Нікарагуа Даніеля Ортеги стала вірним васалом Росії. Їхня спорідненість випливає з потреби в авторитарному правлінні за рахунок свободи та добробуту населення.
Нікарагуа офіційно визнала Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області України, частину території яких окупувала Росія, невід’ємною частиною Російської Федерації, ставши однією з небагатьох країн світу, які відкрито підтримали незаконні дії Москви.
Президент Нікарагуа Даніель Ортега та його дружина, віце-президент Росаріо Мурільо, написали в листі президенту Росії Владіміру Путіну:
«Від імені уряду та народу Нікарагуа ми висловлюємо повну підтримку та повне визнання Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей як невід’ємної частини території Російської Федерації».
Вони також висловили солідарність із російськими сім’ями, які втратили близьких у війні, та повну підтримку так званої «спеціальної військової операції».
Цим кроком Нікарагуа вкотре підтвердила поглиблення своєї участі в геополітичній програмі Кремля – співпраці у військовій, ідеологічній та розвідувальній сферах.
Вірний союзник у Латинській Америці – але якою ціною?
Хоча режим Ортеги позиціонує себе як вірний форпост Москви в Латинській Америці, внутрішня ситуація в Нікарагуа являє собою набагато похмурішу картину.
З моменту повернення до влади в 2007 році Даніель Ортега систематично руйнував демократичні інститути своєї країни. Він скасував обмеження терміну президентських повноважень, ув’язнив сотні політичних опонентів, заборонив діяльність громадських організацій, закрив незалежні ЗМІ та передав контроль над державними інститутами членам своєї родини та близьким соратникам.
За оцінками ООН, під час жорстокого придушення протестів у 2018 році було вбито понад 300 осіб.
Тим часом нікарагуанці страждають від бідності, економічного спаду, дефіциту продуктів харчування та ліків. Еміграція стала масовою. Все більше й більше громадян залишає країну в пошуках елементарних умов для життя.
За словами лідера опозиції у вигнанні Фелікса Марадіаги, Нікарагуа стала «авіаносцем» для авторитарних режимів усього регіону – стартовим майданчиком для операцій, що загрожують демократичним інститутам у всій Латинській Америці.
Реальність пересічного нікарагуанця: репресії, страх, економічні проблеми, голод.
Визнання: від Грузії до України
Підтримка територіальних завоювань Росії – це не щось нове для Нікарагуа. У вересні 2008 року, лише за кілька тижнів після вторгнення Росії в Грузію і захоплення Абхазії та Південної Осетії, Нікарагуа другою в світі (після самої Росії) офіційно визнала «незалежність» цих територій.
Визнавши окуповані території Грузії та України російськими, Нікарагуа твердо позиціонує себе як один із найнадійніших глобальних союзників Росії.
Альянс Нікарагуа з Росією поширюється й на сфери розвідки та пропаганди. За повідомленнями, країна використовує передові російські технології стеження, зокрема систему SORM-3, що дозволяє здійснювати масове перехоплення комунікацій та стеження за інакодумцями на державному рівні.
Під час протестів 2018 року ця технологія використовувалася для відстеження та переслідування лідерів студентського руху.
Авторитарна солідарність
Мабуть, найважливішим є те, що швидко розширюється військове співробітництво. До кінця цього року очікується підписання всеосяжної угоди, яка охоплює 16 сфер — від тактичної підготовки та обміну розвідданими до співпраці в галузі кібербезпеки.
У травні 2025 року президентський посланець Лауреано Ортега Мурільо (син правлячого подружжя) прилетів до Москви на урочистості з нагоди Дня Перемоги. Там були остаточно узгоджені спільні програми оборони, в тому числі плани щодо створення двосторонньої стратегії «інформаційної безпеки».
Таке поглиблення союзу є не просто продовженням зв’язків Ортеги з СРСР часів Холодної війни, а символом сучасної авторитарної осі, яку сформували Росія, Китай, Іран і їхні регіональні партнери.
Проте для пересічного нікарагуанця реальність залишається такою самою: репресії, страх, економічні проблеми, голод.
Визнання Нікарагуа російської окупації – спочатку в Грузії, а тепер в Україні – це не просто геополітичний жест. Це найяскравіший симптом режиму, який підтримує себе за допомогою пропаганди, мілітаризму та міжнародної авторитарної солідарності, залишаючи власний народ у відчаї.
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.