Спосіб, у який адміністрація Дональда Трампа веде переговори, спрямовані на припинення російсько-української війни, завжди був проблематичним. Рішення про те, щоб спеціальний посланник Кіт Келлоґґ займався Києвом, а спеціальний посланник Стів Віткофф окремо контактував із Кремлем, відкрило шпарину, якою легко можна було скористатися. Нещодавно оприлюднений «мирний план» з 28 пунктів і витік інформації про примирливий підхід Віткоффа до своїх російських колег показують, наскільки проблематичним це виявилося.
Наразі уряди США та України обговорюють рамки для подальших мирних переговорів. На початку цього тижня їхні представники зустрілися в Женеві, де американські урядовці представили українським план припинення війни з 28 пунктів. Після обговорень обидві сторони відзначили у спільній заяві «прогрес», але це – лиш приємні слова в інформаційному просторі Насправді Кремль використовує підхід США до переговорів.
У будь-яких переговорах має бути один головний переговірник, який взаємодіє з різними сторонами. Він повинен чітко розуміти всі наявні інтереси, обмеження та перешкоди і координувати роботу переговорної групи для досягнення максимальних результатів. Це є фундаментальним принципом будь-яких переговорів, тому було дивно, коли адміністрація Трампа вирішила не дотримуватися його в прагненні бути посередником у припиненні агресивної війни Росії проти України.
З невідомих причин уряд США вирішив розділити ці обов’язки між генерал-лейтенантом у відставці Кітом Келлоґґом і бізнесменом Стівом Віткоффом. Келлоґґ став спеціальним посланником в Україні, зосередившись на взаємодії з адміністрацією Зеленського, а Віткофф – у Москві, одночасно займаючись переговорами між Ізраїлем і ХАМАСом.
Келлоґґ неодноразово заявляв, що така організація роботи – не проблема, однак факти свідчать про протилежне. З’явилися повідомлення про те, що Віткофф був присутній на зустрічах і Путіним і спілкувався з ним через перекладача Кремля, що є порушенням дипломатичного протоколу США і могло призвести до неправильного висвітлення позицій і намірів російської сторони. Окрім того, коли Кремль почав протестувати проти участі Келлоґґа в переговорному процесі, його відсунули на другий план, і зараз малоймовірно, що він залишиться на своїй посаді.
Водночас Віткофф активізував свою діяльність. Зокрема, у жовтні він кілька днів зустрічався в Маямі з російським представником Кіріллом Дмитрієвим. Там, як повідомляється, вони узгодили основні пункти мирного плану уряду США.
Результатом такого підходу США стало те, що на Росію не були накладені відчутні санкції, а створення рамок для мирних переговорів виявилося проблематичним. Кожного разу, коли США були готові чинити тиск, чи то санкціями, чи то наданням Україні додаткової військової допомоги, Кремль простягав оливкову гілку через Віткоффа або за допомогою інших заходів, і тиск не розпочинався. Зараз російська сторона домоглася формування 28-пунктної мирної пропозиції уряду США.
Цей план, який свідчив про незмінну зацікавленість уряду США в мирному процесі, в дечому був непоганим. Він, зокрема, містив гарантії безпеки України.
У цьому амбітному плані пріоритет надавався перемир’ю в короткостроковій перспективі, а не тривалому, реалістичному мирному процесу.
Проте негативні аспекти плану переважали позитивні. В ньому були неконкретні формулювання, завдяки яким Кремль міг легко звинуватити Україну в невиконанні зобов’язань або знайти способи невиконання своїх. Реалізовувати виконання цього плану мала така собі «Рада миру», що може мати сенс для перехідних адміністрацій, але не підходить для мирного процесу між суверенними державами з функціональними урядами. Він включав інтереси США та Росії, такі як контроль над озброєннями, економічні відносини та повернення до формату «Великої вісімки», а цьому не повинно бути місця в угоді про припинення воєнних дій між Росією та Україною. Окрім того, план не передбачав створення демілітаризованої зони вздовж усієї запропонованої лінії контролю та механізмів контролю на місцях за участі третьої сторони.
Неправильний орієнтир
Це лише кілька з багатьох проблем, але головне – це те, що в усіх 28 пунктах вимагалося занадто багато поступок від України і занадто мало від Росії. У цьому амбітному плані пріоритет надавався перемир’ю в короткостроковій перспективі, а не тривалому, реалістичному мирному процесу. І, на шкоду переговорному процесу, він став орієнтиром для уряду США.
Хоча немає сумнівів, що американські та українські чиновники роблять усе, що можуть, вони прив’язані до цього орієнтиру. Це означає, що будь-яка угода, яку вони укладуть, буде невиправдано орієнтована на цілі Кремля, залишить значні структурні прогалини для реалізації та контролю і підірве основу для тривалого миру.
На жаль для України, в цьому питанні адміністрація Володимира Зеленського не має великого вибору. Як зазначив Зеленський: «Зараз Україна може опинитися перед дуже складним вибором: або втрата гідності, або ризик втрати ключового партнера. Або складні «28 пунктів», або вкрай важка зима».
Отже, обидві сторони працювали над пропозицією США, скоротивши, за повідомленнями, 28-пунктну угоду до 19 і вилучивши всі питання, що порушували незаперечні переговорні інтереси України.
Підхід Кремля
Кремль, швидше за все, відхилить будь-який компромісний варіант, запропонований США та Україною. Це дозволить йому побачити, які додаткові поступки він може отримати. Дотепер висування максималістських вимог працювало на його користь.
Переговорна стратегія Кремля завжди була простою і базувалася на двох речах: по-перше, що партнери України втратять інтерес до війни і припинять підтримку; по-друге, що партнери України не будуть далі збільшувати витрати проти Росії. Відповідно, Кремль продовжуватиме грати на бажанні адміністрації Трампа досягти ще однієї короткострокової мирної угоди і використовуватиме будь-які доступні інструменти та можливості.
Реальність така, що якщо США хочуть справедливого і тривалого миру для України, формула залишається такою ж, як і завжди: тиск на Кремль, допомога Україні, переговори і відкладення політичних питань до повного припинення бойових дій. Це забере більше часу й зусиль, але це врятує життя і зможе запобігти поновленню конфлікту в майбутньому.
Погляди автора статті не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.