На тлі торговельних воєн та напружених відносин між США та ЄС, голоси, що закликають до збільшення імпорту російського газу, стали гучнішими, повторюючи попередні вимоги «знову зробити газ дешевим».
Ті, хто наполягає на поверненні до російського газу, додали до своїх аргументів новий пункт – енергетична безпека. На їхню думку, збільшення закупівель у Росії допоможе диверсифікувати джерела та маршрути постачання, а отже, зменшити залежність від непередбачуваної торговельної політики США.
Це приклад найгіршого управління ризиками, аналогічний лікуванню головного болю сокирою.
Вразливість, пов’язана з постачанням газу з США, блідне в порівнянні з небезпекою імпорту з Росії, який у 2021-2022 роках спричинив рекордні стрибки цін на газ, змусивши уряди втрутитися з рекордними субсидіями.
У деяких країнах ЄС загальні бюджетні витрати на підтримку споживачів під час енергетичної кризи – субсидії та компенсації для захисту споживачів від стрибків цін – перевищили 5% їх ВВП (наприклад, у Франції та Німеччині).
Ілюзія «дешевого російського газу» вже виявилася дуже дорогою для всього континенту.
Чи варті короткострокові вигоди ще 5% втрати ВВП у майбутніх кризах?
Але навіть якщо країни домовляться, повернення до звичного стану відносин з Росією створить низку викликів.
Розглянемо основні маршрути постачання, які можуть використовуватися для імпорту газу до Європи: «Північний потік-2», «Турецький потік», українські трубопроводи, трубопровід «Ямал-Європа».
Першою для введення в експлуатацію має бути сертифікована одна лінія «Північного потоку-2», яка не була знищена під час атак у вересні 2022 року.
Німецькі урядовці наполегливо підкреслювали, що сертифікація є для них неприйнятною після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Навіть якщо процедура сертифікації буде відновлена, що явно суперечитиме політиці Німеччини останніх трьох років, один з її етапів включатиме оцінку ризиків безпеки постачання, пов’язаних з проектом (зобов’язання згідно зі статтею 72 Газової директиви).
З огляду на досвід атак на трубопроводи «Північний потік», а також саботаж «Газпромом» газового ринку ЄС у 2021-2023 роках, дуже малоймовірно, що рішення про сертифікацію буде позитивним (якщо оцінка безпеки постачання буде проведена добросовісно).
Європейські сполучні трубопроводи «Турецький потік» можуть стати ще одним маршрутом, але вони не дають можливості для значного збільшення обсягів постачання, оскільки вже використовуються на понад 80% своєї технічної потужності.
Відновлення транзиту через українську трубопровідну систему також малоймовірне, оскільки влада України чітко заявила, що не розглядатиме питання транспортування російського газу після 1 січня 2025 року.
У свою чергу, постачання через газопровід «Ямал-Європа» через Білорусь вимагатиме скасування польських санкцій проти «Газпрому», а також зняття російських санкцій проти EuRoPol Gaz (оператора польської ділянки газопроводу).
Слід також зазначити, що Росія продовжує постачати скраплений природний газ (СПГ) до ЄС. Фактично, станом на кінець 2024 року вона є другим за величиною експортером СПГ до ЄС після США. Подальше збільшення експорту російського СПГ можливе, але воно тісно пов’язане зі скасуванням санкцій США проти проекту «Арктичний СПГ-2». Це також сумнівно, оскільки проект стане ще одним конкурентом американського СПГ в Європі.
Таким чином, незважаючи на технічні можливості збільшення імпорту газу з Росії, ЄС доведеться докласти значних політичних зусиль для цього, що означатиме відмову від своєї поступової і послідовної політики щодо поступового припинення імпорту російських викопних палив.
Такий поворот також зробить марними величезні інвестиції, вже зроблені для заміщення російського газу (включно з плавучими сховищами та регазифікаційними установками, побудованими в Німеччині).
Іншою проблемою, яка неминуче виникне в процесі нарощування поставок з Росії, є кілька арбітражних рішень, що зобов’язують «Газпром» компенсувати європейським компаніям збитки, пов’язані з недопостачанням газу в останні роки.
Малоймовірно, що будь-яка з цих компаній укладе контракти з «Газпромом» без гарантій отримання такої компенсації.
Наприклад, німецька енергетична компанія Uniper в арбітражних справах проти «Газпрому» отримала 13 млрд євро компенсації, а також право розірвати довгострокові контракти з російською компанією. Австрійська OMV отримала 230 млн євро компенсації, а чеська Net4Gaz – 113 млн євро.
Непродумане повернення до збільшення поставок з Росії завдасть подвійної шкоди ЄС.
Різке скасування заборони на російський газ призведе до репутаційних збитків і викличе конфлікти між країнами-членами ЄС, що базуються на цінностях. Попередні інвестиції виявляться марними, а активи – втраченими.
Тим часом ЄС просто повернеться до «нульової точки» у газових відносинах з Росією – ризик прив’язки поставок газу до політичних торгів залишатиметься, чекаючи на свій час.
Наразі немає передумов для таких серйозних кроків: газовий ринок ЄС залишається стабільним, хоча поповнення запасів газу в сховищах ЄС може виявитися складнішим, ніж минулого року.
Будь-які ризики для безпеки постачання (наприклад, пов’язані з непередбачуваністю політики США), якщо вони матеріалізуються, не означатимуть, що ЄС повинен автоматично шукати рішення в Росії.
Остання вже довела свою ненадійність і готовність використовувати енергоносії як політичну зброю.
ЄС має розвинену законодавчу базу, яка надає державам-членам широкий спектр політичних інструментів (як ринкових, так і неринкових) для пом’якшення потенційних криз. Вона включає Регламент 2017/1938, який передбачає плани дій на випадок криз та введення різних надзвичайних заходів (таких як перехід на інші види палива, обмеження поставок).
У відповідь на останню енергетичну кризу ЄС доповнив цю базу законодавством про обов’язкові цілі щодо заповнення газових сховищ, а також механізм оголошення цінової кризи, що дозволяє державам-членам захистити своїх споживачів від несподіваних стрибків цін.
Питання високих цін на енергоносії, яке часто наводять як аргумент на користь повернення до звичних відносин з Росією, є стратегічною проблемою, яка потребує стратегічного вирішення, і Комісія має намір вирішити її за допомогою Плану дій щодо доступної енергії.
Повернення до залежності від російських поставок, безумовно, не стоїть на порядку денному Європи.
Погляди, висловлені в цій статті, є поглядами автора і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.