна в КДБ сформував його схильність до таємних операцій, а не до прямої конфронтації. Він розправляється з тими, хто кидає виклик його ідеології (згадаймо замовні вбивства в європейських столицях). Кремль завжди спочатку заперечує свою причетність, а потім, коли вбивці з ФСБ повертаються на батьківщину в рамках обміну полоненими, влаштовує їм прийом на червоній доріжці з обіймами і медалями.
Ядерний блеф Путіна
Діяльність Кремля за межами України все більше відображає психологічну стратегію постійного залякування. Регулярні вторгнення російських літаків у повітряний простір НАТО, нещодавнім прикладом яких стала Швеція, підкреслюють постійні спроби випробувати міжнародну рішучість.
Це відображає психологічну стратегію постійного залякування Кремля, яка полягає в тому, що чим частіше перетинається червона лінія, тим більше ставиться під сумнів її існування. Коли всі інші методи залякування не спрацьовують, Кремль часто розмахує своїм ядерним кийком – як божевільний, який погрожує висмикнути чеку гранати в переповненому ліфті.
Міністр закордонних справ Росії Серґєй Лавров заявив, що рішення адміністрації Байдена дозволити Україні бити американською зброєю по російській території є «якісно новим етапом війни Заходу проти Росії», і що на це вона «відреагує відповідним чином».
Москва опублікувала нову ядерну доктрину, в якій стверджується, що будь-який напад на Росію з боку неядерної держави за підтримки ядерної держави буде розглядатися як напад обох. Але мало хто з союзників України вірить у це ядерне брязкання шаблею, розуміючи, що головна мета Москви – це маніпуляція і проєкція стримування. Путін розуміє, що Захід усе частіше розкриває його блеф. Це, в свою чергу, створює ризик ескалації – розрахованої або випадкової – з метою збереження переваги психологічного домінування, і, таким чином, посилює ту саму небезпеку, якої він прагне уникнути.
Після російського вторгнення в Крим у 2014 році Меркель і Обама говорили, що Путін втратив зв’язок із реальністю, але той факт, що Путін залишився практично безкарним, говорить про те, все було навпаки. Те, що ми дозволяємо стати реальністю в метафізичному розумі, неминуче проявляється у фізичному світі. Путін, який хитрістю захопив Крим «без жодного пострілу», демонструє, що він добре володіє цією концепцією.
Верх майстерності
Сунь-цзи називав перемогу над ворогом без бою верхом майстерності. Він визнавав когнітивну сферу найвищою – такою ж важливою, як і будь-яка інша військова спроможність. Дійсно, розум є головним на всіх полях битв. Все залежить від сприйняття.
Оскільки когнітивний суверенітет швидко перетворюється на один із найбільших викликів національній безпеці нашого покоління, світ повинен навчитися вести ідеологічну, військову та когнітивну боротьбу, діючи на випередження в інформаційному полі, щоб протистояти тоталітарним та автократичним режимам, які маніпулюють свідомістю у гіперреальності.
Перемога в когнітивній битві означає відновлення наративу і демонстрацію того, що хід історії диктує реальність, а не пропаганда.