«З Україною треба розмовляти по-новому». Так звучить теза документального фільму в трьох частинах «Києве мій», який сміливо змінює уявлення світу про Україну та її столицю — не як про зону трагедії війни, а як про місто, що стоїть, живе, дихає, прагне і навіть жартує.
Коли продюсер Ронні Аптекер, який називає себе «технічним фанатом», та його міжнародна команда друзів і кінематографістів вперше прилетіли до Києва наприкінці 2010-х років, вони не побачили нічого схожого на карикатури, які поширює російська пропаганда, нічого схожого на західні стереотипи.
Натомість вони відкрили для себе космополітичний центр, який вирує життям художників, кухарів, музикантів і новаторів, які будують місто майбутнього. Це було кохання з першого погляду — і вони вирішили переїхати сюди.
Але коли вони розповіли про свою нову любов до української столиці та її мешканців, західні друзі вдома були збентежені: «Хіба Київ не схожий на Бората?»
Треба було щось робити. Вони вирішили нарешті відкинути вбивчі культурні стереотипи — часто сформовані російською пропагандою — і розповісти історію України естетично та з гумором.
«Києве мій» унікальний тим, що його знімали в реальному часі впродовж восьми років — випадково, без початкового задуму. Те, що могло стати коротким проєктом, перетворилося на довготривалу подорож. Фільм стартував у 2018 році як калейдоскопічний портрет київського творчого піднесення, але поступово виріс у щось більше: місто пережило пандемію та повномасштабне вторгнення 2022 року.
Камери протягом восьми років фіксували життя в моменті — зруйновані мрії, знищений бізнес і родини, які боролися за виживання. Та «Києве мій» — зовсім не про відчай. У своїй суті це фільм про людей, які відмовляються втратити гідність.
Кінематографічна капсула часу
Фільм, знятий по розділах, розповідає про життя понад десятка киян: вони женуться за мріями, закохуються, одружуються, виховують дітей і водночас переживають жахи бомбардувань. У якийсь момент вони відкривають ресторани, а вже наступної миті бачать, як ті палають, і знову відбудовують їх. Їхнє життя — це постійний адреналін, але також гумор, краса й музика.
Документальний фільм відмовляється зображати українців лише як жертв. Він відкриває їхню людяність і показує Київ як місто, де сміх і творчість не зникають навіть під час війни. Для західної аудиторії це нагода побачити Україну як сучасну й духовно багату країну.
Своєчасний контрапункт
Прем’єра «Києве мій» не могла відбутися у більш доречний момент. Фільм виходить на четвертий рік повномасштабного вторгнення Росії — після саміту Трампа й Путіна та на тлі нових ударів по Києву. На відміну від заголовків, де домінують зірвані мирні переговори й політична втома, стрічка дарує глядачам оптимістичний контрапункт.
Останніми роками українське кіно подарувало світові болісно актуальні шедеври — «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, «Памфір», «Блокпост “Зоопарк”», інтимний «Фото на пам’ять». Але якщо ці роботи передусім оголюють жорстокість війни, то «Києве мій» пропонує інше — розвінчання міфів. Він руйнує абсурдні стереотипи й показує Україну як країну веселу, ніжну й глибоко людяну.
У недавньому ефірі ведуча подкасту “Anna from Ukraine” найкраще підсумувала враження: назвала фільм «прекрасним», а знімальну групу дуже чутливою — «вони приїхали з різних куточків світу, відкрили для себе красу Києва й закохалися в нього».
Остаточний вердикт
На прохання описати восьмирічний процес створення стрічки продюсер Ронні Аптекер відповів просто: «Фільм зроблений з любов’ю». І ця любов відчувається в кожному кадрі.
«Києве мій» — це не лише кіно, а й запрошення побачити Україну такою, якою вона є насправді: країною мрійників, творців і тих, хто виживає попри все. В епоху, коли світ часто потопає у цинізмі, ця стрічка є рідкісним прикладом кіно, яке не лише інформує, а й надихає.
Фільм «Києве мій» чудово підійде для сімейного перегляду, адже 13 вересня відзначається День українського кіно та стартує місяць світових фестивалів, присвячених українським режисерам і життєвій силі нашого кінематографа.
Це зворушливий і людяний портрет міста та його людей — сповнений стійкості й надії.
Зараз фільм доступний для перегляду в усьому світі.
- Розділ 1 – Українська мрія (до повномасштабного вторгнення)
- Розділ 2 – Все закінчиться за три дні (початок війни)
- Розділ 3 – Тримаючись за літо (надія не зникає)
Дивитися трейлер: