Окрім України, де за останнє десятиліття Росія використала майже весь свій арсенал гібридних операцій, зараз триває, ймовірно, найжорсткіша й найнебезпечніша кампанія Кремля за межами українського фронту. Її вплив на ширший регіон не такий значний, як в Україні, і тим більше не зрівняється з російськими операціями у США чи Західній Європі. Але за рівнем напруги та потенційними наслідками вона може перевершити всі попередні.
Операція розгортається в Сербії — невеликій європейській країні з порівняно малою економікою. Попри це, Сербія залишається однією з ключових держав у вразливому регіоні Західних Балкан. Росія традиційно розглядала цей простір як зону свого впливу, спираючись на історичні зв’язки з переважно православним населенням.
У Сербії зараз посилюється давня гібридна стратегія, спрямована на те, щоб зірвати її євроінтеграцію, утримуючи країну у стані тривалої політичної та економічної нестабільності й залишаючи ключові регіональні питання — зокрема щодо Косова та Боснії і Герцеговини — невирішеними.
Коротко кажучи, Москва відкрито й безпосередньо втрутилася в ситуацію, використовуючи вуличні протести, які тривають близько року, для посилення тиску на уряд президента Александра Вучича. Вони почалися з вимог притягнути до відповідальності винних у загибелі 16 людей під час обвалення навісу на залізничному вокзалі в Новому Саді — другому за величиною місті Сербії.
Масове вшанування річниці цієї трагедії 1 листопада супроводжувалося виступом Діяни Грка, матері одного із загиблих. Саме тоді вона оголосила голодування з вимогою покарання тих, хто відповідальний за смерть її 27-річного сина.
Уся країна, попри різко поляризовані політичні погляди, висловила підтримку пані Грка, визнаючи її біль і її відчайдушне рішення. У цьому випадку серби продемонстрували майже безпрецедентну одностайність, висловлюючи співчуття та закликаючи її берегти здоров’я й життя.
Втім, дехто розглянув цю ситуацію як можливість, яку не варто втрачати, а потенційну смерть пані Грка — як переломний момент для реалізації довгострокової стратегії на Балканах. Йдеться про Росію, яка називає себе великим другом Сербії та сербського народу.
Імена сербів — Ненад Станіч, Владан Ранкович, Деян Лугоня — або росіян — Денис Круглов, Ольга Литвіна, Євген Поляков — навряд чи щось скажуть читачеві. Як і назви організацій на кшталт «Російсько-балканський центр», «Бойове братерство», «Героїчна 549-та мотобригада царя Душана Сильного» чи «Товариство сербсько-російського братерства».
Саме ці люди та організації формують мережу, через яку Кремль — фактично з центру Белграда — координує голодування матері загиблого сербського юнака.
Вони діють під прикриттям так званих об’єднань ветеранів балканських воєн 1990-х років, які вже десятиліттями фактично є прямими осередками російського розвідувального впливу. Чоловіки з цих структур, одягнені у військову форму, цілодобово оточують пані Грка, виступаючи її посередниками у спілкуванні з медіа, громадянами та навіть медичними службами, що стежать за її критичним станом. Ба більше, вони супроводжували її протягом останніх місяців, коли пані Грка брала участь у вуличних протестах.
Москва прагне, щоб у Сербії з’явилася ще одна жертва — така, що могла б стати символом.
Відповідно до своєї деструктивної стратегії щодо Сербії та всього регіону Балкан, Москва завжди насамперед працювала над тим, щоб поглиблювати наявні поділи в суспільстві й на політичній сцені. Події останнього року розділили сербське суспільство на два табори: прихильників уряду та президента Вучича і опонентів, серед яких студентський рух та більшість опозиційних партій. Така поляризація створила сприятливі умови для Кремля: йому потрібно лише підсилити вже наявний політичний конфлікт і довести його до межі напруги та розриву. У цьому контексті голодування пані Грка розглядається як можливий спусковий механізм, здатний спричинити потрясіння, загальну нестабільність і, у найгіршому випадку, насильство між протилежними таборами.
Москва прагне, щоб у Сербії з’явилася ще одна жертва — така, що могла б стати символом.
