Саміт президента США Дональда Трампа та президента Росії Владіміра Путіна 15 серпня на Алясці, де вони мали б ініціювати мирний процес щодо України, стала однією з найдивніших зустрічей у дипломатичній історії США. Kyiv Post поговорив із експертом з питань Росії Дональдом Н. Дженсеном про його оцінку аномалій цього саміту.
Дженсен працював професором зовнішньої політики Росії в Університеті Джонса Гопкінса та є науковим співробітником Фонду захисту демократій у Вашингтоні. Раніше він служив дипломатом у посольстві США в Москві та працював у команді з контролю над озброєннями між США та СРСР.
Kyiv Post: Яке було ваше перше враження від зустрічі лідерів країн, що історично були антагоністами під час Холодної війни?
Дональд Дженсен: Оцінюючи зустріч Трампа й Путіна, перше, що слід зазначити, це те, що США та Росія мають абсолютно різні погляди на мету переговорів і те, як їх варто проводити.
На Заході ми шукаємо компроміс і взаємовигідні («win-win») результати, що задовольнили б усі сторони. Кремль діє інакше. Москва зазвичай користується оптикою: «Росія виграє, інша сторона програє».
Для російських лідерів переговори — це інструмент просування зовнішньополітичних інтересів. У випадку Путіна — це спосіб вести війну немілітарними методами. Росія має добре розроблену систему організації переговорів — часто успішну. Вона також готує своїх дипломатів і розвідників до поведінки за столом переговорів.
Це так звана «кремлівська школа». Тут вчать залякувати, брехати, маніпулювати, а також виголошувати обурливі і суперечливі заяви для досягнення бажаного результату. Усе це ми бачили останніми тижнями.
Сталін свого часу писав: «Слова дипломата повинні суперечити його діям; інакше який це дипломат? Слова — одне, справи — зовсім інше. Красиві слова — це маска для прикриття темних справ. Щирий дипломат — це все одно що суха вода або дерев’яне залізо».
Врешті, російські дипломати, як ми бачили минулого тижня, чудово володіють англійською та мають багаторічний досвід роботи зі США. (Донька Лаврова живе у США. Дмитрієв навчався тут в університеті.) На жаль, на американському боці такого досвіду не було.
Цитата: «Щирий дипломат — це все одно що суха вода або дерев’яне залізо». — Сталін
Kyiv Post: Деякі аналітики приписували Трампу намір організувати конференцію на кшталт Ялтинської (1945), де Рузвельт, Сталін і Черчилль поділили сфери впливу. Інші згадували Портсмутську конференцію (1905), коли Теодор Рузвельт змусив Росію й Японію укласти мир і отримав за це Нобелівську премію. Чого бракувало саміту на Алясці, щоб він став схожим на такі події?
Я не знаю, який план мав президент Трамп. Думаю, такі порівняння не дуже доречні. Особливо з Ялтою, де Рузвельт мав свого великого партнера — Черчилля — для торгу із СРСР. Трамп у п’ятницю був сам.
Можливо, зустріч мала певні риси Портсмутської конференції. Але, як на мене, доречніше згадати Мюнхенську катастрофу 1938 року, коли Велика Британія та Франція поступилися Гітлеру територіями Чехословаччини.
Ті приклади мали конкретні результати — бодай трагічні, як у випадку Ялти чи Мюнхена. Тут ми лише на початку процесу. Ми навіть не знаємо, чи буде цей процес серйозним і чи матиме хоч якісь наслідки.
Kyiv Post: У чому саміт на Алясці відрізнявся від інших зустрічей президента США з іноземними лідерами?
Найбільшою різницею, на мою думку, була відсутність часу для підготовки. Раніше саміти планувалися задовго. Хвилі американських «підготовчих команд» вирушали до Москви, щоб детально все організувати. Усі події — включно з резервними варіантами — ретельно прописувалися.
Та навіть при такій підготовці траплялися помилки. А у п’ятницю ми побачили як хтось із американців залишив у копіювальному апараті план саміту. Це недбалість.
Цитата: Все виглядало так, ніби «Росія повертається» — попри криваві злочини, глобальні спроби підірвати Захід та порушення прав людини.
Kyiv Post: Порівняно з самітами з європейськими чи азійськими лідерами, що вас здивувало найбільше?
Мене здивувало наскільки тепло США прийняли Путіна. Це людина, яка вторглася в сусідню країну, спричинила сотні тисяч жертв і не може відвідати багато європейських країн, оскільки його звинувачують у воєнних злочинах. І все ж йому в буквальному сенсі постелили червону доріжку.
Вітання від президента Трампа виглядало доволі сердечним. А Путін прибув на зустріч у лімузині Трампа.
Президент Зеленський, чия країна є жертвою цього вторгнення, під час візиту до США раніше цього року отримав значно холодніший прийом.
Такі деталі важливі, бо створюється картинка: «Росія повертається». Попри криваві злочини, глобальні спроби підірвати Захід та порушення прав людини.
Більше того, ще до початку зустрічі пропагандистські медіа вже вихвалялись «виходом країни з ізоляції» та її «повернення до клубу великих держав».
Отже, сам факт зустрічі був для Путіна не менш важливий, ніж її порядок денний. (Міністр Лавров хизувався светром із написом кирилицею «СССР», а російська делегація, за чутками, вечеряла «Київськими котлетами» під час перельоту.)
Моя реакція: «Не поспішайте!»
Kyiv Post: Що у поведінці та висловлюваннях Трампа найбільше контрастувало з проявами Путіна? І чи був надмірно теплий прийом з боку його команди продуманим політичним сигналом — чи радше імпровізацією?
Важко сказати, що було в головах Трампа та його команди. Я б припустив, що і те, й інше, плюс брак досвіду.
На відміну від Трампа, Путін поводився стриманіше, хоча теж залишався привітним. Росіяни, за їхніми ЗМІ, витрачають чимало часу на вивчення поведінки Трампа. Я певен, що поведінка Путіна була виваженою: він хотів здобути перевагу, вибудовуючи контакт із Трампом і паралельно просуваючи власні інтереси.
Kyiv Post: Якого впливу на мирний процес в Україні можна очікувати після заяв і поведінки двох лідерів?
Заяви після зустрічі показали, що президент Трамп, здається, погодився з тим, що першим кроком має бути створення рамкової угоди — саме цього хоче Москва. Раніше ж він надавав перевагу припиненню вогню.
Проте сторони залишаються дуже далекими одна від одної в низці питань і взагалі не обговорювали інші аспекти. Наприклад, репарації для України чи долю викрадених Росією українських дітей.
Американська позиція щодо врегулювання сильно змінилася від початку року. Москва ж не відступає від своєї початкової мети 2022 року — підкорення України, хоча й демонструє певну тактичну гнучкість.
Візит Зеленського та провідних європейських лідерів до Вашингтона 18 серпня може вплинути на подальший розвиток мирного процесу. Але навряд чи найближчим часом вдасться досягти тривалого врегулювання.