Ця операція збігається з намаганнями Сербії врятувати свою нафтову компанію NIS, яка опинилася на межі колапсу через санкції США, адже більшість її акцій належить РФ. За кілька днів або тижнів єдина сербська нафтопереробна компанія може зупинити роботу, і країна почне використовувати свої (невеликі) резерви, оскільки російські мажоритарні власники відмовляються продавати свої частки — незалежно від ціни. І, звісно, наслідки цього відчують громадяни Сербії, а не російські олігархи.
Уряд у Белграді опинився у ситуації, яка може обернутися економічним крахом, тому нині допускає можливість націоналізації компанії, яку продали російській Газпром Нєфть 17 років тому.
Усе це разом створює для Кремля, здається, вдалий момент для посилення тиску на Белград — на уряд, який у Москві вважають проєвропейським, хоча на Заході часто звучить протилежна думка, що він радше проросійський. Поєднання кризи, у якій опинилася стратегічна сербська компанія, та драматичного голодування матері загиблого юнака — це можливість, якою Москва точно скористається. Безвідповідальність і жорстокість такого плану перевершують багато подібних операцій Кремля в минулому.
Для реалізації цього задуму Москва має в Сербії чимало союзників. Вона роками підтримувала, заохочувала й фінансувала їх (переважно через нафтову компанію NIS) і тепер очікує від них «віддачі» за зроблені інвестиції.
Але цю динаміку підживлюють і впливові західні медіа — зокрема The New York Times, яке 16 листопада опублікувало велику статтю про голодування Діяни Грка.
На перший погляд це виглядає як зворушлива історія про материнську любов і біль за загиблою дитиною. Насправді ж цей сюжет є важливою частиною складної гібридної операції, яку Москва зараз проводить у Белграді.
Свідомо чи ні, The New York Times фактично створило для Москви переконливе алібі для її операцій у Сербії. Журналістам лише потрібно було придивитися уважніше й запитати про людей, які місяцями перебувають поруч із пані Грка й використовують її трагедію в інтересах Кремля. У найгіршому випадку єдиними вигодонабувачами всієї ситуації стануть Росія Владіміра Путіна та її агенти.
Йдеться не просто про неуважність медіа. The New York Times, як і багато західних видань, часто описує Балкани через готову схему «народ проти авторитарних лідерів», не розбираючись у складних операціях, які там проводить Москва. Публікація історії про матір, чию особисту трагедію давно використовують у політичних цілях, мимоволі зіграла Кремлю на руку: NYT надало людське обличчя сценарію, який насправді складається з роботи спецслужб, місцевих структур і добре спланованих механізмів дестабілізації.
Тим, хто формує редакційну політику NYT, варто враховувати: Кремль сьогодні діє не танками, а іншими методами — через матерів, які голодують, студентські протести та емоційні «гуманітарні» сюжети. Це нова форма тиску, і публікація NYT фактично її підсилила.
Історія Діяни Грка в Белграді — це випробування не лише для Сербії та її політичної системи, а й для Заходу. Якщо Захід дозволить своїй медійній системі перетворитися на гучномовець для путінських спецоперацій — чи то в Сербії, Латвії чи Техасі — вважайте, що це початок кінця. Росії не потрібно перемагати в Сербії; достатньо, щоб програв Захід.
Тому варто поставити собі запитання: скільки разів ще повторюватиметься сценарій, коли справжня людська трагедія стає стратегічною можливістю для Москви, а Захід і його медіа зосереджуються на «зворушливій історії» й не помічають військової структури, що стоїть за нею?
Якщо Сербія стане жертвою цієї операції, це буде не лише її поразка. Це стане підсумком двох помилок: жорстокості Кремля та наївності тих, хто — навіть ненавмисно — прикривав його своїми матеріалами або мовчанням. Сербія, можливо, більше ніж будь-яка інша європейська країна, опинилася на лінії розлому між старими й новими формами війни.
І якщо в цій війні саме мати, яка голодує, перетворюється на символ, тоді наше завдання — запитати себе: хто використовує цей символ, з якою метою і який світ прагне збудувати на його руїнах?
Погляди автора статті не обов’язково відповідають поглядам Kyiv Post.